Економічні науки/10. Економіка підприємства

Кравцова К.М., Карасьова Ю.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського, Україна

Основні аспекти реструктуризації підприємств

Основна ідея реструктуризації підприємств - створення конкурентноздатних виробництв і зміна поведінки підприємства через запровадження жорстких бюджетних обмежень, властивих ринковій економіці. Поведінку підприємства в ринковій економіці, свободу його дій визначають ринкові ціни та співвідношення доходів і витрат, тобто жорсткість його бюджетних обмежень. У командній соціалістичній економіці підприємства працювали за умов м’яких бюджетних обмежень. Планово збиткові підприємства стали нормальним явищем.

Метою цієї роботи є визначення основних аспектів реструктуризації підприємств та розгляд окремих галузей підприємств.

Текстильна промисловість України має з погляду конкуренції три переваги :

1. відносно великі основні фонди деяких комбінатів, які ще наприкінці 80-х початку 90-х років за допомогою Міністерства легкої промисловості було оснащено сучасним обладнанням

2. близькість до західноєвропейських ринків (3-4 дні транспортування вантажним автомобілем)

3. відносно низький рівень заробітної платні ( близько 100 доларів США за місяць) при високій кваліфікації зайнятих.

У більшості з 260 підприємств у рпоцесі розукрупнення досягнуто більший прогрес, ніж у важкій промисловості. Невелика капіталоємнімть галузі полегшує модернізацію обладнання. В середньостроковій перспективі текстильна промисловість завдяки спеціалізації та поліпшенню має необхідний потенціал для збільшення виробництва та перетворення на зростаючу галузь. Цей процес був би значно поліпшений, якби з боку Європейського Союзу було зроблено зустрічні кроки у вигляді збільшення критичних імпортних квот. Варто було б спростити експортне регулювання та послабити монопольні позиції.

Реструктуризація підприємств, які належали до військово-промислового комплексу, є особливою проблемою структурних перетворень. Автаркія цих підприємств, яка раніше дуже заохочувалася, стала сьогодні непотрібною; прості виробничі стадії (наприклад металообробка, виготовлення електрообладнання, прості мікросхеми, пластмасові вироби, транспорт) часто можуть виконуватися дешевше спеціалізованими підприємствами. На практиці розпад цих підприємств зайшов уже досить далеко.

У цих комбінатах можна було б зміцнити цивільне виробництво, прискоривши розукрупнення, проводячи суворе розмежування між цивільними і військовими підприємствами, посиливши технологічну базу цілеспрямованих науково-дослідних програм.

До 1991р. сталеплавильна промисловість постачала свою продукцію переважно оборонним підприємствам та підприємствам важкого машинобудування; виробництво споживчих товарів (жерсть, консервна тара) мало другорядне значення. Тому спад промисловості (з 51 млн. тонн у 1991р. до приблизно 25 млн. тонн у 1996р.) був значною мірою неминучим. Однак Україна має добрі передумови для існування потужної сталеплавильної промисловості: власні родовища залізної руди і коксового вугілля, місця інтегрованого виробництва сталі з гарантованим водопостачанням, великі запаси металобрухту, а також кваліфіковані інженери та робітники. В 1995р. експорт сталі склав лише 35% загального обсягу Українського експорту.

Рамкові умови для реструктуризації було поліпшено завдяки проведення дерегуляції (мається на увазі, зокрема вільне ціноутворення, полегшення технічних змін завдяки зупинці нерентабельних установок, прискорення корпоратизації суміжних стадій виробництва, скасування обмежень на торгівлю металобрухтом).

Кольорова металургія розвинена в Україні відносно слабо. Сировинна база дуже мала.

Основні фонди кольорової металургії потребують відновлення. До головних напрямків запланованої промислової політики уряду України у цій галузі належить розбудова алюмінієвої промисловості та розвиток виробництва титану. Через відсутність сировинної бази, великих витрат електроенергії у галузі та надлишкових потужностей для виробництва алюмінію на світовому ринку рентабельність великих інвестицій в алюмінієву промисловість викликає сумніви. Від фінансування цих проектів за рахунок бюджетних коштів слід відмовитися.

Основні фонди хімічної промисловості дуже зношені. Центральною проблемою галузі є відсутність замкнутих виробничих циклів. Внаслідок цього виникають великі витрати на транспортування і трансакції, які зменшують конкурентноспроможність кінцевої продукції. Галузь відзначається високими витратами матеріалів та енергії. Майже всю сировину необхідно імпортувати. Тут також слід відмовитися від проведення вертикальної промислової політики та прямого державного втручання [1].

Загалом досвід України свідчить, що непроведення реструктуризації колишніх державних підприємств, відсутність майнової майнової відповідальності за виконання договірних зобов’язань, непослідовність у розв’язанні бюджетних проблем призводять до таких наслідків:

1. зростання заборгованості бюджету та підприємств із заробітної платні та соціальних виплат;

2. зацікавленість підприємств у збільшенні заборгованості з податків і обов’язкових платежів до бюджету, оскільки існують реальні підстави сподіватися на майбутні взаємозаліки, списання боргів, реструктуризацію;

3. зацікавленість керівників підприємств у зростанні бартеру та взаємних неплатежів;

4. зацікавленість підприємств у дедалі більшому поширенні бартерних схем на бюджетну сферу;

5. втрата державного контролю за ефективністю та напрямами використання бюджетних коштів [2].

Отже відсутність реальних структурних реформ на підприємствах України спричиняє зростання і прямих бюджетних витрат, і різноманітних форм прихованих субсидій. Дія таких обставин створю загрозу для життєдайності бюджету країни і означає повернення до соціалістичної системи суб’єктивного перерозподілу доходів ефективних підприємств на користь неефективних, а за умов втрати державного контролю за функціонуванням підприємств і відсутності інститутів ринкового контролю - на користь окремих осіб.

Література:

1. Фокіна Н. П., Бокій В. І., Економічна безпека підприємства – найважливіша складова фінансової стійкості// Актуальні проблеми економіки, №8, 2003

2. Сергеев В. И. Логистика в бизнесе: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2004