Гришина Т.В., Петрова О.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Бездіяльність як форма злочинного діяння

Характеристика бездіяльності як однієї з форм злочинного діяння – одна з найскладніших та оспорюваних проблем кримінально-правової науки протягом майже всього часу її існування. Бездіяльність є затемненою стороною дії: нічого не робив, а відповідати доводиться. В зв’язку з цим виникає питання: що ж таке злочинна бездіяльність, що є умовою кримінальної відповідальності за неї; чи можливо шляхом бездіяльності завдати шкоду суспільним відносинам, спричинити суспільно небезпечні наслідки?

Як правило, в літературі зазначається, що дія – це активна форма поведінки людини, а бездіяльність – це пасивна форма поведінки. Саме тому бездіяльність як форма злочинного діяння повинна володіти такими ж, як і дія, ознаками, що в цілому становитимуть родові ознаки діяння в кримінальному праві. Загальновизнано, що дії притаманні такі ознаки, як усвідомленість і волевиявлення. Водночас, залишається спірним питання про те, чи можна розглядати бездіяльність як прояв свідомості і волі людини.

Зрозуміло, що не можна визнати злочинною ту поведінку, у якій не виявляється воля та особистий вибір (наприклад, неконтрольований рефлекторний рух тіла або невиконання обов’язку через знаходження людини уві сні, викликаного насильницьким введенням йому снодійного). Також не має кримінально-правового характеру і пасивна поведінка людини, яка була допущена нею під впливом непереборної сили природи. В той же час очевидно, що бездіяльність, у якій наявна ознака волі прийняття, має місце там, де особа не вчинила ту дію, яку вона повинна була і могла вчинити.

Отже, бездіяльність, будучи формою діяння разом з дією, повинна володіти всіма ознаками діяння в кримінальному праві: фізичною (бути конкретним актом поведінки людини), психологічною (бути проявом свідомості і волі людини), соціальною (заподіювати істотну шкоду суспільним відносинам чи створювати реальну загрозу її заподіяння) та юридичною (передбачатись в кримінальному законі як злочин).

Окрім встановлення цих загальних ознак діяння, для вирішення питання про те, чи набуває бездіяльність кримінально-правового значення, необхідно здійснити наступні три кроки: 1) визначити, в чому конкретно виразилася бездіяльність, які саме конкретні дії не вчинила особа; 2) далі треба встановити, що особа, яка не вчинила конкретну дію, повинна була її вчинити, тобто на особу було покладено спеціальний обов’язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання суспільно небезпечного наслідку; 3) нарешті, необхідно визначити реальну можливість вчинити цю конкретну дію, тобто з’ясувати, чи була в особи реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, факт невчинення особою обов’язкових активних дій становить юридичну сторону бездіяльності, характеризуючи її соціально-правову сутність як суспільно небезпечну та протиправну поведінку людини.

Література:

1.Кримінальне право України: Загальна частина: : Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків : Юрінком Інтер – Право, 2003. – С.127

2. Кримінальний Кодекс України. – К.: Вид ПАЛИВОДА А.В., 2006.

3. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. – 568 c.