Пономарьов Г.М.,

здобувач Донецького державного університету управління

Методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни

Економічну політику держави реалізують за допомогою відповідних методів впливу на соціально-економічний розвиток країни, які прийнято за організаційно-інституціональним критерієм поділяти на адміністративні й економічні.

Адміністративні методи втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силі й авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів та примусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуються зі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачанням державних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов’язані із забезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правового поля для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративного впливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльності суб’єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усунення інформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень.

Використання адміністративних методів регулювання ринку пов’язується із забезпеченням прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку і здійснюється за такими напрямками: сприяння розвитку конкуренції й обмеження монополістичної діяльності, обмеження негативних зовнішніх ефектів, захист національного ринку, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; запровадження системи норм і стандартів у сфері якості продукції, в галузі охорони навколишнього середовища тощо. Водночас застосування адміністративних методів державного втручання в економіку з метою підвищення ефективності суспільного виробництва не можна сприймати однозначно. На нашу думку, в ринкових умовах вони, як правило, є не суто адміністративно-обмежувальними, а об’єктивно виправданими заходами, за допомогою яких держава впливає на економічний вибір агентів ринку і, в окремих випадках, регламентує їх діяльність. Наприклад, заходи держави, пов’язані з націоналізацією чи денаціоналізацією, роздержавленням та приватизацією, регламентуванням зовнішньоекономічної діяльності щодо митних обмежень та цінового регулювання.

До того ж слід зазначити, що адміністративне регулювання, яке не є органічним елементом ринкової інфраструктури, потребує обмеженого й обережного його застосування з боку держави, оскільки їх владно-силова природа може призвести до зарегульованості економічних процесів, а також до зростання обсягів трансакційних витрат. Щодо останнього потрібно зауважити, що в ринкових державах набувають подальшого загострення проблеми негативного впливу на економіку адміністративних методів, що простежується у стимулюванні зростання трансакційних витрат. Як правило, це проявляється у перекладанні частини витрат держави на утримання інституціонального забезпечення ринкової інфраструктури на витрати і доходи агентів економічної системи. Обсяги такого перекладання навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою набувають загрозливих масштабів, а це, на думку Ш. Бланкарта, може призвести до викривлення попиту і пропозиції [1]. На їх значні розміри вказує й учений Н. Даглас у дослідженні, присвяченому інституційним змінам та функціонуванню економіки. Він зазначає, що, наприклад, у США економічні ресурси, які витрачають на оплату управлінських послуг (трансакцій) державних і недержавних інституцій, досягають близько 45% національного доходу та мають тенденцію до зростання.

На відміну від адміністративних, економічні методи, навпаки, адекватні природі ринку. Вони пов’язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон’юнктуру ринку й опосередковано – на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів. Ці заходи регулювання пов’язані або зі створенням додаткового матеріального стимулу, або зі зниженням небезпеки фінансової втрати [2].

Варто зазначити, що між адміністративними й економічними методами державного втручання в економіку існує взаємозв’язок. Так, для того, щоб застосувати будь-який економічний регулятор, потрібно попередньо прийняти адміністративне рішення відповідних державних інституцій, наприклад, рішення про зміну податкових ставок, надання податкових пільг, встановлення облікової ставки тощо. Інакше кажучи, будь-які економічні регулятори підлягають адмініструванню. Водночас адміністративні регулятори змушують суб’єктів господарювання виконувати ті чи інші дії та здійснюють непрямий вплив на суміжні економічні процеси. Так, адміністративний вплив на механізм ціноутворення не лише визначає їх рівень, а й опосередковано впливає на стан попиту і пропозиції. Отже, можна вважати, що будь-які адміністративні методи регулювання мають ознаки, характерні економічним – непрямим регуляторам.

Дієвість економічних методів як заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів, тісно пов’язана з реалізацією завдань, які покладено на фінансову політику держави.

Слід зауважити, що на сучасному етапі серед вчених-економістів нема єдності щодо розуміння суті фінансової політики. Найбільш поширені два підходи до її визначення: у вузькому значенні вона охоплює сферу фінансів, а у широкому – не лише сферу фінансів, а й монетарну політику, управління грошовим обігом, державним підприємництвом тощо.

Література:

1. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.

2. Зятковський В. І. Аналіз впливу державних видатків на економічне зростання держави // Наукові записки: Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 13. – С. 190–194.