Економіка / 14. Економічна теорія

Фукс Є.А.

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

Інноваційна інфраструктура

в системі інноваційних процесів

Важливим чинником, що впливає на розвиток і ефективність інноваційних процесів є інноваційна інфраструктура. Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає її наступним чином: інноваційна інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, кредитні, освіти тощо). На жаль, перелік послуг, наведений у цьому визначенні, не є вичерпним і тому залишає питання, що ж врешті-решт слід вважати інноваційною інфраструктурою. В цьому ж законі інноваційне підприємство визначено як підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального обсягу продукції і (або) послуг. Але навряд чи усі ці підприємства зможуть виробляти такий обсяг продукції і бути віднесеними до інноваційних підприємств.

Основними елементами інноваційної інфраструктури у світі є: технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри (центри передачі технологій, ліцензійні офіси), технологічні брокери, інноваційні, телекомунікаційні, торгові коопераційні мережі, консалтингові фірми та різноманітні спеціалізовані фінансові посередники (венчурні компанії, фонди тощо).

Першість у розбудові інфраструктури інноваційної діяльності, безумовно, належить США. Ще у 1949 р. на базі Стенфордського університету було створено перший у світі технологічний парк «Силіконова долина», який на сьогодні перетворився на один з найбільших промислових центрів США. У цьому центрі нині сконцентровано близько 20 % світового виробництва комп’ютерів та електронних компонентів. До складу технопарку входять такі гіганти електронної промисловості, як «ІБМ», «Ксерокс», «Дженерал електрик», «Дюпон», а також концерни військово-промислового комплексу, які виступаючи в ролі основних замовників, стимулювали розвиток електронної промисловості. У «Силіконовій долині» функціонує 3 тис. венчурних фірм, створено 1,5 млн. робочих місць у науково-виробничій сфері.

Другим за величиною парком міжгалузевого характеру є «Дослідний трикутник», створений у 1959 р. в Північній Кароліні.

У 80-х рр. XX століття розпочалося стрімке будівництво нових парків, на сьогодні у США нараховується близько 300 наукових і технологічних парків.

Незважаючи на те, що в Європі науково-технологічні парки почали створюватися значно пізніше за американські, вони також виступили в ролі генераторів створення в промисловості нових робочих місць, націлених на впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Європейські технопарки створювались за більш короткий термін, ніж американські, оскільки вони базувалися на наявному досвіді і мали детально розроблені бізнес-плани. Європейські технопарки, як правило, спираються на великі дослідницькі центри і є з’єднувальною ланкою для трансферу технологій між науковою сферою і промисловістю.

Перші європейські парки були створені у Великій Британії при Единбурзькому та Кембриджському університетах на початку 70-х років XX століття. Нині до асоціацій наукових парків Великої Британії входить 51 технопарк, на території яких розташовується понад 350 компаній малого та середнього бізнесу, створено більше 25 тис. робочих місць.

На сьогодні європейська інноваційна інфраструктура нараховує більше ніж 1,5 тис. різних інноваційних центрів, у тому числі понад 260 науково-технологічних парків [1, с. 145].

В Україні також діють різні інфраструктурні елементи інноваційної діяльності. Але їх розбудова знаходиться на початковій стадії і має досить несистемний і епізодичний характер. Лише технологічні парки залишаються єдиними інноваційними структурами, діяльність яких законодавчо врегульована.

Відповідно до закону технологічний парк – юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Проект технологічного парку – це підготовлений технологічним парком комплект документів, який включає опис взаємозв'язаних заходів технологічного парку, визначає його учасників та спільні підприємства, співвиконавців і виробників продукції щодо проведення наукових досліджень, технічного, технологічного, конструкторського проектування, випуску дослідних партій та промислового виробництва інноваційної продукції, а також щодо фінансового, кадрового, маркетингового та комерційного забезпечення виробничого впровадження нових товарів і надання послуг, що пройшов у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку експертизу і внесений до державного реєстру. Для технологічних парків запроваджується спеціальний режим інноваційної діяльності строком на 15 років і діє при виконанні проектів технологічного парку.

Технопарки України практично єдині на сьогодні ефективно діючі механізми, які забезпечують зв'язок науки з виробництвом і надають комплекс інфраструктурних послуг за рахунок спеціального режиму виконання інноваційних проектів. Проте їх кількість аж ніяк не відповідає умовам інноваційної стратегії розвитку економіки. З восьми зареєстрованих в Україні технопарків реально працюють чотири, а дають віддачу лише два: технопарк «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона» (Київ) і технопарк «Інститут монокристалів» (Харків). Решта практично або починають роботу, або ведуть досить обмежену інноваційну діяльність [2, с. 32].

Доцільно було б створювати технологічні парки у вищих технічних навчальних закладах України. Прикладом може бути «Київська політехніка», створена у 2002 р., а нині – науковий центр «Київська політехніка» згідно із Законом України «Про науковий парк «Київська політехніка» від 22 грудня 2006 р.

Активізації розробки інноваційних та інвестиційних проектів технологічних парків має сприяти Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». Цим законом відновлено спеціальний режим інноваційної діяльності, який був припинений Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та деякими іншими законодавчими актами України. Новим у законі є те, що з 2007 року в Державному бюджеті України запроваджується бюджетна програма «Державна підтримка діяльності технологічних парків».

Відповідно до цього ж закону збільшено кількість технопарків, більшість з яких відноситься до сфери промисловості. Це такі технопарки, як «Наукові та навчальні прилади», «Текстиль», «Машинобудівні технології», «Ресурси Донбасу» тощо, створення яких свого часу підтримало Мінпромполітики. Після прийняття зазначеного закону обсяг інноваційної продукції має збільшитись, оскільки 11 % загального обсягу реалізованої інноваційної продукції було вироблено в технологічних парках, тоді як активно інноваційних підприємств налічується близько 1000. Тобто цей показник є досить вагомим для такої кількості технопарків. Прийнято також спільний наказ Мінпромполітики та Міністерства освіти і науки від 27 лютого 2006 р. №80/136 «Щодо пріоритетного кредитування проектів технологічних парків», згідно з яким Українська державна інноваційна компанія (УДІК), яка належить до сфери управління Мінпромполітики, має забезпечувати пріоритетне кредитування інноваційних проектів технологічних парків.

Мінпрополітики разом з УДІК усуває недоліки в організації роботи компанії, які накопичувались роками, в першу чергу щодо повернення інноваційних позик, які були видані ще в період 1992-2000 рр.

Практика роботи технологічних парків протягом останніх років дозволяє зробити висновок, що вони сприяють забезпеченню потреб внутрішнього ринку, зменшують залежність від імпорту, нарощують обсяги постачання на експорт високотехнологічної конкурентоспроможної на світовому ринку продукції, створюють нові робочі місця.

Література:

1. Федірко О.А. Інститути технологічного трансферу як головна ланка національних інноваційних систем // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 2. – С. 136-150.

2. Якубовський М., Щукін В. Інфраструктура – фактор прискорення інноваційного розвитку промисловості // Економіка України. – 2007. – № 2. – С. 27-38.