Економічні науки/14 економічна теорія

Аспірантка Непляха Ю. В.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.ГЕТЬМАНА

Сутність та структура інтелектуального капіталу.

В сучасних умовах ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес залежать від обсягу накопичених суспільством знань та ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації.

Підвищується значення освіти, науки, посилюється роль інтелектуальної діяльності в усіх сферах виробництва. У складі національного багатства домінування інтелектуального капіталу, а особливо людського капіталу стає очевидним. В нових умовах основними виробничими ресурсами стають інформація та знання. Нині спостерігається перетворення інтелектуального капіталу на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, саме він стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній та формуванні високого рівня конкурентоспроможності не тільки фірми, а й держави в цілому.

Поняття інтелектуального капіталу нині трактується по-різному: 1) як знання; 2)як нематеріальні активи; 3) інтелектуальні активи, інтелектуальні ресурси. Згідно з літературою, існує таке визначення інтелектуального капіталу - це перетворення знань та нематеріальних активів в корисні ресурси, які дають конкурентні переваги індивідам, фірмам та націям. [4] З цього визначення видно, що інтелектуальний капітал може розглядатися на трьох рівнях: індивідуальному, корпоративному та суспільному. Б.Леонтьєв під інтелектуальним капіталом розуміє вартість сукупності наявних у суб’єкта інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, його природні та надбані інтелектуальні здібності та навички, а також нагромаджені ним бази знань та корисні відносини з іншими суб’єктами. [5] Суть ІК в цьому підході в основному зводиться до здібностей людини, її знань, можливостей. В іншому трактуванні це термін для позначення нематеріальних активів, без яких підприємство зараз не може існувати.[1] Ще один вчений П.Цибульов, розглядаючи інтелектуальний капітал в широкому розумінні дає таке його визначення: це знання, що можуть бути перетворені на прибуток та оцінені. [7] Отже, він дотримується підходу, за яким інтелектуальний капітал трактується як знання. Як зазначається в літературі, Т.Стюарт вважає цю категорію сумою знань усіх працівників компанії, яка забезпечує її конкурентоспроможність. [3] Як видно з цього визначення, базовим поняттям у визначенні інтелектуального капіталу стають усі, загальні знання, які сконцентровані в тій чи іншій фірмі.

Досить неоднозначним є питання визначення складових елементів категорії інтелектуальний капітал. На думку Е. Брукінг інтелектуальний капітал складається з таких основних елементів: активів ринку, активів інтелектуальної власності, гуманітарних активів та інфраструктури. [1] Гуманітарні активи це людські ресурси, оскільки Е. Брукінг вважає, що це знання, вміння та навички, що використовуються фірмою, але фактично знаходяться у власності її працівників. До інфраструктурних активів відноситься філософія управління фірми, її культура та бізнесові традиції. Автор розуміє під активами інтелектуальної власності патенти, торгові марки, авторські права, які були створені працівниками, але знаходяться у власності фірми. Ринкові зв’язки – клієнтські зв’язки, договори та контракти. Наведена оцінка дана з позиції практика, який активно використовує в своїй діяльності нематеріальні активи. Вчений А.Чухно дотримується підходу, за яким інтелектуальний капітал поділяється на дві великі складові частини: людський капітал та структурний. [8] Перший елемент втілений в працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, здатностей до нововведень. Друга частина інтелектуального капіталу включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки, все те, що дозволяє персоналу реалізовувати свій виробничий потенціал. Досить цікавим є підхід ще одного автора, за яким він виділяє три складові інтелектуального капіталу: людський капітал, права на об’єкти інтелектуальної власності та структурний капітал. [7] Правами на об’єкти інтелектуальної власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, твори мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних. Вони є віддільними як від людини, так і від підприємства. Що стосується структурного капіталу, то це технологічно-організаційні схеми, комп’ютерні мережі, тобто нерозривно пов’язані з підприємством результати інтелектуальної праці. Р.Булига та П. Кохно вважають доцільним дотримуватися підходу, за яким використовується термін структурний капітал, який являє собою зв’язуючий ланцюг, за допомогою якого різні за функціями елементи підтримують один одного, створюючи синергетичний ефект. За цим підходом структурний капітал складається з організаційного(об’єкти інтелектуальної власності, інформаційні ресурси і технології) та клієнтського капіталу( комерційні ідеї та ділові стосунки, комерційна мережа поширення продукції, ділова репутація фірми).[2] Потрібно зазначити, що поділ структурного капіталу на дві складові частини знаходить підтримку серед багатьох вчених. Якщо розглядати складові інтелектуального капіталу в моделі Skandia Л.Едвінсона, то тут виділяються два елементи: людський та структурний капітал. Структурний капітал складається з клієнтського та організаційного. Організаційний капітал в свою чергу поділяється на інноваційний та процесний. Інноваційний капітал складається в основному з законних прав(патентів, ліцензійних угод), також з ідей, торгових марок, тобто з того, чому важко дати чітке визначення. Процесний капітал – інфраструктура компанії

Як видно з зазначеного вище інтелектуальний капітал є досить складною категорією. Не існує єдиної точки зору щодо трактування цієї категорії та виділення її складових елементів. Систематизувавши та узагальнивши існуючі підходи, доцільним є поділ інтелектуального капіталу на три основні складові: людський капітал, організаційний та клієнтський. Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми певний потенціал фізичних і духовних здібностей індивіда та інших продуктивних якостей, які цілеспрямовано використовуються у відповідній сфері економічної діяльності, що сприяє підвищенню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника. Дане визначення акцентує увагу на декількох принципових моментах: По-перше, людський капітал – це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і нагромаджений певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей. По-друге, це такий їх рівень, який доцільно використовується для одержання економічного ефекту і сприяє зростанню продуктивності праці. По – третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання доходів його власників. По – четверте, таке зростання доходів стимулює перманентність інвестицій в людину, що призводить до подальшого зростання її заробітків. В теоретичному аспекті слід розглядати категорію людський капітал за трьома рінями:

- на особистісному рівні людським капіталом являються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду і завдяки яким вона здатна надавати цінні виробничі послуги іншим;

- на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства щодо ефективної організації праці та розвитку персоналу;

- на макроекономічному рівні людський капітал включає в себе нагромадженні вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і називається національним людським капіталом.

Людський капітал визначається такими головними аспектами, як освіта, вміння, кваліфікація, навички. здібності. набутий досвід, моральні цінності. культура праці тощо. Організаційний капітал - це вид капіталу, який складається з елементів, які відповідають на питання: що та як мають робити працівники для підвищення прибутку організації. Організаційний капітал це здатність фірми керувати організаційною структурою, з метою адаптування до кон'юнктури ринку, що постійно змінюється. Організаційний капітал як складова частина інтелектуального капіталу, має відношення до організації в цілому. Даний вид капіталу відповідає за те, як людський капітал, перетворюючи інформацію, використовується в організаційних системах. До організаційного капіталу можна віднести такі основні структурні елементи: 1) продукти творчої праці, тобто об'єкти інтелектуальної власності; 2) інформаційні технології та ресурси фірми;3) електронні мережі; 4)організаційна структура та система управління бізнесом.

До складу об'єктів інтелектуальної власності входять: об'єкти промислової власності (патенти на винахідництво, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі), об'єкти авторського права(наукові та літературні твори, комп'ютерні програми та бази даних) та ноу-хау. До інформаційних ресурсів фірми відносяться документи та масиви документів в інформаційних системах. Клієнтський капітал - це система довгострокових, надійних, взаємовигідних відносин фірми з клієнтами та контрагентами, які побудовані на довірі(довіра є ключовим фактором успішної угоди в економіці, основаній на знаннях). Клієнтський капітал збільшується за рахунок приросту кількості постійних клієнтів, зміцненню торгової марки, бренду організації. Цей вид капіталу включає такі складові елементи: комерційні ідеї та ділові зв'язки, комерційну мережу розповсюдження продукції, участь в комерційних партнерствах, засоби індивідуалізації організації ( те, що виділяє її серед інших) та ділову репутацію. Людський, організаційний та клієнтський капітал, знаходяться в тісному взаємозв'язку один з одним, тому недоцільним є інвестування тільки в одну якусь складову частину інтелектуального капіталу, оскільки це системне, збірне поняття. Тільки цілеспрямований розвиток усіх складових елементів забезпечить примноження інтелектуального капіталу організації та країни в цілому.

Список використаної літератури

1. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: ключ к успеху в новом тысячелетии. - Питер, 2001, 288 с.

2. Булыга Р., Кохно П. Природа и экономическая сущность интеллектуального капитала// ИС. Промышленная собственность, - 2006. - №11.

3. Карась П. Інтелектуальний капітал: складові та аспекти комерціалізації в нових умовах господарювання// Економіст, - 2006. - №8.

4. Крутий И., Новикова Ю. Механизм приращения интеллектуального капитала личности и компании // Теории и практики управления, - 2006. –№9.

5. Леонтьев Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском бизнесе. – М.:Издательский центр «Акционер», 2002.

6. Олейко В. Інтелектуальний капітал: методологічні аспекти// Інтелектуальна власність, - 2003. - №6.

7. Цибульов П. Кількісна оцінка інтелекту// Інтелектуальна власність, - 2004. - №12.

8. Чухно А. Інтеллектуальний капітал: сутність, форми та закономірності розвитку// ЕУ, - 2002. - №11-12.