УДК 336.717.6

О.М. Левченко, доц., канд. екон. наук НАУ

НЕТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ ТОРГІВЛІ:

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ

Сучасна комерційна практика суб’єктів господарювання широко використовує право вимоги зобов’язань, які не оформлені цінними паперами. Право вимоги, особливо по грошових зобов’язаннях, активно включається в обіг, стає майном що передбачене як відповідне забезпечення, яке найбільш використовується в межах укладених угод. На сучасному етапі розвитку економіки України фінансування виробників як в формі прямого кредитування, так і в інших формах здійснюється при наявності забезпечення в вигляді прав вимог, які передаються фірмі-фактору, кредитній установі до боржника – отримувача товарів, виконаних робіт, отриманих послуг. Такого роду угоди в світовій практиці успішно витіснили угоди по обліку та заставі векселів.

В світовій практиці об’єктивні потреби економічного обігу в більшості правових систем привели до суттєвих змін підходів до угод уступки права вимоги. Законодавство та особливо правозастосувна практика направлені на усунення перешкод для таких угод, відпрацювання чітких і зрозумілих правил, які регламентують права та обов’язки боржника, набувача прав (нового кредитора) та постачальника. Необхідно відмітити, що незважаючи на широке застосування угод уступки права вимоги в комерційному обороті України, досить важко дати вичерпну характеристику тенденцій розвитку даного інституту з огляду на наявність застарілих правових норм і часто безпідставного та негативного відношення до указаних угод в правозастосувній практиці, особливо за своєї вкрай негативної позиції до таких угод ДПАУ, яка вважає їх забороненими. Отже, знову вкотре податкові правила тиснуть на суб’єктів підприємницької діяльності зовсім необгрунтовано. З огляду на це, господарюючі суб’єкти часто не знають про те, як при виникненні спірних питань та ситуації буде розглянуто даний конфлікт. Ця обставина нерідко може використовуватися недобросовісною стороною, яка хоче уникнути відповідальності за угодою права вимоги.

Особливість операцій з уступки вимоги (заміна кредитора) і переведення (заміна дебітора) боргу регулюються розділом 17 ЦКУ. З правової точки зору, і уступка права вимоги, і переведення боргу не є різновидами зобов’язань (новим цивільно-правовим договором), а по-суті є способом заміни осіб у зобов’язаннях – заміна кредитора. Такі договори мають право на життя тільки за певних, уже здійснених обставин, тобто за наявності боргових зобов’язань за поставку товарів, робіт, послуг.

Отже, на сучасному етапі для компаній України є доцільним запровадження Політики управління дебіторською заборгованістю на основі розробленої та затвердженої компанією Методики. Головним питанням визначеної політики є питання визначення вартості фінансування заборгованості за впровадження різних фінансових інструментів (їх диверсифікація) та визначення найбільш привабливої її конкурентної вартості. Порівняння вартості дає змогу скористатися альтернативним інструментом, причому не завжди тим, який має найменшу вартість. Порівняння вартості та можливостей фінансових інструментів дає змогу компанії вибудувати графік надходження платежів по дебіторській заборгованості, спланувати погашення кредиторської заборгованості.

На думку автора Методика управління дебіторською заборгованістю має визначати стандарти для конкретної компанії. Стандарти управління дебіторською заборгованістю мають включати наступні базові компоненти: правила прийняття ризиків, які пов’язані з окремими покупцями, так із групами покупців; пріоритети у використанні інструментів: товарний (комерційний) кредит, оформлення векселів, овердрафт, факторинг, форфейтинг; правила формування резервів; вирішення одвічної дилеми для компаній «своєчасне отримання платежів за диверсифікованими інструментами своєчасна сплата платежів компанією». Управління дебіторською заборгованістю та ризиками, які безпосередньо з нею пов’язані, вимагає певної організації та визначення елементів, які представлені на рис. 1.

Рис. 1 Елементи управління дебіторською заборгованістю

Методика аналізу дебіторської заборгованості – це сукупність способів і прийомів, необхідних для систематичного накопичення необхідної інформації з метою своєчасного реагування на можливі проблеми щодо своєчасного її погашення. Методика визначає: об’єкт, мету, завдання; джерела та спосіб одержання інформації; систематизацію та обробку інформації; оцінку отриманих результатів; виявлення резервів чи понесених втрат; виявлення тенденцій та прихованих закономірностей; рекомендації.