Бондар Т.В.
Херсонський державний
аграрний університет
Економічні науки.14
Відносини
власності – складне й багатомірне утворення. Вони можуть досліджуватися в
економічному, соціальному та правовому аспектах.
Загальновизнано, що власність є ядром не тільки економічної, а й усієї суспільної системи. Практично будь – яка сторона соціально – економічних відносин, всі економічні процеси та явища, закони й категорії, що їх виражають, є безпосереднім проявом відносин власності. Саме власність є ланкою, що з'єднує економічні й соціальні відносини у цілісну систему. Від відносин власності тягнеться ниточка до структури суспільства. Так, якщо панує приватна власність, то неминуча диференціація членів суспільства за доходами, поділ суспільства на класи, інтереси яких частіше не збігаються. Без сумнівно, що відносини власності визначають надбудову, починаючи з економічної політики й закінчуючи такими її елементами як шлюб і сім'я. У відносинах власності криється сутність всього суспільного ладу. Тому власність в економічному плані варто вважати вихідною базою для інших зрізів виробничих відносин, а також головним елементом економічної системи.
Власність у правовому аспекті показує,
як закріплюється правом порядок майнових відносин, тобто приналежність об'єкта
власності конкретним юридичним і фізичним особам. Юридичні відносини
власності - результат свідомої
діяльності людей, елемент надбудови. Тому вони зримо сприймаються людьми,
використовуються у практичній діяльності і, насамперед у господарському праві.
У ринковій економіці, на сторожі майнових прав фізичних та юридичних осіб
стоять юристи, насамперед адвокати.
Відносини власності досліджують і в соціальному аспекті. Особливо велике
значення має такий напрямок до власності як розподіл і перерозподіл об'єктів
власності між членами даного суспільства. Тут переплітається чинність
економічних принципів, що діють об'єктивно, і принципи економічної політики, які
реалізуються свідомо державою й іншими об єктами
суспільства.
Як і більшість економічних категорій,
власність охоплює певні економічні зв язки між людьми, тобто суб єктів із приводу об єктів. Суб єктами
відносин власності бувають:
- з позицій окремої людини можна виділяти такі суб'єкти – окрема
людина;
- з
погляду власне ринкового обміну – це продавці та покупці;
-в аспекті основних суб'єктів ринкової
економіки – домашні господарства.
Об'єкти власності – це
речі, блага, матеріальні та нематеріальні цінності, якими володіють
люди. Сукупність об'єктів власності має складну структуру і певною мірою
відповідає сформованій структурі потреб людей на даному етапі розвитку
суспільства.
Відносини власності модифікуються
відповідно до того, що суб'єкт власності, який вступає в економічні зв язки з іншими суб'єктами,
набуває особливого статусу, і при цьому мають місце особливі форми економічних
відносин. Серед них найбільш поширені оренда, лізинг, прокат, кредит.
Стосовно класифікації відносин
власності з метою виділення форм їх прояву виправданим є насамперед критерій –
хто є суб'єктом власності. У найзагальнішій формі тут слід виділити
одноосібного суб'єкта власності (окрема людина) і певне їх об'єднання
(колектив). Відповідно на високому рівні абстракції можна виділити дві форми
власності:
індивідуальна і спільна. На певному
етапі розвитку відносин власності виникає індивідуально – спільна форма
власності як результат об'єднання індивідуальної та спільної.
Коли йдеться про дві форми власності – приватну
і державну, то змішують два
різних підходи класифікації – абстрактний високого рівня і більш конкретний.
Державна власність є одним із різновидів спільної власності, а види чи підформи притаманні кожній із форм власності.
Інститут
власності у повному розумінні цього поняття виник із появою приватної
власності. Одним із наслідків її появи й розвитку є те, що кожний член
суспільства набував особистої та цивільної правомочності, насамперед в аспекті
відносин власності та господарювання. Безперечно, приватна власність на засоби
та результати виробництва забезпечує найповніший економічний сувернітет виробникові. У цьому зв'язку є слушною теза про
те, що біологічній природі людини, її індивідуальній праці найбільшою мірою
відповідає індивідуальна власність. Органічна єдність індивідуальної праці та
приватної трудової власності є першим фундаментальним законом господарської
діяльності людини. Він виражає внутрішні
й необхідні, сталі й суттєві зв язки
між індивідуальною працею людини та приватною трудовою власністю на результати
цієї праці.
На певному етапі розвитку продуктивних
сил у ряді галузей і сфер господарської діяльності навіть мінімальний рівень
концентрації виробництва потребував значних інвестицій. Індивідуальна приватна власність виявилася неспроможною освоювати й
розвивати нові види капіталістичного виробництва. Об'єднання об'єктів приватної
власності з метою їхнього спільного використання стало об єктивно
необхідним. Утворенню приватно – колективної форми власності сприяла
також і конкуренція товаровиробників. З одного боку, вона спонукає людей
конкурувати один з одним, а з іншого – підштовхує їх у напрямку встановлення
добровільного співробітництва та створення різного роду об'єднань. Так
з'явилася приватно – спільна власність на засоби й результати виробництва у
різних видах.
Колективно
– неподільні (сумісні) форми власності – це спільні форми власності, в яких частка окремих співвласників
не виділяється . У правовому аспекті сімейна власність відноситься до
одноосібної, якщо сім'я виступає як одна особа. З цієї точки зору такими є
також усі юридичні особи, якщо певне об'єднання виступає щодо інших від імені
однієї особи. Відмінна ознака усіх видів спільної
власності – неподільність її об єктів між
окремими людьми, групами людей, а отже, економічна рівність співвласників
стосовно до об єктів спільної власності. Суб'єктом
спільної власності є асоціація людей, яка представляє інтереси всіх її членів.
При спільній власності її об'єкти не поділяються за окремими членами
співтовариства. Кожен хто входить до складу
об'єднання власників, є власником рівною мірою.
Державна
власність виникла разом із появою держави. Об'єктами державної власності
можуть бути: земля та її надра, об'єкти соціально – побутової та виробничої
інфраструктури; речовинні фактори виробництва, цінні папери і т.д. На порівняно
високій стадії розвитку товарного господарства державна власність на засоби й
результати виробництва становить основу державного підприємництва.
Література:
1. Воробйов Є.М. та інші Основи економічної теорії: Харків 2001.- 507с.
2. Дзюбик С.Д., Ривак
О.С. Основи економічної теорії: Київ 2006. – 481с.
3Мельник Л.Ю., Кириленко І.Г., Макаренко П.М. Економічна теорія на межі
тисячоліть. Навчальний посібник. – К.: ІАЕ УААН, 2003. 748с.
4.Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економіччної теорії: Тернопіль 2001.
5. Тарасевич В.М. та інші Економічна теорія: Київ 2006. – 784с.
Бондар Тетяна Володимирівна – к.е.н., викладач кафедри економіки підприємства Херсонського державного аграрного університету.
Адреса: Бондар Т.В.
Херсонський державний аграрний університет
вул. Рози Люксембург, 23 економічний факультет, кафедра економіки підприємства
тел. моб. 8 (067)
6312791
тел. дом. 8 (055) 264094