Усата Т.В., Виногородська Н.В.

Науковий керівник - Слободиська О.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Актуальні питання фінансування наукової діяльності в Україні: порівняльний аспект

В сучасних умовах, фінансування наукової діяльності в Україні у повному масштабі здається неможливим. Проте незважаючи на це, проблема об'єктивного визначення обсягів фінансування залишається актуальною, оскільки нормативний метод фінансування науки створює передумови для раціонального використання коштів державного бюджету і забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні вимог освітнього стандарту.

Проблемам фінансування наукової та науково-технічної діяльності, його основним джерелам та формам присвячена значна кількість праць як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Дослідження у даній сфері за визначеною тематикою здійснювали такі вчені та фахівці, як: Даниленко С. М.[1], Ільяшенко Т. А.[3], Ящишина І. В.[6] та інші. Провідні економісти світу давно зійшлися в думці, що найважливішим фактором економічного розвитку є технологічні зміни, які є результатом наукової діяльності людини, що, безперечно, актуалізує подальші дослідження у вказаному напрямку.

Як показує світовий досвід, соціально-економічний розвиток країни чітко залежить від того, яка частка ВВП витрачається на наукові дослідження, тобто від його наукоємності. Зростання цієї частки змінює функціональну роль науки в житті країни.

В Україні на науку з державного бюджету витрачається коштів вдесятеро менше, ніж на забезпечення діяльності органів державної влади і правоохоронних органів, тоді як, наприклад, у США, навпаки, витрати на науку в 1,3 разу перевищують витрати на забезпечення діяльності органів державної влади і правоохоронних органів. Навіть у Росії з її значними територіальними розмірами, геополітичними і внутрішніми проблемами таке співвідношення майже вдвічі менше, ніж в Україні [1].

Показник «частка валових внутрішніх витрат на НДДКР у ВВП» часто ще називають наукоємністю ВВП. Відповідні значення такого індикатора характеризують ступінь рівномірності розвитку країн у науково-технічній сфері. У країнах-інноваторах він становить від 2,5% до 4,0% валового внутрішнього продукту. До країн-лідерів з найбільшою наукоємністю ВВП належать: Ізраїль (4,74%), Швеція (3,63%), Фінляндія (3,47%), Японія (3,39%), Корея (3,22%), США (2,68%), а у нашій країні – (0,4%) [6].

Починаючи з 2000 р. в Україні жодного бюджетного року не була виконана визначена статтею 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» норма щодо забезпечення державою бюджетного фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту (ВВП) України [2]. Типова щорічна цифра бюджетних видатків на науку становить 0,3–0,5% ВВП, а сумарно — з усіх джерел — 1,2–0,89%, внаслідок чого наука могла відігравати в суспільстві переважно соціокультурну функцію. Відомо, що економічна функція науки розпочинається з обсягів фінансування, більших за 0,9% ВВП (для України, де значна частина ВВП створюється в тіньовому секторі, цей показник оцінюється в 1,7% від офіційно зафіксованого статистикою ВВП) [4].

За даними Держстату України витрати на наукову та науково-технічну діяльність за січень - листопад 2011 р. склали 6 млрд. 594,8 млн. грн. порівняно з 5 млрд. 990,7 млн. грн. аналогічного періоду 2010 р. Вцілому, за 2010 рік витрати на науку та науково-технічну діяльність в Україні склали 8 млрд. 995,9 млн. грн., з яких витрати на суму 3 млрд. 704,3 млн. грн. було профінансовано за рахунок бюджету. Тобто, таким чином, збільшення витрат на наукову та науково-технічну діяльність за 2011 р. становить 10,08% проти 2010 р. В 2011 році за рахунок бюджету профінансовано витрат у сумі 2 млрд. 624 млн. грн.

Чисельність працівників наукових організацій в 2011 р. зменшилася на 6 тис. 58 осіб порівняно з минулим роком і склала 136 тис. 45 осіб: дослідників (71 тис. 56 осіб), техніків (154 тис 20 осіб), допоміжного персоналу (25 тис. 149 осіб), докторів наук (4 тис. 51 особа), кандидатів наук (16 тис. 346 осіб) [4].

Досвід розвинених країн визначає оптимальним таке співвідношення між обсягами фінансування складових наукового потенціалу: 15% – на фундаментальну науку, 25% – на прикладну і 60% – на розробки. В Україні ця пропорція порушена. В результаті деградації галузевої науки під впливом затяжної економічної кризи та зменшення попиту на науково-технічну продукцію, склалася нераціональна з точки зору інноваційного розвитку економіки пропорція у фінансуванні НДДКР: 16% – на фундаментальні, 15% – на прикладні дослідження та 69% – на розробки, що унеможливлює використання доробку фундаментальної науки для створення базових інновацій.

Фінансування наукової діяльності здійснювалося в країнах світу з різних джерел. В одних країнах історично переважало державне фінансування (зокрема, країни ЄС), в інших, таких як США, Південна Корея, більшою мірою було представлене фінансування за рахунок коштів приватних осіб та підприємств. Водночас, в останнє 10-ліття ХХ сторіччя тенденція диверсифікації джерел фінансування освіти набула поширення в усіх країнах [3].

Слід зазначити, що обсяг фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у 2010 р. за рахунок державного бюджету зменшився на 3,3% і становив 3704,3 млн. грн., його частка в загальному обсязі фінансування скоротилася на 2,2 %; підприємницького – на 6,1% (1627,6 млн. грн. і 1,6 %), за рахунок коштів державного сектору – на 11,9% (318,1 млн. грн. і 0,6 %); фінансування за рахунок коштів іноземних джерел збільшилося на 17,9% (2315,9 млн. грн. і 3,4 %) [4].

Отже, сучасний стан фінансування освіти і науки в Україні є досить невтішним. Неефективним є розподіл коштів у бюджеті та не відбуваються необхідних зміни у пошуку нових джерел фінансування даної галузі. Тому, якщо держава не змінить свого ставлення до фінансового забезпечення наукових досліджень Україна буде продовжувати втрачати конкурентні позиції економіки.

Література:

1. Даниленко С. М. Аналіз сучасного стану та ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій в Україні / С. М. Даниленко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ natural/npkntu_ e/2010_17/stat_17/34.pdf.

2. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. № 1977-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

3. Ильяшенко Т. А. Проблемы и перспективы финансирования образования и науки в Украине в условиях экономического кризиса / Т. А. Ильяшенко, И. А. Радионова [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mre/2010_1/5_5.pdf.

4. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.

5. Тропіна В. Бюджетне забезпечення соціальної функції в Україні / В. Тропіна // Фінанси України. – 2008. –№ 5. – С. 15–31.

6. Ящишина І. В. Фінансування науки як ключова проблема інноваційного розвитку країни / І. В. Ящишина // Економічний простір. – 2010. – № 38 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/ 2010_38/Statti/9.pdf.