Экономические науки

Максимова В.О.

Донецький інститут економіки і управління міжнародних економічних відносин Донецького національного університету економіки і торгівлі

ім.М.І.Туган-Барановського

РОЗВИТОК НАУКОВО-ІННОВАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ З РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ

В даний час перехід від індустріального до постіндустріального етапу розвитку світової економіки характеризується глобалізацією економічних процесів, що супроводжується зростаючою наукоємкістю. При цьому у високорозвинених країнах спостерігається випереджальне зростання рівня життя населення в порівнянні з іншими країнами.

В США за останні 20 років мінімальна величина питомої ваги передових технологій в економічному рості оцінювалася в 15%, а максимальна – у 50%. В даний час у високо розвинутих країнах на питому вагу нових знань, що втілюються у технологіях, устаткуванні, підготовці кадрів, організації виробництва, припадає від 70 до 85% приросту ВВП. В Україні аналогічні оцінки за питомою вагою передових технологій в економічній динаміці з початку реформ представлені фрагментарно. При формуванні орієнтирів науково-технічного розвитку для створення перспективного виробничо-технологічного потенціалу значну роль відіграє державна науково-технічна політика, що розробляється в рамках стратегії національного та міжнародного розвитку (наприклад ЄС).

Механізм конкурентної боротьби на внутрішньому й зовнішньому ринках змушує компанії формувати стратегії розвитку з використанням передових досягнень власної й світової науки. Державна науково-технічна політика в цих країнах допомагає формувати пріоритети і напрямки технологічного розвитку країни, у рамках яких існують і корпорації по реалізації своєї стратегії.

Якщо порівняти тенденції розвитку науки, інновацій і технологій у розвинутих країнах і в Україні, то можна побачити, що відношення держави до технологій у перших має жорстке регулювання та лідуюче місце з боку конкурентів, тоді, як в Україні існує відмовлення від регулювання ринку технологій. Також, розвинуті країни мають високий рівень інноваційної активності з високою часткою інноваційної продукції на ринку, а в Україні, навпаки, ефективність витрат на інновації дуже низька, а частка сектору вищої освіти за обсягом наукових та науково-технічних робіт знизилася за останні декілька років з 7,6% до 5,8% (хоча у багатьох розвинутих країнах сектор вищої освіти займає стійку частку у ВВП).

Отже, основні тенденції розвитку науково-технічної сфери в Україні виявилися протилежними тенденціями, що склалися у розвинутих країнах. Їх можна змінити тільки після виникнення позитивних змін у самій економіці. Однак деякі зміни в економіці можна одержати тільки спираючись на наукові результати й супровід наукою цільових змін в економіці й суспільстві.

Важливим кроком у реалізації ресурсно-інноваційної стратегії буде визнання державою необхідності переходу до інноваційного розвитку економіки, визначення цілей стратегії, основних умов і послідовності дій при її реалізації, а також, очікування результатів. Держава при розробці стратегії неодмінно повинна спиратися на збережений потенціал вітчизняної науки, оскільки реалізація активної інноваційної політики можлива тільки на основі національного наукового потенціалу.

Необхідне збереження і підтримка фундаментальних наукових шкіл, забезпечення умов наступності, система державних заходів, яка б давала гарантію ліквідації несумлінної конкуренції й можливостей установлення не правовими способами параметрів економічного простору. За рахунок цього, суб’єкти економіки будуть конкурувати між собою переважно тільки через цінові і якісні характеристики виробленої продукції, а не через інші механізми впливу на ринок, що неодмінно змусить їх орієнтуватися на досягнення науки й техніки і використовувати їх при формуванні потенціалу й стратегії розвитку.

Одним із важливих компонентів підтримки ресурсно-іноваційної стратегії є твердий добір технологій на рівні держави, що складають базис реалізації стратегічних інтересів національної економіки. Для цього потрібно буде створити спеціальний орган, що здійснює постійний моніторинг складу розроблювальних, створених і застосовуваних технологій, а на його основі здійснювати як контроль експорту технологій, що виключає передачу стратегічно важливих і новітніх українських технологій в інші країни, так і контроль за імпортом технологій, що передбачає захист внутрішніх ринків від неякісних, відсталих технологій і продукції, у тому числі імпортної.

Потрібно забезпечити орієнтацію суб’єктів економіки на розробку і освоєння комплексних технологій із мінімальними втратами потенціалу, що забезпечують узгодження технології, техніки і устаткування, організованої праці й керування на стійкий випуск продукції у широкому діапазоні потужностей з однаковою ефективністю. Упровадження комплексних технологій у перспективних напрямках розвитку виробничо-технологічної структури економіки буде сприяти не тільки підвищенню ефективності виробництва, але і ліквідації накопичених структурних зрушень з ростом технологічного рівня.

Таким чином, для переходу вітчизняної економіки до активного інноваційного розвитку необхідна державна підтримка по освоєнню нових технологій. При цьому державну підтримку в освоєнні повинні одержати тільки ті технології, що краще існуючих і одночасно мають багатоцільовий, багатогалузевий характер застосування, а техніко-економічні характеристики за всіма показниками перевищують вітчизняні аналоги. Такий вид підтримки може втілитися через створення Державної цільової фінансової програми, за рахунок бюджетних засобів.

Список використаних джерел:

1. Гринёв В.Ф. Инновационный менеджмент: Учебное пособие. –К.:МАУП, -2000. 148стр.

2. Згуровский М. Науково-технологійчний розвиток України за умов світової глобалізації // Дзеркало тижня. -2001. -№12 (336). –С.12.