Лактіонов В.О.,

здобувач Донецького державного університету управління

Головні завдання соціальної політики в Україні в контексті вступу до Європейського Союзу

В наукових працях сьогодні мало уваги приділяється регіональним деформаціям у соціальній сфері, натомість вони є доволі значними і такими, що провокують, з одного боку, соціальну нерівність, з другого – швидкі темпи внутрішньої міграції з периферії до столиці та інших великих міст. Не обминула цього й Україна. Швидке зростання м. Києва, а також чотирьох інших мільйонників (Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса) значною мірою зумовлене формуванням стихійних потоків міграції, в основі чого лежать економічні та соціальні чинники. Різна вартість робочої сили в Україні, різна забезпеченість соціальними послугами підштовхує людей змінювати місце своєї праці, відриватися від сім’ї у пошуках роботи. За різними джерелами, близько 6-7 млн. громадян України працюють за кордоном (переважна більшість в країнах Європейського Союзу).

Глобальні трансформаційні процеси не залишають сумніву щодо необхідності термінових кардинальних перетворень в Україні. На нашу думку, Україна ще може зайняти своє місце та скористатись перевагами глобальних зрушень за умови перегляду функціональних факторів свого зростання. Одним із таких факторів експоненційного зростання, що максимізує економічні результати країни, є соціальний капітал. Як видно на прикладі центрального та східного регіонів Європи, країни, що мають різні рівні забезпечення природними, трудовими та фізичними ресурсами, прийшли до різних економічних результатів. Це трапилось, тому що, за висловом Р. Путмана, "соціальний капітал подвоює переваги від інвестування у фізичний та людський капітал". Іншими словами, соціальний капітал дозволяє конструювати модель нового випереджального розвитку за схемою, зображеною на рис. 1 [1].

Економічна результативність

Рис. 1. Вплив соціального капіталу на економічну результативність реформ

Наведені вище міркування дозволяють зробити висновок, що Соціальною стратегією України має стати комплекс заходів, інструментів та механізмів підтримки та стимулювання розвитку людського капіталу, який має на меті створення оптимальних умов для всебічного розкриття особистості, доступності для неї соціальних благ задля формування високої конкурентоспроможності національної економіки [2].

У короткостроковій перспективі (2007 – 2009 рр.) основним завданням Соціальної стратегії України має стати зближення прожиткового мінімуму з мінімальною зарплатою та пенсією. На цьому ж етапі має відбутися фінансування закладів охорони здоров’я та освітніх закладів в обсягах 80-100-процентної необхідності. З 2007 року повинно розпочатися інтенсивне оновлення основних фондів соціальної інфраструктури.

У середньостроковому періоді реалізації (2007 – 2015 рр.) головною метою має стати наближення соціальних стандартів в Україні до європейських початку XXI ст. Найбільш пекучою у цей період буде демографічна проблема, спровокована демографічною паузою 90-х років та від’ємними темпами приросту населення. Конвергенція європейських та українських доходів може виступити стримуючим фактором у нарощуванні темпів міграції. Конче важливим на цьому відрізку часу, особливо упродовж 2010 – 2014 рр. має бути запровадження нового соціального пакета, який зробить народження дитини, її виховання та навчання пріоритетним завданням країни з відповідним бюджетним забезпеченням.

Довгострокова перспектива (2007 – 2025 рр.) передбачає перехід від “наздоганяючої” моделі соціального розвитку до еквівалентної (упродовж періоду 2020 – 2025 рр.), при якій буде встановлений “соціальний кошик” коливань України та країн Європейського Союзу, головна мета якого полягає у тому, щоб створити адекватні чи близькі до адекватних соціальні умови, що дозволить суттєво поліпшити якість людського капіталу в Україні. Очевидно, що на цьому етапі країна вимушена буде стимулювати приплив робочої сили з третіх країн перш за все тому, що ввійде до переліку “високофлоридизованих країн”.

На найближчу перспективу головними завданнями соціальної політики в Україні могли б стати три Європейські мети, які у дещо адаптованому для вітчизняних умов вигляді слід сформулювати таким чином:

Мета 1. Сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів, які мають суттєве відставання від загальноукраїнського рівня.

Мета 2. Підтримка економічної та соціальної переорієнтації господарства здійснюватиметься за допомогою “соціальних грантів”, які на конкурентній основі представлятимуть ті регіони, які найбільшою мірою постраждали внаслідок зміни кон’юнктури світового ринку, природних та техногенних катастроф тощо.

Мета 3. Підтримка заходів з адаптації та модернізації політики в галузі освіти, професійно-технічної підготовки, зайнятості, охорони здоров’я. Має реалізуватися через створення окремих програм, які дозволяють усунути суттєві соціально-економічні диспропорції.

Література:

1. Putman Robert. The prosperous community – Social Capital and Public Life // The American Prospect. – 2000. – №13. – P.35-42

2. Штуль Ю.В. Перспективи розвитку соціальних кластерів в Україні та досвід ЄС // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. Вип. 12 / Відп. ред. С.І. Дем’яненко. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 24-35.