Психологія і соціологія\10. Психологія праці

Чилікіна Ю.С.

студентка 2 курсу філологічного факультету

Мелітопольського державного педагогічного університету

імені Богдана Хмельницького

Науковий керівник: к.психол.н. Кочкурова О.В.

Особливості формування колективу як об'єкту управління

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці потребують створення таких умов, за яких громадяни нашої країни мали б змогу постійно навчатися, починаючи з раннього дитинства [1, с. 86].

Проблема формування колективу як найважливішої форми соціального об'єднання людей у процесі спільної діяльності та спілкування - одна з центральних у соціальній психології. Вітчизняний педагог В. Сухомлинський великого значення надавав питанню виховання колективу. Неодноразово він підкреслював, що «якщо цей світ відкривається перед Вами, якщо в кожній дитині Ви відчуваєте її індивідуальність, якщо у Ваше серце постукають радощі і прикрощі кожної й відізвуться Вашими думками, турботами, тривогами – Ви знайдете…радість колективу». Колектив – це самостійний суб’єкт діяльності, який може бути розглянуто з точки зору властивостей, процесів і структур.

Проблема формування колективу осмислюється у дослідженнях психологів Л. Виготського, А. Маслоу, І. Кона, О. Леонтьєва, Б. Теплова, П. Якобсона та інших.

Колектив – це не просто сума індивідів, а це особливий єдиний цілісний організм, що живе по своїх законах. Саме взаємозв'язку, відношення і переваги дають можливість колективу придбати певну структуру, емоційний тон, особливий «дух».

Не можна не враховувати в шкільному вихованні вплив колективу. А для цього необхідно знати, згідно яким закономірностям він структурується і функціонує, в яких феноменах виявляється. Це знання дає можливість вчителеві або шкільному психологові знаходити нові виховні шляхи, методи, прийоми. Дозволяє будувати виховну роботу з дітьми і підлітками з урахуванням знання закономірностей розвитку колективу і розвитку кожної окремої особи в нім.

Проблема колективу як найважливішої форми соціального об'єднання людей у процесі спільної діяльності та спілкування - одна з центральних у соціальній психології. Інтерес до групи обумовлений рядом принципових моментів. З одного боку, особистість, її самосвідомість, прийняті нею цінності і норми, система уявлень про світ формуються в процесі включення людини протягом її життя в діяльність самих різних колективів. Його психічний склад, особистісний зміст формуються на перетині різних групових впливів. Отже, неможливо зрозуміти людини, дослідити процес її розвитку, не звертаючись до аналізу тих колективів, членом яких він є. З іншого боку, колектив сам по собі не є простою сумою людей, а представляє з моменту свого психологічного виникнення самостійне цілісне явище зі своїми власними характеристиками, що не зводиться до індивідуальних характеристик її членів, власною історією розвитку та закономірностями життєдіяльності [4, с. 110].

Колектив - це самостійний суб'єкт діяльності, який може бути розглянуто з точки зору своїх властивостей, процесів і структур.

Лідерство у колективі - це процес міжособистісного впливу. Лідера породжують не стільки особисті якості або їх особливе поєднання, скільки структура взаємин у даному конкретному колективі. Ця система міжособистісних зв'язків формується і визначається цілями колективу, цінностями і нормами, у ній сформувалися. І саме на основі цих цінностей і цілей висувається конкретний лідер колективу. Лідер ніби уособлює систему бажаних колективом цілей і цінностей, є їх носієм, активним провідником у життя. Лідером приймається і вважається той, чиї установки і орієнтації стають референтними, тобто вихідними еталонами для всіх або більшості членів колективу в оцінці ними значущих аспектів її життєдіяльності. За ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних колективних ситуацій і обставин.

Основою лідерства є специфічний тип упрвління, який виник в старовині на основі відносин «господар – раб» і «лідер – послідовник». При цьому лідер займає у колективі центральну позицію і концентрує авторитарну владу, яка домінує над послідовниками. Об'єднання послідовників коло лідера дозволяє в короткі терміни і в несприятливих умовах вирішувати важкі задачі. Відносини «лідер – послідовник» відомі нам з дитинства і сприймаються цілком природно, хоча іноді і хворобливо. Вихователь в дитячому саду, батьки в сім'ї, вчитель в школі, «отаман» у дворі, староста в студентській групі – всі вони якийсь час займають місце лідера в нашому житті.

Лідер, орієнтований на ефективність виконання колктивної мети, змушений йти на погіршення взаємин з членами колективу, якими общегрупповие мети повністю або частково не приймаються.

Таким чином, основним інструментом психологічного впливу керівника на колектив є його авторитет.

Отже, для того, щоб назвати групу людей колективом, вона повинна відповідати певним вимогам, успішно виконувати завдання, бути високоморальною, створювати для кожного члена можливість розвитку як особистості, бути здатною до творчості, тобто як група давати людям більше, ніж може дати сума тої ж кількості осіб окремо.

Література:

1. Аникєєва Н.П. Вчителеві про психологічний клімат в колективі. – М., 1983. – 120 с.

2. Бандурка А. Психология управления: учбовий посібник / А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Е.В. Землянская. - Х.: Фортуна-пресс; Симферополь: Реноме, 1998. - 340 с

3. Практична психодіагностика / під ред. Д.Я. Райгородського. – Самара, 1998. – С. 12-15.

4. Синягин Ю.В. Динамиа процесса коллективообразования // Вопросы психологии. – 1992. - № 1. – С. 110.