Петленко К.О.

Мацюк Н.О.

Специфіка допоміжних виробництв на виробничих підприємствах

Для виробництва продукції, крім основних сировини, матеріалів і заробітної плати, підприємству необхідні витрати тепла, електроенергії, води, тощо. Крім того, сировину треба доставляти на підприємство, а готову продукцію — вивозити покупцям. Обладнання також потребує постійного обслуговування, тому в сучасних умовах для підприємств необхідним є створення допоміжних виробництв, при чому повинен відбуватися чіткий їх облік і контроль за їхньою діяльністю. На сьогоднішній же день більшість підприємств, якщо їх і створюють, то про контроль за ними забувають. Саме ця проблема і обумовлює актуальність даної теми.

Метою даної статті є розкриття сутності допоміжних виробництв, з’ясування механізму їх обліку та окреслення їх основних функцій.

Великі підприємства найчастіше мають власні додаткові цехи, які й виробляють допоміжні сировину, матеріали та комплектуючі, а також займаються обслуговуванням основних виробництв. Обслуговуючими, або додатковими, допоміжними, сервісними є підрозділи, які повинні так чи інакше забезпечувати роботу інших підрозділів — насамперед основних цехів.

Структура допоміжного господарства підприємства складається з наступних елементів:

• допоміжні цехи: ремонтно-механічні, енергетичні, інструментальні та низка інших (в залежності від специфіки галузей промисловості);

• обслуговуючі господарства (транспортно-складські і допоміжні ділянки);

• служби в основних виробничих цехах [1].

Служби і підрозділи допоміжного виробництва необхідні для забезпечення виробництва як з технічного, так і соціально-економічного боку. Ці служби і підрозділи підприємства в першу чергу орієнтовані на працю і на суб'єкт праці — працівника. Вони виконують функції підтримки працездатності персоналу підприємства (медичне обслуговування, фізкультура і спорт), підвищення кваліфікації (інструктаж і виробниче навчання), попередження та усунення наслідків надзвичайних ситуацій і нещасних випадків на виробництві (техніка безпеки і охорона праці), підвищення корпоративної культури (забезпечення інформацією та документацією, економічна безпека, служба охорони) і соціальне зростання (культурно-побутове обслуговування) [4].

У якості специфічних ознак допоміжного виробництва промислового підприємства можна виділити наступні: технологія допоміжного виробництва безпосередньо залежить від технологічного процесу основного виробництва; допоміжне виробництво не виготовляє продукцію для продажу, а служить лише для забезпечення безперервності технологічного процесу основного виробництва; обсяг основних фондів основного і допоміжного виробництв відрізняється на користь першого, тому й терміни оборотності основних фондів допоміжного виробництва менші, ніж для основного, тощо[1].

Класифікація допоміжних виробництв є досить різноманітною. Так, за складністю технологічного процесу допоміжні виробництва поділяє на два види: прості, в яких виготовляється різнорідна продукція, і незавершене виробництво (ремонтні, інструментальні і тарні цехи). В залежності від складності допоміжних виробництв бухгалтерський облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості організовується по-різному [3].

Допоміжні виробництва виділяються в окремі структурні підрозділи за технологічним принципом — за продукцією чи послугами, які вони випускають чи надають для основного виробництва, або за характером послуг (парокотельні, транспортні). За технологією вони поділяються на прості і складні [4].

До простих відносяться виробництва, які випускають один вид продукції чи послуг (електростанції, парокотельні, компресорні та водозабірні станції та ін.), в яких відсутнє незавершене виробництво. Облік тут організовується за простим методом, коли витрати за місяць збираються в цілому по виробництву, а собівартість одиниці продукції (послуг) визначається шляхом ділення витрат на кількість випущеної продукції — кВт/г, м3, т/км та ін. [6].

У складних виробництвах технологічний процес складається з відокремлених переділів (ремонтно-механічні та ремонтно — будівельні цехи, тарне виробництво, інструментальне виробництво, експериментальні цехи та ін.). У цих виробництвах може бути незавершене виробництво, що й обумовлює ускладнення методології та організації обліку [2].

Згідно роботи Козловського В.О. для вказаних виробництв, як правило, застосовується позамовний метод обліку. Оскільки його об'єктом є не тільки готова продукція, а й окремі переділи, тому може використовуватися також попередільний метод обліку витрат. Позамовний метод передбачає відкриття виробничих замовлень, хоча за характером технології продукція може оброблятися в декількох переділах чи фазах виробництва. Не виключається ведення позамовно-нормативного методу обліку витрат, що передбачає розробку норм і нормативів на матеріали, заробітну плату, загальновиробничі витрати, фіксування в документації витрат за нормами, відхиленнями від норм та їх змін [2].

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) по виробництву виробів, робіт і послуг, по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємствах - для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються [4,5].

Висновок. Важливу роль в стабільній роботі підприємства відіграє добре розвинена сфера допоміжного виробництва. Допоміжне виробництво є складовою і важливою частиною системи обслуговування виробничого процесу в цілому. Загалом допоміжне виробництво забезпечує ритмічність, безперебійність, безаварійність та стабільність роботи промислового підприємства, а також направлене на підвищення економічності виробництва, тобто максимальне скорочення тривалості виробничого циклу з мінімальними витратами на виконання робіт з технічного обслуговування. Система обліку допоміжних виробництв є частиною системи обліку виробництва загалом і представляє собою дуже важливу процедуру, оскільки забезпечує чіткість розподілу витрат і доходів по окремим частинам виробничого процесу підприємства. Дана система знаходиться на шляху успішного розвитку, що дозволить українським підприємствам у подальшому вийти на новий рівень розвитку економіки та економічної інтеграції, дозволить налагодити зв’язки і встановити співпрацю з іноземним підприємствами.

Література:

1. Економіка підприємства: Навч. Посіб. // за ред.. А.В. Шегди – Е45 К.: Знання, 2005./ – 431 с.

2. Козловський В. О. //Організація виробництва. Навчальний посібник. Частина 1. Видання 2-е, доповн. і перероб./ - Вінниця: ВНТУ, 2005. - 154 с.

3. Курочкин А.С. //Организация производства./– К.: МАУП, 2001. – 216 с.

4. Пасічник В.Г., Акіліна О.В.// Організація виробництва. Навчально-методичний посібник./ – Київ: Центр навчальної літератури, 2008. – 248 с.

5. Шумейко В. //Організаційні структури управління маркетингом на виробничих підприємствах. / Маркетинг в Україні, № 1, 2009. – С. 46-49.

6. Бутинець Т. А. // Бухгалтерський облік: Навч. посіб. для студ. вузів А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза / — Житомир: ЖІТІ, 2007