Беспарточна О.І.

Кременчуцький інститут Дніпропетровського

університету економіки та права

Застосування індивідуального підходу у виховній роботі зі студентами

В умовах інтеграції національної системи вищої освіти в європейський освітній простір докорінно змінюється методологія виховної роботи у вищих навчальних закладах. Вона набуває чітко вираженого індивідуального характеру. Це зумовлює необхідність пошуку нових підходів до виховання студентської молоді, яка за кілька років становитиме «ядро» української національної інтелігенції та визначатиме соціально-економічний і духовний потенціал країни.

Система виховних і освітніх засобів, які характеризують спільну діяльність педагогів і студентів, називається методом виховання, або методом навчання. Поділ засобів і методів на виховні і освітні досить умовне, а іноді навіть штучне, тому доцільно використовувати універсальне поняття «засоби впливу на особистість», «методи впливу на особистість».

Метод виховання є одним з інструментів не лише впливу на людину, але й взаємодії. Викладач вибирає і використовує систему методів відповідно до поставлених цілей. Під час педагогічного процесу студента, по-перше, необхідно переконати у важливості і доцільності вирішення конкретної задачі, по-друге, домогтися засвоєння ним певної суми знань, необхідних для вирішення поставленої задачі, по-третє, сформувати в нього вміння і навички. Крім того, необхідно постійно стимулювати старанність тих, хто навчається, контролювати й оцінювати їх роботу. Одним з методів формування знань, суджень, переконань є розповідь (бесіда, дискусія). Для набуття практичного досвіду використовуються вправи. Вправи в різноманітній корисній діяльності мають на меті виробити звички в праці, в спілкуванні. Головне, щоб їх корисність усвідомлювалась студентом, щоб він відчував радість і задоволення від результату. Вправи поділяються на: режимні, спеціальні, доручення, наслідування. Методом впливу на свідомість студента є також педагогічна вимога – прохання, доручення, наказ. Мета її – викликати, стимулювати чи загальмувати окремі види діяльності. Існують різні методи стимулювання. Серед них найчастіше застосовуються змагання, заохочення, а також покарання. Для підвищення ефективності навчально-виховного процесу студентів необхідно постійно стимулювати. Певна стимулююча дія вже закладена в середині кожного методу. В студентській групі за виховний процес відповідає куратор та викладач. При цьому постійно необхідно пам’ятати про необхідність індивідуального підходу у вихованні.

Перш за все, необхідно мати абсолютно всю достовірну інформацію про студентів групи. Тобто не тільки стандартні данні про батьків, але й про взаємовідносини в сім’ї, про інтереси самого студента як в сфері науки так і в розважальній. Хто чим займався в школі (окрім навчання, звісно), чим цікавився та чим би хотів би займатися, до чого є потяг та, можливо, талант. Доцільно провести ознайомлювальне анкетування, а не просто бесіду на кураторській годині, щоб кожен студент міг би правдиво висловити свою думку, не озираючись на оточуючих. На основі оброблених даних куратор в змозі створити умови для реалізації тих чи інших потягів студентів на благо як їх особисте, так і безпосередньо ВНЗ.

По друге, в групі необхідно створити «актив групи». Куратор, завжди повинен мати інформацію про те, що робиться в середині групи. Це дуже важливо – бути завжди в курсі справи, володіти інформацією. Куратору дуже важливо дати зрозуміти студенту, що куратор – це не класний керівник, не наглядач – це, в першу чергу, їх перший помічник, людина, до якої можна звернутися з будь-яким проханням чи проблемою, будь-то навчання чи щось особисте. Але не слід забувати про дуже тонку грань між відносинами, дуже важливо тримати так званий «баланс» між взаємоповагою та довірою.

Виховний процес повинен бути таким, щоб студент не вважав себе приниженим чи байдужим до оточуючого світу, щоб він вважав, що це його

рішення, що так буде краще при вирішенні того чи іншого питання.

Отже, педагогічна діяльність багатогранна. Вона має високу соціальну значущість, можливість для творчості, самовираження, можливість пізнавати людей, спілкуватися, постійно шукати, накопичувати знання та досвід. Важливу роль відіграють особистісні якості педагога, його розуміння іншої людини, гуманність в помислах і діях. Але це не знижує актуальності такої його риси як вимогливість. Важливим для викладача є здатність до позитивної емоційної налаштованості, яка виявляється в умінні залишати за порогом аудиторії неприємні переживання, поганий настрій. У стосунках зі студентами завжди потрібне почуття міри, неприпустимість крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Відчуття викладачем студента, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт. Крім цього, навчально-виховна робота потребує від викладача організаторських умінь і здібностей, адже ефективність педагогічного процесу залежить від правильної організації праці викладача, його вміння об’єднати і згуртувати студентський колектив.

У сучасних навчальних закладах викладач вже не може бути тільки передавачем знань та інформації. Він повинен бути і педагогом, і психологом. Від цього багато в чому залежать успіхи його діяльності, його авторитет. Дуже важливо, щоб викладач мав авторитет серед студентів.

Авторитетний педагог - справжній володар думок і почуттів своїх учнів. Авторитет викладача багато у чому залежить від його майстерності, постійного самовдосконалення. Отже, авторитетний викладач має високий рівень педагогічної майстерності, який виявляється у вмінні передати знання та гарантувати результат. У неавторитетних педагогів переважають жорсткі, авторитарні методи спілкування, штампи та стереотипи у викладанні, невміння поважати своїх студентів незалежно від їх успіхів у навчанні.

Таким чином, для підвищення ефективності навчально-виховної роботи у ВНЗ доцільно систематично протягом всього часу навчання студентів викладачам, кураторам приділяти увагу індивідуальному підходу у роботі зі студентами.