Секція « Право», № 3

Касинюк Л.А.

Інтелектуальна власність: становлення і проблеми захисту.

Інтелектуальна власність охоплює різні об'єкти, але, насамперед, вони є нематеріальними благами і виступають як результати розумової діяльності. Оскільки до такої діяльності здатна людина, то саме вона може бути автором об'єктів, а не юридична особа. Інтелектуальна власність як поняття включає дві сфери права: промислову власність і авторське право. Об'єктами промислової власності є: винаходи, знаки для товарів і послуг, промислові зразки, корисні моделі, фірмові найменування, найменування місця походження товарів, ноу-хау. Об'єктами авторського права є: художні, літературні, музичні, фотографічні, аудіовізуальні твори тощо.

Законодавство кожної країни про промислову власність базується на патентному законі. Слово «патент» походить від латинського, що означає в перекладі - «відкрита грамота». У свій час це були привілеї і монопольним правом на їхню видачу користувалися королі. Вони щедро роздавали привілеї, сприяючи збагаченню фаворитів. Це гальмувало розвиток економіки.

Одним із перших нормативних актів, який суттєво обмежив короля, був Статут про монополії, прийнятий англійським парламентом у 1623 р. В Європі вперше право власності на свій винахід було проголошено у 1791 р. у Франції. Закон забороняв кожному користуватись винаходом без дозволу того, хто володіє патентом. В північній Америці патенти видавались місцевою адміністрацією, пізніше це право успадкував уряд США, а в 1790 р. прийнятий федеральний патентний Закон, який увійшов до Конституції США. Перший патент був виданий у 1790 р. С.Хопкінсу за «спосіб отримання гончарної «перлинної золи». В XIX столітті закони були прийняті у більшості європейських держав.

Щодо Росії, то довгий час тут існували «привілеї». Так, у 1752р. привілея видана М.В. Ломоносову «на поділ різнокольорового скла, бісеру, скляросу та інших галантерейних речей». В 1896 р. було прийнято Положення про привілеї на винаходи, яке діяло до 1917 р.

В 1919 р. В.І. Леніним було підписано «Положення про винаходи», яке заклало основи радянського патентного законодавства. Регламентувалась видача авторського свідоцтва, яке засвідчувало право автора на винахід. Разом з тим ліквідовувалось право власності на винахід. Усі винаходи оголошувались надбанням держави. Ними могли користуватись установи, не запитуючи дозволу винахідника. Винахіднику належала, як правило, певна матеріальна винагорода, величина якої залежала від впровадження у виробництво. Тому винахіднику приходилось включати у співавторів представників адміністрації підприємств, без яких впровадження було неможливим. Хоча у 1924 році патент було узаконено, але він видавався переважно іноземцям.

Батьківщиною законодавства про авторське право є Велика Британія. Англійською мовою авторське право значиться терміном «копирайт». Суть цього терміну полягає в тому, що лише автор художнього твору чи його правонаступник має право давати дозвіл на виготовлення копій твору. У 1709 році парламентом Великої Британії був прийнятий Статут королеви Анни, в якому сформульовані основні принципи авторського права: природній закон; справедливість винагороди за працю; стимулювання творчої активності; суспільні потреби.

У 1787 р. прийнята Конституція США, яка наділила Конгрес владою «сприяти прогресу науки і корисних ремесел, гарантуючи на певний період часу авторам і винахідникам право на їх художні твори і винаходи». Протягом ХУШ-ХІХ століть визнавалась важлива роль авторів, існувала всебічна підтримка і достатня винагорода.

Сьогодні система авторського права знаходиться під загрозою. Успіхи у створенні копіювальної техніки привели до появи «піратських» робіт. Синонімом цього терміну є «контрафакція». Останній обрано в рамках переговорів Світової організації торгівлі (СОТ). Термін «піратство» прийшов з англійської мови , а термін «контрафакція» - з французької. Обидва терміни означають порушення прав інтелектуальної власності.

Першою державою, яка в цій ситуації вирішила прийняти заходи щодо захисту інтелектуальної власності стали США. Щорічно комісія по торгівлі США готує перелік країн, які не забезпечують охорону інтелектуальної власності.

Законодавча система України в галузі охорони прав інтелектуальної власності містить норми, які умовно можна поділити на такі блоки: I. Загальне законодавство. II. Спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності. III. Митне законодавство. IV. Підзаконні нормативні акти.

Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасницею найважливіших угод у цій сфері. Підписані угоди про співробітництво в сфері промислової власності з Російською Федерацією, республіками Білорусь, Узбекистан, Киргистан. Є угода про партнерство іі співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством (ЄС), угода про торгівельні відносини між Україною і США. Україна прагне до вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ), що потребує виконання усіх договорів та угод цієї організації, насамперед, Генеральної угоди з тарифів в торгівлі (ГАТТ) і її складової - Договору про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТRІРS).

Сьогодні необхідний активний розвиток інтелектуалізації суспільства. Не викликає сумніву потреба в інтелектуальній правовій освіті. Якщо в технічних вузах читається курс «Правознавство» в обсязі 54 годин, з яких під керівництвом викладача лише 36 годин, то це не правова освіта. Україні, в умовах формування ринкової економіки, потрібна ґрунтовна інтелектуальна правова освіта. Є нагальною потребою введення спецкурсу «Правова охорона інтелектуальної власності» на усіх факультетах усіх форм навчання. Не завадили б знання економічних основ інтелектуальної власності.

Відомості про автора:

П.І.Б.: Касинюк Лариса Адамівна

Місце роботи: Харківський державний технічний університет будівництва і архітектури

Кафедра: філософії

Посада: доцент

Дом. адреса: м.Харків, вул. Студентська 6/18, кв.10

Конт. тел. 715-79-66