Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Кравцова К.М., Щербина Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М.Туган - Барановського

Прогнозування економічного розвитку проблемних регіонів

Сучасний стан соціально-економічного розвитку деяких регіонів України характеризується кризовою ситуацією. Основними проблемами державного управління регіонами є такі: державна влада втрачає керованість соціально-економічними процесами в регіонах; не завершено ринкові перетворення; під час формування економічної регіональної політики зберігаються розподільчі тенденції; надання соціальних та управлінських послуг населенню регіонів не забезпечено необхідними фінансовими та матеріальними засобами; структура апарату управління на регіональному рівні не відповідає вимогам демократичності; спостерігаються конфлікти між органами різного територіального рівня [2].

Головною метою роботи є виділення основних проблем та перспектив розвитку певних регіонів, визначення шляхів їх економічного розвитку на основі інноваційної діяльності.

Сучасний стан проблемних регіонів характеризується проявами кризових явищ останнього десятиріччя, серед яких:

1. кризові явища у промисловості, коли підприємства військово-промислового комплексу, будівельної індустрії практично не працюють, а інші промислові підприємства недостатньо завантажені;

2. відсутність розвиненої системи водопостачання та каналізаційних мереж;

3. вузька спеціалізація виробництва, яка призводить до залежності економіки міста від роботи одного-двох підприємств, що в умовах відсутності платоспроможного попиту ставить під загрозу можливість подальшого існування малих міст;

4. для ряду малих міст характерним є нестійкість балансу водних ресурсів та нерівномірне розміщення на території;

5. нестача кваліфікованих управлінських кадрів;

6. низький рівень доходів населення;

7. низькі темпи будівництва житла та об'єктів соціальної інфраструктури;

8. обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвиненість сфери обслуговування, що призводить до ускладнення ситуації на ринку праці, загострює демографічні проблеми малих міст;

9. недостатність тепло-, енергопостачання та ресурсозбереження;

10. недостатній розвиток транспортних зв'язків із сільськими населеними пунктами;

11. низький рівень благоустрою, наявність проблем, пов'язаних зі збиранням та знешкодженням твердих відходів;

На початку 90-х років ХХ ст.. криза охопила країни колишнього соціалістичного табору. Так, в Угорщині в цей період периферійні підприємства припинили свою діяльність, що призвело до високого рівня безробіття [1]. Найгостріша криза виникла у важкій промисловості та агрокультурному масовому виробництві, орієнтованому на радянський ринок.

Швидкий перехід до ринкової економіки, сприятливе геополітичне розташування країни і її відносно розвинена економіка, низькі витрати виробництва, низька заробітна платня цілком сприяли формуванню привабливості для іноземних прямих інвестицій. Слід зазначити, що уряд Угорщини вдало використав стимули для зарубіжних інвесторів, а також активізував продаж зарубіжним інвесторам більшої частини великих індустріальних компаній. Слід зауважити, що в індустріальному секторі економічні показники зарубіжних компаній у чотири рази перевищують подібні підприємства країни.

Основним завданням розвитку проблемних регіонів є формування політики інноваційного розвитку. Інноваційна політика зараз уважно вивчається, тому що вважається одним із шляхів виходу з кризи і підвищення конкурентоспроможності економіки країни [3].

Важливою складовою побудови політики інноваційного розвитку проблемних регіонів є соціально-економічне дослідження, яке передбачає спостереження і прогнозування розвитку найважливіших соціально-економічних процесів з метою їх аналізу, ідентифікації та виявлення кола регульованих чинників у процесах підготовки та прийняття рішень.

Головною метою дослідження соціально-економічного розвитку окремого регіону є вивчення динаміки його розвитку, виявлення причин, які сприяють віднесенню його до розряду проблемних, а також пошук кола регульованих чинників соціально-економічного розвитку. Основна задача такого аналізу, в даному випадку, полягає в тому, щоб пов'язати результати виробничої діяльності з впровадженнями досягнень у сфері наукової та інноваційної діяльності.

Погоджуючись з думкою про роль інноваційного прогресу у національній економіці, необхідно також побудувати високоефективну інноваційно-орієнтовану економіку на регіональному рівні, яка спроможна не лише до імітаційного варіанту розвитку, але й до створення конкурентоспроможної продукції на високотехнологічному ринку. Формування нових складових інноваційної сфери ринкової орієнтації дозволить створити механізм ефективної соціальної політики, головною метою якої будуть інвестиції в творчий, науковий та інтелектуальний потенціал людини.

Література:

1. Transition, Competitiveness and Economic Growth. The Region. Regional Development, Policy, Administration, E-Government. Edited by Gyorgy Enyedi and Istvan Tozsa. Akademiai Kiado. – Budapest, 2004.

2. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафі В.І. Ринок і регіоналістика: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка – Центр, 2002.

3. Про інноваційну діяльність: Закон України №40 – ІV від 04.07.2002 р., зі змінами від 31.03.2005 р. // zakon1.rada.gov.ua