Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

К.е.н. Завірюха А.В.

Одеський державний економічний університет, Україна

Федотова О.В.

Начальник управління статистики праці ГУС в Одеській області, Україна

Проблеми гендерної нерівності

Гендерна проблематика за останні десятиліття постійно перебуває в центрі уваги Європейського співтовариства, яке формує гендерно-правовий простір, враховуючи гендерний аспект країн, що приєднуються до нього.

Рівноправність є однією з основних умов успішного розвитку демократії. Становлення демократичного суспільства зумовлює новий етап розвєєязання проблеми забезпечення рівних прав чоловіків і жінок. Актуальність проблеми пояснюється важливою роллю гендерної політики у дотриманні соціальної гармонії в суспільстві, забезпеченні соціальної безпеки держави, що в свою чергу засвідчує рівень її цивілізованості.

Гендерній проблемі присвячується багато досліджень вітчизняних вчених: Бойко О.В., Лавріненко Н.В., Лобанової Л.С., Лєвченко К.Б., Гілко В.І. та ін. Існуючі публікації висвітлюють основні аспекти гендерної нерівності в Україні, причини її існування та можливі напрями вирішення цієї проблеми. Проте, самі гендерні проблеми, які існують в українському суспільстві, висвітлені не зовсім достатньо, у тому числі і на регіональному рівні.

Європейські гендерні стандарти, визначені у таких документах, як «Декларація про рівноправність жінок і чоловіків», прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 16 листопада 1988р., Рекомендація Комітету міністрів державам-членам Ради Європи «Про збалансовану участь жінок і чоловіків у процесі прийняття рішень у галузі політики та громадського життя», прийнята 12 березня 2003р., Україна, як відомо, підписала та взяла зобов’язання щодо подолання гендерної дискримінації.

Рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі визначається Конституцією України, іншими законодавчими актами. Проте закріплення в Конституції України, актах законодавства України рівних з чоловіками прав та свобод жінок суперечить їх фактичному стану.

Принцип рівних можливостей передбачає рівність можливостей як для чоловіків, так і для жінок на ринку праці, яка визначається соціальною потребою протистояти дискримінації та зменшити економічні втрати від недовикористання трудового потенціалу суспільства. Взявши курс на підвищення статусу жінки в суспільстві та створення умов для рівних прав жінок та чоловіків, держава має забезпечити рівні можливості та збільшувати рівень зайнятості жінок на ринку праці шляхом впровадження активних заходів підтримки зростання рівня зайнятості жінок в певних секторах економіки.

У статтєво-віковій структурі населення Одеської області переважають жінки. Станом на 1.01.2007р. чисельність жінок становила 1270,6 тис.осіб, або 53,3% від загальної кількості населення. Чисельність чоловіків відповідно 1113,8 тис.осіб та 46,7% [1]. На кожну 1000 жінок області в середньому припадає 876,6 чоловіків. Збалансованість статей в межах окремих вікових груп не є стійкою. У групах молодшого віку та до 29 років за кількісним складом переважають чоловіки. Найбільший цей показник у віковій групі 20-24 роки − на 1000 жінок припадає 1152,9 чоловіка. У наступних вікових групах співвідношення поступово змінюється на користь жінок. Особливо це спостерігається у старших вікових групах, що пов’язано з більш високою смертністю чоловіків, а також в наслідок втрат чоловічого населення під час останніх війн та різних репресій. Цікаво, що у сільській місцевості чисельність жінок починає перевищувати чисельність чоловіків у віковій групі 40-44 роки, а у всіх попередніх групах домінують чоловіки. Але це свідчить лише про наявність дефіциту у селі жінок найплідніших дітородних груп (15-39 років), зумовленого міграцією дівчат та молодих жінок з села в місто, що може у майбутньому негативно вплинути на кількість сільських жителів.

Однією з обов’язкових умов існування високорозвинутої сучасної держави є наявність ефективної системи освіти та виховання дітей, підлітків та молоді. Велику роль тут відіграє реалізація права на освіту як базового соціального стандарту підвищення рівня життя людини. Відповідно до ст.53 Конституції України, Закону України «Про освіту» громадяни україни мають право на безоплатну освіту у всіх державних навчальних закладах незалежно від статі. Раси, націальності, соціального та майнового стану, релігійних переконань, стану здоров’я тощо.

У 2006/2007 навчальному році у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації навчалось 10 тис.жінок (43,7% від загальної кількості студентів), ІІІ-IV рівнів акредитації – 67,5 тис. жінок (53,9%). В тому числі на денних відділеннях цих навчальних закладів студенти-жінки становили відповідно 50,6% (7,5 тис. осіб) та 52,6% (38,8 тис. осіб). Аналіз статевою структури контингенту студентів навчальних закладів І- IV рівнів акредитації свідчить про відсутність дискримінаційних умов, що зачіпають права жінок.

На початок 2007 р. в аспірантурі навчалося 1199 жінок (58,1% усіх аспірантів) та 863 чоловіка (41,9%). Із загальної кількості аспірантів- жінок та аспірантів чоловіків відповідно 94,2% та 93,5% займаються в аспірантурі при вищих навчальних закладах, при науково-дослідних інститутах, відповідно. 5,8% та 6,5%. Серед аспірантів (жінок та чоловіків) особи віком до 29 років становлять 82,8% та 86,6% відповідно. На початок року в докторантурі навчалося 38 жінок (46,3% усіх докторантів) та 44 чоловіка (53,7%). Із загальної кількості докторантів (жінок та чоловіків) 94,7% та 95,5% займалися в докторантурі при вищих навчальних закладах, 5,3% та 4,5% − при науково-дослідних інститутах, 71,1% та 77,3% - особи віком 35-40 років.

Серед жінок-вчених Одещини 16 мають звання академіка або члена кореспондента (0,7% загальної кількості жінок, які мають вчене звання), 1140- професора або доцента (53,2%), 143 – старшого наукового співробітника (6,7%). Найбільше дослідників серед жінок у віці 40-49 років (24,7%), 30-39 років (17,1%), 55-59 років (15,2%). Нині в науку приходить багато молодих жінок репродуктивного віку. Але для того, щоб молода жінка могла поєднати наукову кар’єру, сім’ю і материнство їй потрібна допомога держави.

Становище жінок на ринку праці визначається такими чинниками: набагато вищими витратами часу на ведення домашнього господарства, догляд за дітьми та ін. в розрахунку на 1 жінку, ніж на 1 чоловіка; прискореними темпами вивільнення жінок з виробництва та набагато більшим навантаженням на 1 вільне робоче місце порівняно з чоловіками; ускладненням процесу працевлаштування; обмеженими можливостями кар'єрного зростання; збереженням високої питомої ваги жінок, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам.

За даними матеріалів вибіркового обстеження населення з питань економічної активності (за методологією МОП) у 2006р. зайняті економічною діяльністю жінки становили 482,8 тис. осіб або 46,5% від загальної чисельності зайнятого населення. Більше половини чисельності жінок у віці 15 - 70 років (51,4%) належить до економічно активного населення, тобто працюють або активно зайняті пошуком роботи. Адже жінки через складні й різноманітні соціальні функції, навантаження, зумовлені материнством, об'єктивно є менш конкурентноспроможними на ринку праці. Сучасні реалії спричинили зменшення їх можливостей щодо зайнятості за наймом, підприємницької діяльності, професійного та кар'єрного зростання, обумовили посилення дискримінації в оплаті праці й умовах працевлаштування.

До числа параметрів, що відображають глибину гендерних проблем на ринку праці, належить і частка жінок, які працюють неповний робочий час, тимчасово не працюють (вимушено), що, в свою чергу, сприяє посиленню розшарування населення за рівнем доходів. На кінець 2006р. із загальної чисельності працівників, які прийняті на роботу на умовах неповної зайнятості, 66,1% складають жінки. Найбільша частка жінок, які працюють в умовах неповної зайнятості, спостерігається в таких видах економічної діяльності як освіта, промисловість, сільське господарство.

Одним із чинників оцінки професійного стану кадрів на виробництві є наявність серед працюючих фахівців з вищою освітою. Врахування цього показника дає можливість визначати ефективність функціонування того чи іншого виду економічної діяльності, а також суттєво впливати на формування професійного навчання кадрів. Нині вітчизняні підприємства й організації відчувають гостру потребу саме у кваліфікованій робочої сили. При цьому власники підприємств і організацій бажають наймати на роботу лише висококваліфікованих, професійно-мобільних і конкурентноспроможних на ринку праці працівників.

За останній рік в області збільшилась облікова кількість працюючих в усіх сферах економічної діяльності на 871 ос. (на 0,2%) та на кінець 2006 р. становила 542,6 тис. осіб, більше половини з яких становили жінки - 292,2 тис. осіб (53,9% від загальної кількості), чоловіки, відповідно, - 46,1%. Половина працівників має вищу освіту (50,9% їх загальної кількості), з них: жінки − 169,2тис. осіб (57,9%) та чоловіки - 42,1 %.

Вікова структура працюючих в цілому і, особливо, в окремих видах економічної діяльності характеризується переважанням молоді та працівників найбільш активного працездатного віку над працівниками передпенсійного та пенсійного віку і становить 77,2% від загальної кількості. Разом з тим, відбувається зростання економічної активності як жінок, так і чоловіків після досягнення пенсійного віку, оскільки пенсії за віком не забезпечують мінімально гідного рівня життя. На кінець 2006р. 45,3 тис. жінок і 25,5 тис. чоловіків після досягнення пенсійного віку пропонують свою робочу силу на ринку праці. В економіці Одещини спостерігається тенденція зростання частки працюючих пенсіонерів. Серед них частка жінок складала у 2005р. 18%, у 2006р. - 18,8%. Найбільшу питому вагу становлять працюючі пенсіонери-жінки у будівництві - 27,5% загальної кількості працюючих даного виду діяльності, охороні здоров'я та соціальній допомозі − 24,1%, освіті − 20,6%.

Збільшення номенклатури виробництва, впровадження нових технологій, необхідність підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку вимагає організації та проведення постійної роботи з підготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Поряд з проведенням роботи щодо підготовки та перепідготовки кадрів на підприємствах, в установах та організаціях проводиться робота по підвищенню кваліфікації. За останні 5 років кількість працівників, які підвищили рівень своєї кваліфікації на підприємствах області, змінювалась та за 2006р. становила 33,9 тис. осіб, з них жінок - 15,0 тис. осіб, чоловіків - 18,9тис. осіб. Більше половини працівників (52,5%) підвищували кваліфікацію безпосередньо на виробництві, решта - у навчальних закладах різних типів за договорами та за кордоном - 47,5%.

Право людини на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом, гарантується Конституцією України (ст. 43). Державна гарантія у сфері оплати праці реалізується у вигляді мінімальної заробітної плати (МЗП), котра мала б встановлюватися на рівні не нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи. Однак, економічний стан України не дозволяє встановити ії на такому рівні, тому розмір МЗП підвищується поступово і, як наслідок, продовжується процес зростання рівня номінальної заробітної плати, що є основним джерелом доходу найманих працівників, основою формування їхнього добробуту.

Для регулярного моніторингу виконання поставлених завдань запропоновано низку індикаторів гендерної рівності, прогрес у досягненні яких деталізовано за періодами до 2015 року. Конкретизовані значення пропонованих показників запроваджені Міністерством економіки України, а особлива увага приділена скороченню розриву у доходах жінок і чоловіків [3].

Таблиця 1

Скорочення розриву у доходах жінок і чоловіків (у %)

	2004 р.	2007 р.	2011 р.	2015 р.
Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок і чоловіків	73	76	85	86

За показником гендерного індексу України займає 63 місце зі 144 країн. Тому в Україні були розроблені конкретні стратегічні завдання для досягнення поставленої мети (забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності країни) з урахуванням реальних проблем гендерної нерівності у суспільному житті. Уряд ухвалив Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р., згідно якої держава взяла на себе зобов'язання щодо проведення постійного моніторингу за дотриманням гендерної рівності.

Таким чином, можемо зробити висновок, що основні гендерні проблеми в Україні існують в сфері політики та економіки. Тому Україна ставить завдання для досягнення цілей розвитку тисячоліття до 2015 року, зокрема скоротити наполовину розрив в доходах жінок і чоловіків. Україна підтримала конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок, чим зобов'язалася дотримуватися її норм по всій своїй території. Нажаль, протягом останніх років ми стали свідками інших соціальних показників - жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати: сфері соціального забезпечення, освіті, охороні здоров'я, побутовому обслуговування та культурі, в яких жінки становлять переважну частку працівників. Водночас «чоловічими» видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості та транспорту.

Внаслідок цього середня заробітна плата жінок протягом останніх років не перевищувала 70% середньої заробітної плати чоловіків. Основною причиною існування гендерного розриву в рівні оплати праці працівників з однаковими професійними характеристиками є «вертикальна» форма професійної сегрегації, за якої жінки концентруються на посадах нижчого рівня в усіх без винятку секторах економіки і через це мають нижчі рівні заробітної плати.

Статтєві розбіжності щодо рівня оплати праці, особистих доходів поряд з характеристиками концентрації чоловіків і жінок на різних рівнях суспільно-економічної ієрархії, відбивають сегрегацію за статтєвою ознакою. Відношення заробітної плати жінок до заробітної плати чоловіків становило у цілому в Одеській області у 2005р .- 72,9%, у 2006 р. - 76,6% (844,90 грн. - заробітна плата жінок проти 1103,59грн. - заробітна плата чоловіків)[2].

Економічне зростання останніх років в Україні формує передумови для створення нових та реконструкції існуючих робочих місць з метою зменшення частки робочих місць із важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захисту навколишнього середовища. Однак, останнім часом суттєво загострилась проблема умов праці жінок, зайнятих в економіці. Все частіше порушуються окремі положення КЗпП та Закону України "Про охорону праці", які забороняють застосовування жіночої праці на "важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці". Крім того, всупереч прийнятій у 1996р. Кабінетом Міністрів України "Програмі вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних із важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їхньої праці у нічний час", роботодавці найчастіше використовують її як привід для звільнення жінок під час скорочення загальної чисельності працюючих.

Від травматизму, пов'язаного з виробництвом, у 2006р. постраждали 95 жінок (у 2005р. - 102 ), з них 2 травмовано смертельно (у 2005р. - 3 ). Для поліпшення умов праці на робочих місцях та зниження рівня травматизму необхідно, в першу чергу, дотримуватись безпечних умов виконання робіт, використовувати більш сучасні технічні засоби захисту працівників, вдосконалювати технологічні процеси на виробництві.

Аналіз структури державних службовців за статтю свідчить, що більш як три чверті з них жінки - 8403 особи (76,5%). Водночас чоловіки, як правило, мають більш високі посадові категорії. Так, серед керівників першої-третьої категорії жінки становлять лише 19,2%. Найбільшу частку серед державних службовців складають працівники середнього віку. Тому питома вага працюючої молоді (у віці до 27 років) серед чоловіків державних службовців становить 25,8%, серед жінок - 28,6%. В групі держслужбовців у передпенсійному віці частка чоловіків становить 12,3%, жінок - 11,8%; серед працюючих чоловіків пенсіонери становлять - 0,7%, серед жінок - 0,3%. У порівнянні з 2005 р. кількість, пенсіонерів жінок, зайнятих в державній службі, зменшилась на 42,6%.

Аналіз статево - вікової структури посадових осіб свідчить про те, що в органах місцевого самоврядування в загальній кількості працюючих переважають жінки - 3511 осіб (74,8%), в кількості керівників і спеціалістів − відповідно 57,9% і 83,7%. Поряд з цим серед керівників першої-третьої категорії жінки становлять лише 9,1%.

Отже, загальна картина призначення на керівні посади в нашій країні гендерних підходів поки ще не демонструє. Хоча останнім часом помітні позитивні зрушення. Так, 26 липня 2005р. Президентом України підписано Указ "Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", а Верховна Рада України 8 вересня 2005р. ухвалила Закон України "Про забезпечення рівних прав жінок та чоловіків", який вступив в силу з 1.01.2006р. Цей Закон є надзвичайно важливим документом, яким створено прецедент прийняття нормативно-правового акту щодо рівних можливостей і прав жінок та чоловіків в Україні.

Реорганізація галузей економіки, скорочення вимушеної неповної зайнятості призводять до незайнятості жінок та спричиняють суттєвий вплив на зареєстрований ринок праці. У 2006р. фактично було вивільнено 5,1 тис. осіб, серед яких 57,8% складали жінки. На початок 2007р. на обліку у державній службі зайнятості перебувало 29,4 тис. незайнятих трудової діяльністю громадян, що на 7,1% менше, ніж на початок попереднього року. При цьому 28,7 тис. (97,5%) з них мали офіційний статус безробітних. Серед цієї категорії жінки становили 16,3 тис. осіб (57,1%).

Незайняті громадяни, зареєстровані в центрі зайнятості і які не працювали вже близько 1 року, найчастіше згадували такі причини відсутності роботи: звільнення за власним бажанням з останнього місця роботи (9,5 тис. осіб, з них жінки − 48,3%); вивільнення у зв'язку зі змінами на виробництві та скороченням штатів (3,8 тис. осіб, жінки − 59,2%).

У 2006р. зусиллями центрів зайнятості працевлаштовано 37,2 тис. осіб, серед яких жінки становили майже половину (49,3%). Враховуючи соціальний статус жінок та потреби їх соціального захисту, упродовж останніх років проведено низку заходів, спрямованих на зниження рівня безробіття серед жінок: законодавчо встановлені додаткові гарантії у сфері зайнятості для жінок, які мають дітей віком до шести років, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів. З метою працевлаштування жінок на підприємствах, в установах і організаціях установлено додаткові гарантії бронювання до 5% загальної кількості робочих місць. Чинним законодавством передбачено додаткові гарантії зайнятості тим, хто потребує соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. У 2006р. таких осіб було зареєстровано 7,5 тис., а працевлаштовано 3,9 тис. осіб, з них 1,3 тис. - жінки, які мають дітей віком до 6-ти років.

Важливу роль у забезпеченні тимчасової зайнятості відіграють громадські роботи. Впродовж року у таких роботах брали участь 17,6 тис. осіб, в тому числі жінки – 10,84 тис.осіб (61,6%).

Однією з обов'язкових умов забезпечення гендерної рівності є формування національного ринку праці, яке неможливе без створення однакових умов праці для жінок і чоловіків, а саме гнучкої структури зайнятості. В умовах перехідного періоду вона має бути спрямована на забезпечення гнучкості ринку праці, зміну професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, підвищення мобільності працівників, регулювання сегмента прихованого безробіття, легалізацію неформальної і нелегальної зайнятості, а також стимулювання трудової активності населення та попиту на працю, однакового рівня можливостей для жінок та чоловіків.

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що гендерні проблеми в Україні існують і потребують якомога швидшого вирішення. Будь-яке суспільство, що проголошує себе демократичним, мусить забезпечувати надання рівних можливостей кожному зі своїх членів. Для цього необхідно:

• спрямувати державну політику на створення таких умов життя, за яких жінки могли б своєю працею забезпечити оптимальні можливості для реалізації власного потенціалу і розвитку особистості;

• визначити правове регулювання праці, яке буде захищати права жінок та виявляти ступінь їх участі у колективно договірному процесі;

• формувати та впроваджувати активну політику щодо поліпшення становища жінок на ринку праці.

Існують переконливі аргументи на користь можливості виконання цих завдань, особливо враховуючи досягнення країни в соціально-економічній сфері впродовж кількох останніх років.

Література

1. Державний комітет статистики України. Головне управління статистики в Одеській області: Склад населення Одеської області за статтю та віком на 1 січня 2007 р. // Стат. збірник. – Одеса, 2007.

2. Державний комітет статистики України. Головне управління статистики в Одеській області: Гендерні аспекти Одещини // Економічна доповідь. – Одеса, 2007.

3. Україна. Цілі розвитку тисячоліття. - К.: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, 2003.