Стрілець В. В.

Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка

Українська радикально-демократична партія в середовищі української еміграції в Європі (1924 – 1939 рр.)

У другій половині 1923 р. празька організація Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ) започаткувала нову добу в історії партії. З цієї організації виділилася активна група, зусиллями якої була складена нова платформа партії на основі переглянутої програми УПСФ. Вирішено було також повернутися до попередньої (з часів квітня – червня 1917 р.) назви УПСФ – Українська радикально-демократична партія (УДРП). Нова назва соціалістів-федералістів – радикал-демократи – була швидко сприйнята всіма членами партії і не викликала в їх середовищі жодних заперечень.

Протягом 1923 – 1924 рр. УРДП сконцентрувала партійне керівництво та переорганізувала місцеві партійні осередки. З цього часу радикал-демократи стають провідною політичною силою української еміграції, що зумовлювалося насамперед їх органічним зв’язком із Державним центром УНР.

Істотне значення мала ідейно-теоретична діяльність УРДП. Ідеологи партії уявляли УНР незалежною буржуазно-демократичною республікою європейського типу, а її відновлення пов’язували з відповідною зацікавленістю провідних європейських країн.

Стосунки УРДП з іншими українськими політичними угрупованнями визначалися насамперед ставленням останніх до Державного центру УНР.

У другій половині 20-их рр. більшість членів УРДП перебувала у Чехословаччині. У Празі протягом 1925 р. виходив неофіційний орган партії журнал “Український вістник”. Помітною подією в житті української еміграції в Чехословаччині стало заснування 1925 р. празькою групою УРДП Українського республікансько-демократичного клубу, що став одним із головних осередків українського громадсько-політичного життя та центром з розробки ідеології Державного центру УНР в екзилі. Цього ж року за редакцією одного з лідерів УДРП В.Прокоповича у Парижі став виходити тижневик “Тризуб”, якого судилося бути фактично друкованим органом уряду УНР та неофіційним виданням радикал-демократів.

УРДП взяла активну участь в об’єднавчих процесах в середовищі української еміграції, виставляючи при цьому своїм основоположним принципом ідею підтримки Державного центру УНР, що не сприймалося політичними опонентами радикал-демократів. Все ж великою мірою під впливом УРДП значній частині українській еміграції вдалося об’єднатися та заснувати 1929 р. Українську головну еміграційну раду.

Важливою віхою в житті УРДП стала конференція членів її Головного комітету та представників окремих партійних груп (Прага, липень 1930 р.). Основне завдання конференції полягало у нагадуванні українському громадянству програмних положень партії. Конференція підтвердила, що УРДП сповідує ідеї народоправства та послідовної європеїзації українського суспільно-політичного життя, домагається Українських Установчих зборів і підтримує Державний центр УНР як спадкоємця української влади. Конференція підтвердила, що основним завданням УРДП у сфері міжнародної політики є боротьба за самостійність України, спрямована проти окупанта – “Совітської Республіки” і тих емігрантських російських угрупувань, що виступають проти незалежності України, та, що спільниками у цій боротьбі партія вважає всі поневолені Росією народи й ті західні країни, які перебувають під загрозою російського імперіалізму. Оскільки головною зброєю у цій боротьбі є пропаганда ідеї самостійної України, то наголошувалося, що партія повинна вишукувати всі можливості для її поширення, зокрема в різних міжнародних організаціях, особливо у Лізі Наці

Наступна конференція УРДП (березень 1932 р.) головну увагу приділила проблемам українського населення Польщі, Румунії та Чехословаччині. Розглядалися взаємини української громадськості зазначених країн із Державним центром УНР, стосунки українців із владою, можливість надання автономії українським меншинам. Лютнева 1934 р. конференція УРДП доручила Закордонному бюро, місцевим організаціям і всім членам партії якнайширше популяризувати, на противагу російській еміграційній пропаганді, ідею доцільності розпаду Радянського Союзу на незалежні національні держави.

На засіданні Закордонного бюро, що відбулося 28 листопада 1932 р., обговорювалась інформація про голод в УСРР та була прийнята відповідна резолюція, яка визнала за обов’язок УРДП й інших українських партій, а також громадських, кооперативних, професійних та культурно-просвітніх установ і організацій та всіх українських громадян піднести питання голоду на Україні перед світовою громадськістю з метою вжиття всіх можливих заходів для порятунку українського народу.

В умовах поширення тоталітаризму в Європі та зростання симпатії в українському суспільстві до “власного” тоталітаризму – націоналістичного руху – УРДП залишилася вірною демократичним принципам і відстоювала відповідну політику керованого нею Державного центру УНР.

Важливу роль в українському еміграційному житті відіграв неперіодичний бюлетень Закордонного бюро УРДП, що виходив у 30-их рр. Уміщені в ньому статті ідеологів партії мали, як правило, концептуальний характер і значною мірою впливали на погляди української еміграції і зацікавлених європейських чинників.

1939 р. у зв’язку з окупацією Чехословаччини й Польщі нацистською Німеччиною УРДП як партія, що сповідувала демократичні принципи, змушена була самоліквідуватися. Її ідейним спадкоємцем став утворений 1946 р. Український національно-державний союз, що ґрунтувався на державницьких позиціях, проголошував соборність української нації, пропагував ідеї демократії і потребу гармонійного співробітництва всіх верств українського народу.

Стрілець Василь Васильович, доктор історичних наук, доцент, професор кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.

Домашня адреса: м. Полтава, вул. Головка, 4, кв. 67;

Т. д. 8 – 0532 – 52 – 48 – 69. : striletsv@ukr.net