«Інституційний зв’язок право – економіка»

Секція «Право»

Підсекція 8 (конституційне право)

Митровка Я. В.

старший викладач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ

МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Проблема перша – дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Необхідно звернути увагу, що в Україні, передбачений Конституцією порядок розпуску парламенту, має значні недоліки і потребує вдосконалення. Ця проблема полягає насамперед у тому, що потребує деталізації ч. 2 ст. 90 Конституції України. Для визначення конкретних пропозицій проаналізуємо ці підстави.

У випадку дострокового припинення повноважень Верховної Ради України згідно п.2 ч. 2 ст. 90 Конституції України виникає проблема, пов’язана з існуванням певної двозначності формулювання виразу «відставка Кабінету Міністрів». Так, Конституцією України визначено дві форми припинення повноважень Кабінету Міністрів України. Перший, складення повноважень, який пов'язаний із складенням повноважень перед новообраною Верховною Радою України (ч.1 ст. 115 КУ), та другий, відставка, яка можлива у разі дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів (ч.2, 3 ст. 115 КУ). З цього випливає, що підставою розпуску Верховної Ради України є неможливість сформувати Уряд після дострокового припинення його повноважень. Якщо виходити з такої логіки, то формування Уряду новообраною Верховною Радою не обмежується у часі. Але це суперечить природі інституту дострокового припинення повноважень парламенту у разі неможливості сформувати Уряд. Тож формулювання, зазначене в п.2. ч.2 ст. 90 Конституції є неточним і потребує свого вдосконалення. Тому пропонуємо цю частину викласти так: «протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України або складення повноважень Кабінетом Міністрів України перед новообраною Верховною Радою України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України».

Не залишена проблем й реалізація механізму розпуску парламенту України передбачена п.3 ч.2 ст. 90 Конституції України. Йдеться про розпуск парламенту у разі неможливості протягом 30 днів однієї чергової сесії розпочати пленарні засідання. Порядок проведення пленарних засідань визначаються Регламентом Верховної Ради. Початок пленарного засідання парламенту України насамперед пов'язаний із реєстрацією народних депутатів особисто на підставі пред’явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом (ч.1 ст. 26 Регламенту Верховної Ради України). Необхідно зазначити, що Регламентом не визначається необхідна мінімальна кількість депутатів за якої може бути розпочато пленарне засідання парламенту. Конституція України теж не дає однозначної відповіді на це питання. Так, ч.2 ст.82 Конституції України визначає лише, що Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Разом з цим, це питання конкретизується у Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 за № 17-рп (справа щодо повноважності Верховної Ради України), у якому зазначається, що ця вимога є умовою повноважності Верховної Ради України протягом всього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкриття її першого засідання першої сесії. У випадку зменшення кількості народних депутатів (складення ними повноважень) до 299 у роботі Верховної Ради фактично повинна бути здійснена перерва до заміщення вибулих депутатів іншими із виборчих списків партій. До складення присяги необхідної кількості депутатів пленарні засідання не можуть проводитись, так як їх рішення будуть неповноважними. Разом з тим, неповноважність Верховної Ради України не можна ототожнювати із достроковим припиненням її повноважень. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради у випадку виникнення проблеми її неповноважності можливе лише у разі, якщо така неповноважність триватиме більше 30 днів протягом діючої чергової сесії Верховної Ради України. Враховуючи вищенаведене пропонуємо ч.2 ст. 90 Конституції України доповнити частиною четвертою такого змісту: «протягом 30 днів до складу Верховної Ради України входило менше 2/3 депутатів від її конституційного складу».

Проблема друга – відповідальність Кабінету Міністрів України. Конституція України у ст. 113 визначила, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Аналізуючи норми Конституції України щодо припинення повноважень Уряду України та його членів виявляється певна неоднозначність. Вона полягає у тому, що п.12 ч.1 ст. 85 Конституції України допускає двозначне тлумачення права Верховної Ради України щодо індивідуального припинення повноважень членів Уряду. Так, у цій нормі зазначено, що Верховна Рада України має право «…вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України». З одного боку таке формулювання дозволяє твердити, що окрім відправлення у відставку Уряду в цілому, Верховна Рада України має можливість вирішувати питання щодо відповідальності членів Уряду окремо. Але з іншого – воно суперечить змісту ст. 115 Конституції України, яка визначає можливі механізми припинення повноважень Уряду та його членів. Так, цією статтею передбачено три форми припинення повноважень Уряду: 1) складення повноважень Кабінету Міністрів України перед новообраною Верховною Радою України; 2) заявлення Прем’єр-міністром Верховній Раді України своєї відставки; 3) висловлення резолюції недовіри Уряду Верховною Радою України. Поряд з цим, члени Уряду також мають право заявити відставку, що не тягне за собою припинення повноважень всього Уряду. Зазначимо, що подання у відставку Прем’єр-міністра або іншого члена Уряду та відставка Уряду внаслідок висловлення йому резолюції недовіри є різними формами припинення повноважень Уряду, і лише остання із них є одночасно й формою відповідальності Кабінету Міністрів України. Таким чином, ст. 115 Конституції України передбачає лише єдину форму відповідальності Уряду, що не співвідноситься із положеннями, визначеними в п.12 ч.1 ст. 85 та ч.1 ст. 113 Конституції України, які передбачають індивідуальну відповідальність членів Уряду та відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом України.

Враховуючи вищенаведене пропонуємо виключити із п.12 ч.1 ст. 85 Конституції України положення щодо вирішення питання індивідуальної відповідальності членів Уряду Верховною Радою України.

Проблема третя – право вето Президента. Згідно ст.94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Зазначимо, що із змісту цієї статті неможливо однозначно визначити чи відсутнє у Президента право накладення вето на закони про внесення змін до Конституції. На нашу думку, право вето на закони щодо внесення змін до Конституції є недоцільним правовим механізмом.

Недоцільність права вето Президента на конституційні закони можна обґрунтувати такими аспектами: конституційні закони завжди приймаються не менше, ніж 2/3 голосів народних депутатів від загального складу Верховної Ради України. Тому, на нашу думку, можна вважати, що у разі прийняття конституційного закону й автоматично долається вето Президента. З іншого боку у XIII Розділі Конституції України не передбачено процедури подолання вето Президента України на закон про внесення змін до Конституції. Більше того, законопроекти, які повертаються Президентом при використанні права вето, як правило, містять зміни. Такі зміни взагалі не можуть бути навіть розглянуті, тому що ч.2 ст. 156 Конституції України забороняє повторне подання законопроектів про внесення змін до розділів I, III, XIII до Верховної Ради одного і того ж скликання. Тому ч. 2 ст. 94 Конституції України пропонуємо доповнити такими положеннями: «Закон про внесення змін до Конституції України не може бути повернутий Президентом України до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі відмови Президента України підписати закон про внесення змін до Конституції України, такий закон офіційно оприлюднює Голова Верховної Ради України протягом одного дня з моменту офіційної відмови Президента України».