К.пс.н. Буркало Н.І.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

Формування етнічної ідентичності особистості

Етнічна ідентичність формується в процесі історичного розвитку етносу. Вона проявляється як відчуття належності до певної етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам'яті, спогадів про єдиних предків та емоціональних зв'язків з батьківщиною, а також спільності основних компонентів культури, що звичайно виявляється у солідарності з членами цієї спільноти [2]. Найчастіше етнічну ідентичність розглядають як результат когнітивно-емоційного процесу самоусвідомлення людиною себе як представника конкретного етносу та певний ступінь ототожнення з цим етносом і відособлення від інших етносів [4].

В процесі формування етнічної ідентичності дитина проходить ряд етапів від дифузної до реалізованої ідентичності і результатом цього процесу є емоційно-оціночне усвідомлення своєї приналежності до етнічної групи в підлітковому віці. Але етнічна ідентичність підлітка не статичне, а динамічне утворення, так як процес її становлення не закінчується підлітковим віком, а продовжується впродовж багатьох років, в ході яких вона може змінюватися, переживати кризи, зникати і виникати заново [1].

Існують різні підходи і теорії, які описують розвиток етнічної ідентичності. У своїх працях Т.Г. Стефаненко виділяє п’ять етапів розвитку етнічної ідентичності в процесі етногенезу: перший характеризується усвідомленням членами первісної спільності своєї спорідненості по крові або шлюбу, коли люди розуміють, що пов’язані між собою певним горизонтальним спорідненим зв’язком, який виникає в даний момент їх існування і не випливає від далеких предків; другий виникає, коли відбувається усвідомлення спільністю свого єдиного походження, тобто первісна спільність приходить до висновку, що має одного загального предка, і це усвідомлення виражається в ідеї вертикальної спорідненості та появою міфів про походження даного народу від далеких предків-героїв і культ їх духів; третій знаменується появою ідеї про спільність території, на якій проживає даний народ; четвертий характеризується появою почуття спільності історичної долі, коли група усвідомлює, що має історію свого розвитку, що починається з життя далеких предків; п'ятий свідчить про появу і розвиток етнічної ідентичності через ототожнення групою себе з мовою, на якій вона говорить, і культурою, яка була створена нею за весь попередній період етногенезу і продовжує створюватися в даний момент існування [6].

В сучасному світі людина найчастіше розвивається не в моноетнічному, а в поліетнічному середовищі, коли навколо неї співіснує різноманіття відокремлених один від одного етнічних культур і традицій, які мають певний вплив на формування її етнічної ідентичності. В результаті розвитку в поліетнічному середовищі можуть виникати наступні типи етнічної ідентичності: моноетнічна ідентичність, коли людина однозначно і точно усвідомлює свою етнічну приналежність до конкретної етнічної спільноти; біетнічна ідентичність проявляється як усвідомлення людиною своєї приналежності двом етнічним групам одночасно, найбільш типовою причиною виникнення такої ідентичності є змішані шлюби; маргінальна етнічна ідентичність найчастіше розглядається як нездатність людини точно ототожнити себе з конкретною етнічною групою [1].

Згідно Г.У. Солдатової формування етнічного в особистості зумовлене сукупністю взаємозв’язаних процесів, серед яких виділяють: процес етнічної ідентифікації, який розглядають як ототожнення та самовизначення особистості через етнічну групу; процес міжетнічної диференціації, під яким розуміють розділення «своєї» і «чужих» етнічних груп і усвідомлення присутності в них певних міжетнічних відмінностей, серед яких можуть бути різні традиції, цінності, норми, мова і культурна специфіка; процес усвідомлення ставлення до «своєї» і «чужим» етнічним групам [5]. Етнічна ідентичність включає в себе як усвідомлені, так і несвідомі компоненти, ось чому описані процеси можуть відбуватися як на рівні свідомості, так і несвідомо [3].

В процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, які співвідносяться з етапами психічного розвитку дитини. Одним з перших концепцію розвитку усвідомлення дітьми власної належності до етнічної групи обґрунтував Ж. Піаже. Дослідник проаналізував дві сторони одного процесу: 1) формування поняття "Батьківщина"; 2) образу "інших країн" та "іноземців". Розвиток етнічної ідентичності розглядався Ж. Піаже у вигляді створення когнітивної моделі, що пов'язана з поняттям "Батьківщина". Проявами знань про етнічні явища виступали етнічні почуття [1; 4].

Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:

1) в 6-7 років дитина набуває перші фрагментарні та несистематичні знання про власну етнічну належність. Найважливішими у цьому віці є сім'я та безпосереднє соціальне оточення, а не країна і етнічна група;

2) у 8-9 років дитина чітко диференціює себе зі своєю етнічною групою, висуває підстави для ідентифікації – національність батьків, місце проживання, рідну мову. На цьому етапі зароджуються національні почуття;

3) в молодшому підлітковому віці (10-11 років) етнічна ідентичність формується у повному обсязі, а саме, з-поміж особливостей різних народів дитина виділяє унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.

На сучасному етапі розвитку науки проводиться значна кількість досліджень, в яких уточнюються і конкретизуються вікові межі етапів розвитку етнічної ідентичності. Більшість дослідників відзначають, що перші прояви дифузної ідентифікації з етнічною групою помічено у дітей 3-4 років (за допомогою сприймання яскравих зовнішніх відмінностей). Однак більшість авторів підтримують думку Ж. Піаже про те, що "реалізованої" етнічної ідентичності дитина досягає вже у молодшому шкільному віці, оскільки в цьому віці першочергового значення для індивіда набуває саморефлексія. У дітей від 6 до 10 років етнічні уявлення є нестабільними і швидко змінюються.

У підлітковому віці індивід досягає етнічної ідентичності, з'являються мотиви вибору етнічної належності. Поступово, від простого використання етнічного ярлика, у дитини з'являється сукупність знань про власні етнічні особливості, що стають основою етнічної самосвідомості. Майже у 18-20 років людина визнає свою етнічну належність, яка найчастіше залишається незмінною упродовж усього її життя [4].

Проте дослідники зазначають, що потрібно враховувати вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності. Етнічна ідентичність є набутою, а не вродженою якістю. Етнічна ідентичність є динамічним, а не статичним явищем. Процес її становлення не закінчується у підлітковому віці. Зовнішні обставини можуть зумовлювати переосмислення людиною ролі етнічної належності в її житті та призводити до трансформації її етнічної ідентичності.

На трансформацію етнічної ідентичності впливають чинники, що пов'язані із змінами у житті суспільства. Основними чинниками розвитку етнічної ідентичності в індивіда є: 1) особливості етнічної соціалізації в сім'ї, школі, найближчому соціальному оточенні; 2) специфіка етноконтактного середовища (етнічна гомо/гетерогенність); 3) статусні відносини між етнічними групами. Залежно від соціального контексту, межі формування етнічної ідентичності, навіть у дітей, можуть прискорюватися чи уповільнюватися [6].

На усвідомлення людиною власної етнічної належності передусім впливає те, в якому середовищі вона існує – в поліетнічному чи моноетнічному.

Ситуація міжетнічного спілкування надає індивіду більше можливостей для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвиткові міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Дитина, яка живе в моноетнічному середовищі, значно раніше усвідомлює свою етнічну належність [1].

Суттєво відрізняється і ступінь прояву етнічної належності у дітей, які живуть у гетерогенних середовищах. Зокрема, було експериментально встановлено те, що етнічна ідентичність сильніше виявляється у тих дітей, які розвиваються в чужому культурному середовищі, що значною мірою відрізняється від їх власного середовища. На розвиток етнічної ідентичності впливають і знання дитини про те, до якої етнічної спільності вона належить – до групи більшості чи групи меншості. Зазвичай, у дітей з етнічної меншості процес формування етнічної ідентичності розпочинається раніше, оскільки вони більше освідомленні про домінантну культуру за допомогою ЗМІ та особистісних контактів. На противагу, в культурі більшості такі контакти і знання можуть бути відсутніми взагалі. Однак знання меншості про відмінності між кількома культурами та усвідомлення власної належності до етнічної групи меншості не є свідченням того факту, що діти надаватимуть перевагу своїй групі та визнаватимуть власну належність до неї [4; 6].

Під час процесу соціалізації, тобто передачі новому поколінню норм і цінностей соціокультурного середовища, у представників усіх етнічних меншин відбувається внутрішньогрупова орієнтація. Тобто, з віком в дитини з'являються знання про міжетнічні відмінності, що сприяють реалістичному визначенню дитиною власної належності до певної групи.

Література:

1. Галустова О.В. Этнопсихология: Конспект лекций. – М., 2005. – 160 с.

2. Етнічний довідник. У трьох частинах. Ч. 1. – Поняття та терміни. – К., 1997. – 140 с.

3. Психология: Учебник / Под ред. А.А. Крылова. – М.: Проспект, 2004.

4. Савицька О.В., Співак Л. М. Етнопсихологія: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2011. – 264 с.

5. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. – М.: Смысл, 1998.

6. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология: Учебник для вузов – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2009. – 368 с.