Половінкіна Г.М.

студентка гр.ОА-05-Г,

Донецький національний університет

економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

 

МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ТЕКСТИЛЬНИХ ВИРОБІВ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ,

ПЕРСПЕКТИВИ

 

Текстильний сектор та легка промисловість в цілому в усьому світі є одними з провідних галузей економіки, що значною мірою забезпечують формування державного бюджету та виступають важливим фактором розвитку сільського господарства, хімічної та машинобудівної промисловості тощо. Проте в Україні ці сфери діяльності вже багато років перебувають у стані перманентної системної кризи. Для з'ясування причин, що пе­решкоджають виходові з кризи, та обгрунтування напрямів подальшого розвитку секторів поряд із вивченням статистичної інформації та здійснен­ням ситуаційного аналізу доцільно використовувати й маркетингові дослідження.

Метою даної статті є виклад результатів застосування маркетингових досліджень для загальної діагностики стану, проблем та перспектив розвитку вітчизняного ринку текстильних виробів.

Як відомо, протягом 1991-1999 pp. вітчизняна текстильна галузь пережила глибоку кризу, внаслідок якої фізичні обсяги виробництва продукції скоротилися на 92% . Офіційна статистика свідчить, що за даними 2005 року 50% обсягів виробництва сектора забезпечували лише 7 із 34 то­варних позицій, серед яких — тканини вовняні, брезент, килими, тканина, мішки та пакети, тканини бавовняні.

Наведені дані дають підстави стверджувати, що замість орієнтації на випуск високоякісної продукції споживчого призначення, здатної привертати увагу покупців на внутрішньому та світовому ринку, вітчизняні текстильники все більше концентруються на виготовленні суто технічної продукції, що потребує мінімальної якості вихідної сировини, мінімальної творчості у процесі розробки та мінімальних витрат праці. До того ж, велика частка цієї продукції призначена для експорту. На думку експертів, перевищення експорту над виробництвом може бути зумовлене реекспортом та/або наявністю неофіційного внутрішнього виробництва. Щодо тканин текстильних та полотен трикотажних, то експортувалося, відповідно, 34,8% та 20,0% від загального обсягу їх виробництва.

Тимчасом внутрішній ринок текстильних виробів вельми успішно за­повнюється імпортною продукцією. За основними товарними групами у 2006 р. офіційний імпорт у вартісному вимірі перевищував виробництво у декілька разів — наприклад, за пряжею та нитками текстильними — у 11,9 рази, за тканинами текстильними — у 5,9 рази, за матеріалами текстильними іншими — у 3,1 рази, за полотнами трикотажними — у 5,1 рази. За трикотажними виробами вартість імпорту становила 69,1% від внутрішнього виробництва [3,46].

Для з'ясування факторів, що спричиняють погіршення конкурентних позицій вітчизняних виробників на українському ринку текстильних виробів і створюють проблеми для подальшого розвитку сектора, в межах Проекту USAID/БІЗПРО у 2006 р. здійснено анкетне опитування керівників виробничих підприємств — юридичних осіб.

При аналізі даних опитування прийнято гіпотезу, що найактуальніші проблеми розвитку сектора текстильних виробів можна структурувати на мікрорівні та макрорівні.

На макрорівні найбільше проблем для українських виробників текстильних виробів створює недосконалість вітчизняного законодавства, насамперед у митній, податковій, інвестиційній сферах і сфері стандартизації та сертифікації продукції.

Так, у митній сфері у 2005 р. прийнято Державну програму "Контра­банді — стоп!". В межах цієї програми митна служба України встановила так звані "індикатори ризику" — мінімальні межі митної вартості за товарними позиціями. Проте, оскільки межі без узгодження з виробниками були вста­новлені на нереально низькому рівні, це фактично призвело до легалізації потоків контрабанди. Разом із послабленням у другій половині 2005 р. митного контролю це зумовило значне погіршення ситуації на ринку порівняно з 2004 р.

У податковій сфері товаровиробників найбільше хвилює паралельне існування трьох систем оподаткування: сплата ПДВ і податку на прибуток на загальних підставах; єдиний податок для більшості малих підприємств; відмова від сплати будь-яких податків підприємствами "тіньової сфери", причому найчастіше — без настання відповідальності. Це погіршує кон­курентні позиції законослухняних виробників.

Головною проблемою в інвестиційній сфері визнано те, що деякі прогресивні положення Закону України "Про інноваційну діяльність" не набувають фактичної чинності внаслідок їх тимчасового призупинення.

Важливе значення для виробників текстильної продукції має законодавство, що регулює правовідносини у царині стандартизації та сертифікації. Проведений аналіз свідчить, що національна система стандартів у галузі є досить розвинутою, але складною та незграбною. Попри те що значна частина виробників не вважає теперішні стандарти застарілими та такими, що створюють перешкоди для їхньої діяльності, об'єктивно ці стандарти не повністю узгоджені з міжнародними. Вони реально усклад­нюють здійснення зовнішньоторговельних операцій і нерідко є підставою для адміністративного тиску на виробників з боку організацій, що здійснюють сертифікацію. Той факт, що сертифікація значної частки продукції за національними стандартами в Україні є обов'язковою, а для виходу на зовнішній ринок потрібна сертифікація за системою 180, призводить до потреби подвійної сертифікації, що не сприяє ефективній зовнішньоекономічній діяльності підприємств сектора.

Також однією з проблем є складність проходження адміністративних процедур. Отже, найпоширенішими адміністративними процедурами є нескінченні перевірки підприємств контрольними органами, а найбільше проблем мають виробники, що працюють з іноземними партнерами. Однією з найактуальніших проблем на мікрорівні є забезпечення виробництва сировиною належної якості. Сировинної бази у секторі текстильних виробів на сьогодні в Україні майже немає. Бавовна та натуральний шовк є цілковито імпортованими видами сировини; виробництво натурального шовку фактично припинено. Протягом 1991-2000 рр. виробництво вовни скоротилось у 8,8 рази, льону — у 13,5 рази, хімічних волокон — майже у 5 разів. Зростання ж обсягів виробництва у 2000-2005 рр. було незначним [3,49].

Якість вітчизняної сировини — як натуральних, так і хімічних волокон — у переважній більшості випадків не влаштовує виробників пряжі, готових тканин та трикотажу. Як наслідок, значна частина сировини імпортується. У 2005 р. частка імпорту волокон склала: для бавовни — 100%, для льону — 6%, для вовни — 73%, для хімічних волокон — 48,5%). Найперспективнішою сировиною вітчизняного походження вважається льон, але навіть після прийняття у 2005 р. проекту концепції загальнодержавної інноваційної програми відродження та розвитку лляної промисловості України на 2006-2010 роки відродження льонарства здійснюється дуже повільно.

У зв'язку з досить високою енергомісткістю вітчизняних текстильних виробів спостерігаємо суттєву залежність конкурентоздатності продукції сектора від вартості енергоносіїв. Тенденції до подорожчання газу та нафти створюють серйозні проблеми для текстильників. Респонденти стверджують, що подорожчання електроенергії у середньому на 14,6% здатне призвести до помітного зниження конкурентоспроможності продукції.

Рівень конкуренції на внутрішньому ринку текстильних виробів близь­ко 70% респондентів оцінює як "високий" та "дуже високий". При цьому найнебезпечнішим є конкурентний тиск із боку офіційного та неофіційного імпорту; вітчизняна продукція неофіційного походження на ринку текстилю є менш поширеною, ніж, скажімо, на ринках одягу чи взуття. Конкурентних проблем один для одного офіційні вітчизняні виробники майже не створюють.

Складною залишається ситуація із залученням зовнішніх інвестицій. За даними опитувань, 62,4% текстильних підприємств у 2005 р. не здійсню­вали ніяких інвестицій, 28,0%) інвестували власні кошти, по 4% залучали кошти інших підприємств об'єднання, засновників або інвесторів з України й лише 2,2%о — кошти інвесторів з інших країн, крім СНД (інвестицій із країн СНД не було). Отже, зовнішні інвестиції залучали у цілому 10,8%) підприємств.

Серед проблем, із якими стикалися підприємства у процесі залучення зовнішніх інвестицій, під час контактів з українськими інвесторами заз­начено відсутність або необґрунтованість бізнес-плану та низьку при­бутковість бізнесу. Інвесторів з інших країн (крім СНД) турбувала в основ­ному низька прибутковість бізнесу.

Низьким залишається рівень самоорганізації товаровиробників сектора текстильних виробів. В Україні на сьогодні бракує професійних бізнес-об'єднань текстильників, проте підприємства сектора беруть участь у кількох  щого рівня. Серед них — Український союз промисловців і підприємців (УСПП); Українська спілка товаровиробників і підприємців (УСТП); Федерація роботодавців України (ФРУ); Комітет підприємців легкої промисловості при Торгово-промисловій палаті України; Українська асоціація підприємств легкої промисловості (" Укрлег-пром"). Діяльність наявних асоціацій найчастіше не відповідає сучасній світовій практиці, а можливості їхнього впливу на формування регуляторного середовища діяльності та захист інтересів національного товаровиробника є вкрай обмеженими.

Перспективи розвитку вітчизняної текстильної промисловості пов'язані з потребою виведення сектора із системної кризи за допомогою комплексу невідкладних радикальних заходів, спрямованих як на стабілізацію та розвиток національної легкої промисловості у цілому, так і на коригування стратегії розвитку власне сектора текстильних виробів.

Заходи першої групи визначено у Державній програмі розвитку легкої промисловості на період 2005-2011 рр. Напрямками реалізації Програми передбачено: вдосконалення державного управління; вдосконалення структури виробництва; інноваційний розвиток; підвищення конкуренто­спроможності продукції та підприємств галузі; розвиток підгалузей; удосконалення маркетингової та кадрової роботи; співпрацю з регіонами; фінансове забезпечення. Загострення кризових явищ у галузі 2005 року виводить на перший план завдання посилення митного контролю з метою неприпущення неофіційного імпорту та пом'якшення надто жорсткої податкової політики щодо національних виробників.

Заходи другої групи передбачають такі пріоритетні напрями розвитку сектору текстильних виробів: оптимізація балансу волокнистих матеріалів шляхом зменшення частки бавовни та збільшення частки лляних і сучасних хімічних волокон; розвиток, замість великих комбінатів, підприємств середнього розміру з гнучкою технологією, зорієнтованою на швидку зміну асортименту; масштабна технічна модернізація текстильних виробництв; широке впровадження сертифікації за міжнародними стандартами 180; відродження науково-дослідної діяльності.

Важливим напрямом розвитку галузі варто вважати також розширення експортної діяльності. У цілому складається враження, що причинами низької експортної активності виступає більшою мірою незацікавленість і брак будь-яких спроб налагодити міжнародну співпрацю, ніж негативний досвід боротьби з реальними перешкодами на цьому шляху.

 

Література:

1. Бородиня О. Г. ВТО -зона риска // Текстиль плюс. -2006. -№ 5. -С. 8-10.

2. Капкаев А. Легкая промьшленность Украины// ЛегПромБизнес-Директор. -2005. —№7.-С. 12-14.

З.Лабурцева О. Маркетингові дослідження українського ринку текстильних виробів:сучасеий стан, проблеми, перспективи//Маркетинг в Україні.-2006.-№6 (40).-С.45-51.