Фірсова С. Г.

кандидат економічних наук,

доцент кафедри менеджменту

інноваційної та інвестиційної діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Економічні науки.

Маркетинг і менеджмент

АКТИВІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Зорієнтованість України на досягнення до 2020 року економічних показників розвинених європейських країн вимагає забезпечення щорічного зростання ВВП в розмірі 6 – 8 відсотків. Як свідчить міжнародний досвід питома вага нових знань, що втілюються в товарах, технологіях, освіті, організації виробництва становить від 70 до 80 відсотків приросту ВВП [1]. Тому одним із головних завдань державної соціально-економічної політики є створення умов для розвитку інноваційної діяльності, пов’язаної з розробленням, впровадженням і використанням інновацій. Інноваційний тип розвитку є однією з основних передумов довгострокових позитивних тенденцій в економіці країни. У Посланні Президента України до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки» чітко окреслені стратегічні пріоритети держави – запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки. Економічне зростання в цілому в Україні можливе лише за умови розквіту кожного окремого підприємства, здатного своєчасно випустити на європейський (світовий) ринок конкурентоспроможні товари, технології, тощо. Слід сказати, що Мінекономіки звертає увагу на зміцнення конкурентоспроможності економіки, так як міжнародні експерти Україну за конкурентоспроможністю виробництва ставлять на 78 місце серед 125 країн (Польща на 48-му місці, Казахстан на 56-му, Росія на 62-му) [3 ]. Для позитивних змін в цьому рейтингу промисловим господарюючим суб’єктам країни життєво важливо впроваджувати нову техніку, технології, створювати товари або послуги з новими споживчими якостями в порівнянні з попереднім продуктом, застосовувати нові методики і порядки в практичній діяльності для задоволення конкретних суспільних потреб, тобто впроваджувати нововведення. Це потребує від персоналу інноваційного господарюючого суб’єкта приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо виокремлення нововведень, які необхідно впроваджувати та створення умов для залучення матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Однією з найважливіших і актуальних проблем інноваційного підприємства є осмислення і розуміння філософії управління, яка полягає, на наш погляд, не в тому, що адміністрація керує економікою, а в тому, що адміністрація має створити середовище, в якому є можливість розвиватися економічним процесам позитивно. Для цього необхідно постійно здійснювати комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності з можливостями господарського комплексу області, вітчизняних ділових кіл та зарубіжних інвесторів. Це постійні ділові контакти з представниками великого бізнесу інших країн, і організація різноманітних тематичних виставок, і випуск рекламної продукції, і розсилка ділових пропозицій поштою та через мережу Інтернет. За сучасних технічних можливостей це не є проблемою.

Для підприємств, що створюють нову продукцію або застосовують нові технології важко прийняти обґрунтовані рішення в умовах дуже низького рівня інформатизації окремих галузей, відсутності інформаційної взаємодії з іншими підприємствами і секторами економіки, міжгалузевої координації. Вирішення цієї проблеми можливо лише завдяки системному впровадженню найновіших інформаційних технологій. Окрім того забезпечення суб’єктів господарювання надійною і достовірною інформацією про ринок, структуру і динаміку попиту, бажання і смаки клієнтів, створення такого товару, який найкраще відповідає вимогам ринку, потребує проведення маркетингових досліджень.

Досягнення стабільного зростання економіки можливе за умови побудови якісно нової економічної системи, яка повинна базуватися не тільки на проведенні податкової і пенсійної реформи, введенні страхування, проголошенні права власності основою з основ, а й на відродженні виробництва на основі науково-технічного прогресу. Важливе місце в розв’язанні цієї стратегічної проблеми займає інвестиційно-інноваційна спрямованість розвитку господарюючих суб’єктів. Цього року уряд в бюджеті на 2007 рік передбачив на інновації майже удвічі більше коштів порівняно з 2006 роком – 26,8 млрд. грн. Інвестиції Світового банку в інфраструктурні проекти в Україні в 2007 році можуть сягнути 1 млрд. дол. при 0,5 млрд. дол. у 2006 році , що буде сприяти поліпшенню інвестиційного клімату, так як інвестиції в значній мірі залежать від того, наскільки розвиненою є інфраструктура [2]. Тому країни-члени ЄС роблять все можливе для її розвитку, адже це забезпечує майбутню прибутковість. За оцінками Світового банку в найближчі десять років інвестиційні потреби України оцінюються на рівні 100 млрд.дол. [2]. Міністерство економіки України оцінює інвестиційну потребу забезпечення структурної перебудови виробництва у 200 млрд. дол., а за висновками експертів Світового банку, щоб вивести виробництво ВВП на душу населення на рівень провідних країн світу, необхідно залучити 4 трлн дол. Світовий банк та ЄБРР вважають, що ми можемо збільшити обсяг залучення інвестицій і сформувати якісну сучасну ринкову структуру економіки. Розробляється стратегія співпраці зі Світовим банком на 2007 – 2011 роки, але обговорюється вже не надання Україні позик, а реалізація інвестпроектів з кошторисом у чотири мільярди доларів. Проекти стосуються енергозбереження, структурних реформ в АПК та інноваційної політики [4]. Управлінський персонал, приймаючи рішення про інноваційний розвиток, повинен виходи з того, що для інноваційного підприємства характерні не окремі види нововведень, а цілий комплекс: технічні - нові продукти, технології, матеріали, устаткування; організаційні – нові методи і форми організації різних видів діяльності підприємства; економічні – методи керування інноваційною діяльністю шляхом планування, фінансування, ціноутворення, реклами, мотивація; соціальні – різні форми активізації людського фактора, включаючи кваліфікаційну і кадрову підготовку, стимулювання творчої діяльності, поліпшення умов праці, підвищення добробуту; юридичні – законодавство, оподаткування, нормативно-правові акти, що регулюють інноваційну діяльність. Такий підхід безпосередньо впливає на інвестиційне рішення, яке неможливе без врахування таких факторів як вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення. Причини, що зумовлені необхідністю інвестицій, можуть бути різними і залежать від характеру нововведень, які в цілому можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збільшення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інноваційного проекту в межах того чи іншого напряму різна. Так, якщо мова йде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова йде про інновації, пов’язані з розширенням і\або освоєнням нових видів діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно враховувати цілий ряд додаткових факторів: можливість зміни положення підприємства на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних, трудових та фінансових ресурсах, можливість освоєння нових ринків, конкурентоспроможність нововведення. Щоб визначитись з обсягами комплексу всіх необхідних ресурсів підприємство, яке обрало шлях інноваційного розвитку, повинно чітко визначити орієнтири – сформулювати стратегію розвитку на найближчі кілька років і вже виходячи з неї складати тактичні плани на кожний рік. Такий підхід дозволить зробити співпрацю з інвестором прозорою і обґрунтованою сферою використання інвестицій, так як за цими планами підприємство працює з інвестором незалежно від того чи це державні субвенції в межах виділених коштів чи інші джерела фінансування. Як свідчить міжнародна практика, головним осередком інвестицій є приватний сектор і держава ніколи не зможе перебрати на себе інноваційну функцію. Бізнес треба заохотити вкладати гроші в українську економіку. А для цього стимулювати і спростити умови для інвестиційних процесів, зрізати усі гострі кути та невизначеності. До джерел фінансування місцевого та регіонального розвитку слід віднести власні доходи, банківські кредити, муніципальні облігації, дотації з бюджету, кошти з фондів підтримки ЄС, субсидії з держбюджету для позик регіональним та місцевим органам влади. Важливим джерелом отримання додаткових матеріальних і фінансових ресурсів є участь у проектах, що підтримуються міжнародними фінансовими інституціями та урядовими програмами. Зрозуміло, що самі собою інвестиції ще не гарантують бажаного результату. Вони повинні приносити економічний ефект: сприяти конкурентоспроможності національного товаровиробника, створювати нові робочі місця, забезпечувати додаткові надходження до бюджету. Вирішення цих завдань потребує від працівників підприємств вміння об’єднати можливість вкласти фінансові кошти, матеріальні ресурси з розрахунком на збільшення їх вартості, забезпечити позитивну величину прибутку та інноваційний процес, що має комплексний характер і полягає в створенні і практичній реалізації нововведень, які приводять до комерційного успіху на ринку. Така діяльність потребує висококваліфікованих працівників. На підприємствах існують істотні прогалини у кадровій політиці. За останні роки численні структурні та організаційні перебудови в промисловості призвели до втрати професійного персоналу не тільки на підприємствах, а й в цілих виробничих комплексах. Тому питання підготовки кадрів для інноваційних підприємств потребує свого вирішення. Причому управлінський персонал повинен чітко усвідомлювати: сподіватися потрібно передусім лише на себе і все робити для поліпшення інвестиційного іміджу підприємства. Співробітники підприємства мають постійно створювати атмосферу відвертості і приязні, не останню роль в ній відіграє демонстрація того, що ми не якась забита країна третього світу, а народ, із княжими родинами якого свого часу вважали за честь поріднитися відомі європейські двори, обов’язково влаштовувати для своїх почесних гостей екскурсії де перед очима європейців постає історія України за тисячоліття. Це копітка робота в основі якої не лише особисті контакти, а довіра між партнерами, яка дає позитивний результат.

Запровадження інноваційної моделі розвитку економіки в цілому і кожного окремого підприємства є фактом, який вже не викликає дискусій. Для того, щоб вітчизняний і зарубіжний бізнес в нашій країні пішов інноваційним шляхом держава має взяти на себе місію поступово розв’язати вже давно назрілі структурні проблеми економіки та лобіювати на міжнародній арені зацікавлені і готові до інноваційної діяльності регіони і підприємства. А інноваційні підприємства повинні: приймати управлінські рішення на основі розробки довгострокової інвестиційно-інноваційної стратегії розвитку, що дозволить зробити діяльність обґрунтованою, прозорою і контрольованою; проводити заходи, направлені на встановлення постійних ділових контактів з партнерами; створювати атмосферу відвертості і довіри.

В результаті підприємство за рахунок інноваційного напряму діяльності

повинно одержати економічний, науково-технічний і соціальний ефект.

Література:

1. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: механізм розробки та комерціалізації. Монографія. – К.:КНЕУ, 2003.- 394 с.

2. Кириленко В. Інвестиції відкривають перспективи. – Урядовий кур’єр, № 59 від 3 квітня 2007 року.

3. Лебедєв П. Куди рухаємося, Україно? Урядовий кур’єр, № 53 від 24 березня 2007 року.

4. Малолєткова О. Зосередитись на системних проблемах. Урядовий кур’єр, № 64 від 11 квітня 2007 року.