Філософія.

Філософія релігії.

Шапошник Н.В.

асистент кафедри філософії та політології

Білоцерківського державного аграрного університету (БДАУ)

Характерні риси нацистського неоязичницького релігійного культу Німеччини доби тоталітаризму: перша пол. 30-х рр. ХХ ст.

Розглядаючи питання про ставлення фашизму до релігії можна виділити декілька основних помилок, які в першу чергу відіграли вирішальну роль в його стосунках із тогочасним німецьким суспільством та релігійними конфесіями.

По-перше, це схильність до крайнощів у націоналізмі і войовничому шовінізмі. По-друге, це впадання в ідолопоклонницький цезаризм з його демагогією, раболіпством і деспотією. Гітлер, з його безбожжям, за яким приховувалось власне самообожнення, так і не зрозумів до кінця, що він припустився однієї із своїх найгрубіших помилок, яка в свою чергу і привела його до поразки. Фашизм не повинен був зневажати інші раси і національності, принижувати, завойовувати і винищувати їх. Найбільшим прорахунком фашизму щодо релігії було відродження ідолопоклонницького цезаризму. Він безбожний, безвідповідальний, деспотичний; він зневажає і принижує свободу, право, законність правосуддя та особисті права людей. Вбачає в народі рабів і розпалює їхні негативні пристрасті. Фашизм не повинен був займати ворожої позиції щодо християнства чи всякої іншої релігійності загалом. Політичний режим що нападає на церкву і релігію, забирає рівновагу і вносить розбрат в душі своїх громадян, підриває в них саме глибоке, можна навіть сказати, генетичне коріння правосвідомості, релігійності і починає сам претендувати на релігійне значення, що саме по собі являється безглуздям.

На відміну від Гітлера, Муссоліні швидко зорієнтувався і зрозумів, що в католицькій країні державна влада має потребу в чесному і справедливому конкордаті з католицькою церквою. Так, у своїй „Доктрині фашизму” він писав: „Фашистська держава не залишається байдужою перед релігійними явищами загалом і перед позитивною релігією зокрема, якою в Італії, наприклад є католицизм. Держава не має своєї теології, але вона має мораль. У фашистській державі релігія розглядається, як один із найбільш глибоких проявів духу, саме через це вона не тільки шанується, але й користується захистом і охороною. Фашистська держава не створила свого „Бога”, як це зробив Робесп’єр в момент крайнього загострення існування Конвенту; вона не намагається подібно до більшовизму викоренити релігію з народних душ. Фашизм шанує Бога аскетів, святих, героїв, а також Бога якого бачить і до нього закликає наївне і примітивне серце народу” [1, с. 45].

Першочергово, фашизм був концепцією релігійною. В ній людина розглядалася в її іманентному ставленні до вищого закону, до об’єктивної волі, яка підвищує окремого індивіда, робить його свідомим учасником духовного спілкування.

У Гітлера ці стосунки ніколи не були невимушеними, а пізніше, стали носити відверто ворожий характер. Він намагався підпорядкувати собі представників католицького і протестантського духовенства Німеччини. Основною його метою щодо релігії в країні було її підкорення, а потім і остаточне знищення. І як наслідок цьому, створення власної, нової, раніше небаченої, замішаної на стародавніх язичницьких та магічних віруваннях релігії. Очолити її мав новий Бог, який би виступав в ролі захисника для одних (тобто для свого народу, а скоріше, для своїх прибічників) та „караючого перста” для інших, інакомислячих, які не хотіли вірити

у цього нового Бога, Бога – фюрера.

Він започаткував нову релігійну течію, яку можна назвати нацистським неоязичництвом. Яка ґрунтувалася на містичних постулатах стародавнього Тибету, обрядах запозичених у лицарів тевтонського ордену та змішаних релігійно-магічних уявленнях інших стародавніх ранніх національних релігій. Але основною відмінністю в цій системі було синтезування з віровченням раннього християнства. Гітлер вбачав себе новим месією, рятівником людства. Хоча агресивно заперечував як католицьку, так і православну віру. Вважаючи їх релігією „рабів”. Він намагався створити для свого „оновленого” народу, щось нове, сповнене величі, могутності, сили, яких, як він вважав, були позбавлені всі існуючі в наш час релігії.

Активну роль у позитивному сприйнятті нової релігії відіграла молодь Німеччини. Це явище було спричинено рядом певних подій і процесів. Наприклад: розчарування багатьох у політичних засобах вирішення гострих соціально-економічних проблем; труднощі молоді в процесі її соціального становлення, що в свою чергу часто породжувало намагання віднайти нові духовні орієнтири. Такі пошуки нерідко приводили до неокультів, які пропонували своїм прибічникам богорівний шлях самовдосконалення. Гітлер і його влада скористалися тим, що багатьох приваблювали заклики до самотворчості, спасіння душі саме за життя, а не в потойбічному світі. Такі „нові релігійні уявлення” часто вдаються до методів психологічного впливу, якими фюрер володів досконало. Поряд з цим, нетрадиційні релігії не обмежені одним віровченням, спрямовані на релігійний синтез, і використовують ідеї та концепції окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, сучасної філософії, астрології. Вони байдужі до догматичних доказів істинності якоїсь релігійної системи, відкриті для нових ідей та вчень. Але свого месію вважають найбільш адекватним для даної епохи. Йому поклоняються, шанують, вважають божим посланцем, створюють культ учителя, який набуває рис божества. Практично всі ці риси і поєднувала в собі „неорелігія” створена в тоталітарній нацистській Німеччині.

Бібліографія:

1. Б. Муссолини Доктрина фашизма. – М., 2005.

Шапошник Наталія Віталіївна

16.07.1980

Асистент кафедри філософії та політології Білоцерківського державного аграрного університету.

Площа Соборна, 8/1, м. Біла Церква, БДАУ, кафедра філософії та політології

09117

тел. 8 (263) 31107