Зосім К.І., Григор’єва Т.В.

Науковий керівник: Косова Т.Д.

ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського

Секція «Економічні науки», підсекція (1)

 

Складові та оцінка власного капіталу банків в Україні та світі

 

У сучасних ринкових умовах банківські установи відіграють важливу роль у мобілізації та вільному пе­ретіканні капіталів, нагро­мадженні коштів для стру­ктурної перебудови еко­номіки. Основою формування ресурсної бази банків та не­обхідною умовою її забезпечення є власний капітал, який є одним із найваж­ливіших показників їх діяльності. У наукових працях бага­то розбіжностей щодо визначення суті банківського капіталу. Банківський капі­тал трактують як "власний капітал", "власні кошти", "банківські ресурси" тощо. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" банків­ський капіталі – це залишкова частка активів після відрахування всіх зо­бов'язань банку. Капітал статутний – сплачений та зареєстрований підписний капітал. Капітал регулятивний складається з основного, додаткового та субординованого капіталу, що визначається нормативно-правовими актами НБУ.

Методологічною основою оцінки капіталу є напрацювання Базельської конвенції про достатність капіталу 1988 р., Дру­гої директиви про банківську діяльність Європейського Союзу. Так, за Базельською конвенцією, нормативний капітал містив дві частини – визна­чення капіталу та структуру оцінки ризиків. Друга частина, в свою чер­гу, ґрунтується на трьох вимогах-підвалинах: мінімальних вимогах до капіта­лу; системі нагляду; ринковій дисципліні.

Капітал першого рівня – первин­ний, початковий капітал, не пов'яза­ний з обмеженнями стосовно вико­ристання на покриття збитків за ре­зультатами банківської діяльності та сплатою податків. Тому він найякіс­ніший з точки зору гарантій забезпе­чення надійності вкладів кредиторів банку. Капітал першого рівня – це  сплачений акціонерний капітал та роз­криті резерви.

Капітал другого рівня, або додатко­вий, складається із нерозкритих резервів, резервів переоцінки активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Він порівняно з капіталом пер­шого рівня менш якісний, бо його ви­користання на покриття збитків обме­жується мінливою вартістю й термі­ном. З огляду на це для капіталу дру­гого рівня застосовується низка об­межень на його використання при розрахунку нормативного капіталу.

Отже, при визначенні достатності капіталу згідно з Базельською конвенцією застосовувалися два основ­них принципи – принцип обережнос­ті і принцип економічної доцільності, що захищало інтереси вкладників, убезпечуючи їхні гроші від ризику можливої втрати банком власних коштів. Згідно з міжнародними стандарта­ми бухгалтерського обліку розрізня­ють такі види банківського капіталу: звичайний акціонерний капітал; привілейований акціонерний капітал; емісійні або курсові різниці; нерозподілений прибуток; резерви; субординовані зобов'язання.

Базельська конвенція про дос­татність капіталу 1988 р. заклала принципи регулювання капіталу більш як у 100 країнах світу, в тому числі в Україні. Згідно з Положенням НБУ "Про порядок створення, державної реєстра­ції банків, відкриття їх філій, пред­ставництв, віддалень" мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути не меншим 10 млн. євро. В Україні давно скасовано обме­ження, в різний час установлені що­до іноземних інвестицій у вітчизняну банківську систему.

Останніми роками загальний обсяг іноземних інвестицій до банківського сектору України становив 207.6 млн. доларів, або 12.57% від загальної суми його капіталу. В цих інвестиціях част­ка країн ЄС наближається до 40%, а європейських країн загалом (без Росії) – майже до 65%. Серед них вирізня­лися інвестори з Австрії – 17.2%, Польщі – 13.4%, Швейцарії – 10.7%, Франції – 5.4%. Великобританії – 4.3%. До речі, в цьому теж можна вба­чати запоруку нашої успішної інте­грації до Європейського Союзу. НБУ дозволив бан­кам залучати інвестиції на умовах субординованого боргу шляхом випус­ку їх облігацій та єврооблігацій на суму мінімум 100 тис. грн. і збільшу­вати таким чином свій регулятивний капітал.

У 2006 р. внесеннями змін до Закону України «Про банки і банківську систему» іноземним банкам дозволено відкривати філії на території України.  Серед економістів, таких як Васюренко О.В., Мороз А.М., Гладких Д.В. та інші, досить пошире­ною є думка, що створення недокапіталізованих філій може значно інтенсифікувати вихід іноземних банків на фінансовий ринок України. Дозвіл на створення їх філій дещо спрощує процедуру відкриття банківських ус­танов та збільшує потенційні можли­вості щодо обсягів кредитів, які мо­жуть бути надані такою установою.

Враховуючи світовий досвід, на на­шу думку, можна прогнозувати певні позитивні наслідки допуску філій іно­земних банків на ринок банківських послуг України. Передусім створення недокапіталізованих філій за інших сприятливих умов значно інтенсифікує залучення зарубіжних банків до фінансового рин­ку нашої країни. Це. в свою чергу, сприятиме зростанню рівня обслугову­вання трансакцій у банківській сис­темі, скороченню їх термінів, розши­ренню спектра послуг і вдосконален­ню технології їх надання.

Отже, можна сподіватися, що, на відміну від нинішньої ситуації, з наданням дозволу зарубіжним банкам на відкриття своїх філій в Україні збільшиться участь іноземного капіталу в її економіці, зокрема у банківському се­кторі. Хоча, звісно, не це відіграватиме роль основного і самодостатнього фактора, оскільки головною причиною стриманого ставлення іноземних банків щодо українського ринку є загальний несприятливий інвестиційний клімат і високий ступінь ризиків діяльності.

Розгляд теоретичних і практичних аспектів аналізу банківського капіталу дає змогу зробити такі висновки:

1. Дотримуватися основних поло­жень Базельської угоди слід з урахуванням стану економіки України.

2. Національний банк та Асоціація українських банків повинні постійно вдосконалювати методику визначен­ня окремих складових банківського капіталу.

3. Збільшення розміру капіталу – шлях до зміцнення і посилення нашої банківської системи, одна з умов по­дальшої інтеграції вітчизняних банків­ських структур у світову банківську систему.

4. Банки повинні дбати про збіль­шення капіталу не лише за рахунок власних внутрішніх джерел, а й про залучення коштів на умовах субординованого боргу.

5. Необхідно залучати міжнарод­ний капітал для розвитку вітчизняної економіки.

6.Для забезпечення реальної капі­талізації велике значення мають нові законодавчі акти про банки і банків­ську діяльність, нормативні акти НБУ щодо класифікації банків за рівнем достатності капіталу.

Отже, банкам України слід продов­жувати процес накопичення власно­го капіталу, збільшувати акціонерний капітал, раціонально управляти влас­ним капіталом. Успішність подаль­шої капіталізації банківської системи нашої країни залежить від вибраних самими банками методів і способів управління капіталом.