Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Лебеденко О.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Еколого-економічні аспекти землекористування

Особливістю агропромислового виробництва є те, що воно здійснюється в навколишньому природному середовищі. Базовим природним ресурсом для сільського господарства є земля. Сучасний стан використання земельних ресурсів обтяжений низкою складних екологічних проблем. Значного поширення набули такі негативні явища, як ерозія грунтів, їх гумусне виснаження, збіднення на поживні речовини, хімічне та біологічне забруднення, переущільнення, руйнування фізичної структури, засолення, заболочення тощо. Зазначені процеси обумовлюють деградацію грунтів, зниження їх родючості, що, в свою чергу, позначається на результатах господарської діяльності, веде до зниження показників економічної ефективності використання земель.

Основним дестабілізуючим чинником екологічної ситуації в агроландшафтах є ерозія грунтів. Негативний вплив ерозії виявляється, насамперед, у значному зменшенні вмісту в грунтах гумусу. Крім того, внаслідок ерозії збільшується щільність і непроникність грунтів, від чого погіршується їх водний та повітряний режими, зменшується вміст засвоюваних форм поживних речовин. В Україні еродовані 36% угідь, близько 81% еродованих земель обробляється [1, с.144 – 145]. В результаті ерозії щороку з грунту виноситься 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору і 0,7 млн. т калію [2, с.72]. Середньорічні збитки від ерозії грунтів оцінюються майже у 10 – 15 млрд. дол. [3, с.5].

Найважливішою властивістю грунтів є їх родючість. Родючість грунтів залежить від наявності гумусу, який є найціннішим їх компонентом. Гумусне виснаження грунтів та нестача в них рухомих форм основних компонентів мінерального живлення рослин є іншою складною проблемою землекористування. Дані моніторингу грунтів свідчать про те, що останнім часом практично по всій території України спостерігається тенденція до зниження родючості сільськогосподарських земель та погіршення їх еколого-агрохімічного стану [5].

Значною проблемою для сільського господарства є також забруднення агроландшафтів радіонуклідами, важкими металами, пестицидами та мінеральними добривами. Доведено, що при використанні засобів хімізації погіршуються біологічні властивості грунтів, змінюється структура ґрунтового ценозу. В ньому знижується частка окремих видів в тому числі і дуже важливих, наприклад мікроорганізмів, здатних до азотфіксації.

Серйозне занепокоєння викликає і проблема руйнування структури та переущільнення грунтів. Структура грунту руйнується як внаслідок його багаторазового обробітку, так і під дією ходових систем машинно-тракторних агрегатів, тиск яких на грунт перевищує допустимий за агротехнічними вимогами в декілька разів. Зазначені явища погіршують агрофізичні властивості грунтів та ведуть до зниження урожайності на 15 – 30% [8, с. 65].

Ще однією проблемою сільськогосподарського природокористування є засолення земель, яке являє собою процес накопичення розчинних солей (переважно хлористих і сірчанокислих сполук калію і магнію) у грунті. Площа засолених сільськогосподарських земель в країні становить 4,8 млн. га (12%), з яких 3 млн. га – орні землі [1, с.149].

Проблема раціонального землекористування в Україні продовжує загострюватись і ускладнюватись протягом багатьох років, за визначенням ряду дослідників екологічна ситуація, яка нині склалася має чітко виражений кризовий характер.

Досвід розвинутих країн показує, що в умовах ринкової економіки ефективним заходом по запобіганню та розв’язанню екологічних проблем є застосування економічних механізмів управління природними ресурсами. Економічний механізм являє собою комплекс фінансово-економічних інструментів впливу на матеріальні інтереси суб’єктів господарювання. В Україні зазначений механізм знаходиться у стадії становлення, його недоліком є застосування, головним чином, регуляторів примусово-обмежувального характеру. З метою подолання екологічних проблем землекористування рекомендується більш широке застосування регуляторів стимулюючо-компенсаційного характеру. Зокрема, на шляху раціоналізації землекористування пропонуються такі заходи:

- надання дотацій та субсидій, спрямованих на виконання програм по охороні земель та підвищенню родючості грунтів;

- пільговий режим оподаткування (зниження ставок земельного податку або тимчасове звільнення від оподаткування) підприємств, які використовують екологобезпечні технології для виробництва сільськогосподарської продукції, а також здійснюють заходи щодо підвищення якості грунтів та їх охорони;

- цінове стимулювання виробництва екологічно чистої продукції, шляхом встановлення підвищених закупівельних цін на неї;

- пільгове кредитування сільгосппідприємств, які ведуть екологобезпечне виробництво та здійснюють заходи по підвищенню родючості грунтів;

- компенсація державою зниження доходів внаслідок тимчасової консервації і виведення з обробітку деградованих та малопродуктивних земель.

Література:

1. Мордвінов О. Екологічні проблеми сільськогосподарського виробництва в Україні в умовах ринкової трансформації // Вісник української академії державного управління. – 2001. - №1. – С.144 – 145.

2. Мудрак О.В. Еколого-економічні аспекти сталого розвитку АПК України // Вісник аграрної науки. – 2002. - №3. – С.70 – 73.

3. Фурдичко О.І. Фітомеліорація низькопродуктивних і деградованих земель, що виводяться з обробітку // Вісник аграрної науки. – 2003. - №6. – С.5 – 8.

4. Медведев В.В. Мониторинг почв Украины: Концепция, предварительные результаты, задачи. – Х.: ПФ “Антиква”, 2002. – 428 с.

5. Новаковский Л.Я., Будзикович И.С. Уроки земельного реформирования. – К.: Урожай, 2002. – 128 с.

Відомості про автора

ПІБ: Лебеденко Олеся Василівна

Місце роботи: Дніпропетровський державний аграрний університет (ДДАУ)

Посада: науковий співробітник науково-дослідної частини (НДЧ).

Домашня адреса: 49106, м. Дніпропетровськ, б. Слави, 15, кв.19.

Телефони: 67-28-59

8-095-205-17-17