М.В. Ткач, Л.А. Куликова
ПРИНЦИПИ СИНЕРГЕТИКИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ
СУЧАСНОЇ ОСВІТИ
Традиційна
система освіти являє собою структуру, направлену на предметне розмежування
знань у вигляді відносно автономних замкнених систем збереження інформації.
Тому в сучасних умовах увагу вчених
привертає можливість використання синергетичного підходу.
Із
сьогоднішніх позицій синергетику можна розглядати як новий міждисциплінарний
рух у сучасній науці, що являє собою становлення нового погляду на світ і на
людину в цьому світі. Завдяки синергетиці ми відкриваємо інший бік світу: його
нестабільність, нелінійність і відкритість.
Синергетика –
це новий діалог людини з природою, новий синтез людського знання та мудрості.
Це новий підхід до пізнання криз, нестабільності й хаосу, до створення засобів
керування ними.
Дослідженню
послідовності освітнього процесу та спілкування присвячено велику кількість
робіт. Над ідеями синергетики як теорії самоорганізації і синергетичного
підходу до вивчення педагогічного процесу плідно працюють такі вчені, як В.Г.
Буданов, В.І. Андреєв; синергетика з позиції філософії розглядається в працях
В.Г. Буданова, О.Н. Князєвої, С.П. Курдюмова; В.І. Андреєв, В.П. Зінченко
практикують синергетику як науковий напрям, що вивчає синергетичне явище, створене
взаємодією кількох різних чинників.
Синергетика
має справу з відкритими нелінійними системами, до яких належить навчальний
заклад. Систему освіти можна вважати відкритою складною системою, оскільки в
ній постійно відбувається цілеспрямований процес обміну знань між викладачами
та учнями. Під час цього процесу з’являються нові цілі, методи, засоби
навчання, удосконалюється зміст освіти, виникає нелінійність як процесу, так і
результату.
Доцільно було
б увести синергетику в освітянський
процес відразу за трьома напрямами [1, с. 140]:
1.Синергетика
для освіти (synergetics for): інтегративні курси
синергетики в середній і вищій школі після завершення кожного курсу навчання –
підготовча, початкова, середня школа, цикл фундаментальних дисциплін у вищій
школі, цикл спеціальних дисциплін, аспірантура, факультети перепідготовки та
підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, адаптивні курси й одержання
другої освіти людьми в зрілому віці.
2.Синергетика
в освіті (synergetics in): застосування в окремих дисциплінах матеріалів, що
ілюструють принципи синергетики в кожній дисципліні – природничій чи
гуманітарній. Можна знайти розділи, які вивчають процеси становлення,
виникнення нового. І тут доречно поряд із традиційною мовою використовувати й
мову синергетики, що дасть змогу в подальшому створити горизонтальне поле
міждисциплінарного діалогу.
3.Синергетика
освіти (synergetics of): синергетичність самого
процесу освіти, становлення особистості, здобування знань. Тут найбільшою мірою
виявляється антропний, постнекласичний характер синергетики в процесі діалогу
та розвитку самореферентних систем.
Уведення
синергетики в освіту, на думку В.Г. Буданова, передбачає використання її як [2,
с. 18] :
§
предмета вивчення;
§
міждисциплінарного предмета навчання;
§
процесу навчання.
Традиційна класно-урочна (лекційно-семінарська) система передбачає лінійну
модель динаміки розвитку особистості,
при цьому спостерігається нелінійно швидкий характер її “деградації “
(забування знань, руйнування пізнавальних новотворів моральної підготовки
тощо). Через цю суперечність маємо дуже низький коефіцієнт корисної дії
традиційних дидактичних чи виховних схем. Процеси формування, утворення в
особистості психічних структур повинні перебувати не просто в динамічній
рівновазі з процесами їх розпаду, а відбуватися з перевагою позитивних
новотворів.
Синергетизм навчання полягає також у передачі від людини (вчителя) до
людини (учня) невеликої частки інформації, яка надалі відповідатиме за
використання величезної енергії і матерії. Головне, що передається, ̶ це
інформація як знання та навички, які можна повторити й відтворити. Причому
можливість повторення та відтворення належить до тих властивостей знань і
навичок, які роблять потрібними науку, серійне виробництво й саме навчання.
Проте є й істотна відмінність між “класичним” відтворенням та “посткласичним”.
Отже, в центр системного моделювання педагогічного процесу необхідно
ставити людину як соціально-психічну систему, що самоорганізується. У зв’язку з
цим пропонуються основні рівні педагогічної системи:
1.
Мікроскопічний – який складається з елементів внутрішньої структури особистості та їх
руху, структури зі сформованих психічних новотворів.
2.
Мезоскопічний – який розглядає особистість як
відкриту неурівноважену нелінійну соціально-психічну систему, що перманентно
перебуває в процесі самоорганізації.
3.
Макроскопічний – який включає в себе традиційні елементи: суб’єкт пізнання й виховання
(особистість), мету, продукт, засоби та процес пізнання й виховання,
педагога-режисера цього процесу, умови, за яких цей процес триває.
1. Буданов В.Г. Синергетические аспекты
информационных кризисов в культуре / В.Г. Буданов. –
В кн.: Философия и наука. – М., 1996. – № 2. С.15-21
2. Князева Е.Н. Законы эволюции и
самоорганизации сложных систем / Е.Н.
Князева, С.П. Курдюмов. – М., 1994. – 236 с.
3. Сумина Г.А. Модель непрерывного
образования
/ Г.А. Сумина // Материалы ХХІІІ межвузовской научно-методической конференции
«Направления и пути совершенствования профессиональной подготовки специалистов
в ВУЗах на основе современных педагогических технологий» – Саратов, 2001. –
С.188-189