Алфьорова І.Є.,

здобувач Донецького державного університету управління

Бюджетно-фінансове регулювання в галузях соціально-економічної інфраструктури

Соціально-економічна інфраструктура переважно забезпечується з державного бюджету, тому обсяги державних витрат на її розвиток обумовлюють необхідність реформ та участі приватних агентів. Щодо інших джерел фінансування, таких, як іноземні інвестиції, то Україна серед 21 трансформаційних країн посідала 6 місце в 1990-95 роках та 9 місце в 1996-2006 роках.

Хоча бюджетно-фінансова політика і породжується економічними відносинами і розвивається на основі характеру і ступеня використання виробничих факторів, по суті вона є суб’єктивною, оскільки корисність, ефективність і результативність її виводиться з оцінки людей. В цьому змісті фінансово-бюджетна політика являє собою систему управлінських рішень.

Принципи реалізації управлінських рішень бюджетно-фінансової політики з метою розвитку соціально-економічної інфраструктури зводяться до: наукової обґрунтованості; оптимальності ; ефективності; єдності і взаємозв’язку всіх заходів бюджетно-фінансової політики; оптимального сполучення ринкових і неринкових фінансових інструментів [1].

Наукова обґрунтованість бюджетно-фінансової політики передбачає використання світового досвіду державного регулювання в сфері фінансів, зокрема, основних положень кейнсіанської та неокейнсіанської бюджетно-фіскальної політики. Особливу цінність з погляду впливу фінансування соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання становлять розробки щодо фінансового мультиплікатора.

Фінансовий мультиплікатор складається з мультиплікатора державних витрат та податкового мультиплікатора і безпосередньо залежить від обсягу інвестицій.

Державний бюджет спричиняє вплив на рівень сукупного попиту і, відповідно, на національний дохід шляхом: 1) державних витрат; 2) оподаткування. Державні витрати – додатний компонент сукупного попиту, оподаткування діє на сукупний попит непрямо. Державні витрати на соціально-економічну інфраструктуру складають більше 60%. Якщо держава підвищує на певну величину обсяг своїх витрат, не збільшуючи при цьому статей витрат, то отримуємо і приріст доходу.

Це означає, що зміна величини державних витрат викликає зміну доходу, пропорційно зміні величині витрат.

Мультиплікатор державних витрат дорівнює мультиплікатору інвестицій, тому зміна обсягу державних витрат призводить в рух процес мультиплікації національного доходу, ідентичний тому, який здійснюється при зміні приватних інвестицій.

Отже, фінансуючи галузі соціально-економічної інфраструктури, держава забезпечує зростання попиту, при цьому розширюється база оподаткування, оскільки рівень доходів в економіці підвищується. Цей факт обумовлює необхідність фінансування соціально-економічної інфраструктури з державного бюджету, що дає змогу уряду певним чином пом’якшувати наслідки криз, досягати бажаних темпів економічного зростання. Бюджет є інструментом економічної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури для підтримання стійкого економічного зростання [3].

Державі відводиться роль створення необхідних умов для реалізації національної політики в соціально-економічній інфраструктурі: фінансування певної частини її діяльності, створення соціально-економічних умов для реалізації її послуг, визначення пріоритетів її розвитку, формування необхідної для її успішного розвитку законодавчої бази, що спричиняє прямий і непрямий вплив на розвиток не тільки державного, але й приватного секторів. В цьому державі сприяє використання засобів державного бюджету, що є головним фінансовим інструментом інфраструктурної політики на даному етапі її реалізації. Держава в розвинутих країнах бере на себе все меншу частку забезпечення таких послуг, як освіта, охорона здоров’я, залучає до участі у керуванні та володінні природними монополіями інфраструктурного сектору приватних агентів. Для соціальних галузей інфраструктури ступінь участі залишається значно вищою через соціальну спрямованість та політику підвищення добробуту бідних прошарків населення.

Важливість бюджетного фінансування соціально-економічної інфраструктури є безперечною, проте бюджет має розподілятися з урахуванням найбільш вразливих до змін економічної кон’юнктури сфер фінансування, що передбачає реалізацію принципу оптимальності фінансування.

При виборі заходів з підвищення рівня розвитку соціально-економічної інфраструктури фінансовий фактор є одним з провідних. Але збільшення державних витрат на соціально-економічну інфраструктуру може і не призвести до збільшення обсягу та підвищення якості послуг, що надаються споживачам, оскільки іноді програми, спрямовані на їх покращення, недостатньо продумані і не враховують реальних фінансових потреб, тобто не реалізуються за принципами оптимальності, ефективності, узгодження. Крім того, важливо використовувати державні ресурси для послаблення обмежень у відношенні до попиту. Навіть якщо держава забезпечує відносно вільний доступ до послуг інфраструктури, споживачі не можуть користуватися ними в повній мірі. Політика державних витрат має ґрунтуватися на таких адміністративно-фінансових технологіях, які забезпечують використання бюджетних коштів у режимі приватної ініціативи [2, с.15].

Література:

1. Романова Т.Ф. Финансовая политика государства, ее роль в формировании и регулировании финансового механизма // Финансовые исследования.-2001.-№4. - http://www.rseu.ru/ Fin_issled /2001_N4 /romanova.htm

2. Лагутін В.Д. Монетарна і фіскальна політика у стратегії економічного зростання // Фінанси України.– 2002. – № 8. – С. 11-18

3. Ципліцька О.О. Інфраструктура та економічне зростання: аспект федералізму // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип.6. Економічні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім..П.Могили, 2002. – С. 44-55