Економіка / 14. Економічна теорія

д.е.н. Фукс А. Е.

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

Оцінка сучасного стану інноваційної діяльності в Україні

Стан інноваційної діяльності в економіці України протягом останніх років більшістю науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасній стратегії розвитку країни. Він має сталу тенденцію до зниження. Це підтверджується щорічним зменшенням кількості та питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації в усіх галузях промисловості. У 2006 р. інновації здійснювали тільки 958 підприємств. Їх питома вага у загальній кількості таких підприємств становила менше 10,0 % при тому, що в середині 1990-х рр. була на рівні 18-20 %. У той же час частка інноваційно-активних підприємств у країнах з інноваційним типом економіки складає 30-70 %. Тобто нині Україні бракує управління технологічним розвитком та інноваційним процесом. Це, як зазначає Мусіна Л., мабуть, найбільша вада української економіки [3, с. 6].

Аналіз рівня інноваційної активності за галузями показує, що тільки деякі з них мають значення цього показника, що перевищує середнє по промисловості. Це коксохімічна і нафтопереробна, легка промисловість, металургія та машинобудування, хімічна та нафтохімічна. У більшості ж галузей значення цього показника невисоке, а найнижче – у виробництві та розподілі електроенергії, газу та води, целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі, добувній промисловості.

Частка інноваційної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції у 2006 р. становила 6,2 %. Як зазначають дослідники, в українській економіці практично відсутні технології 6-го укладу, частка технологій 5-го укладу не перевищує 10 %, найбільш поширеними є 3-й і 4-й технологічні уклади. Тому частка готових виробів у експорті становить 30-35 %, сировини та напівфабрикатів – 65-70 % (у світовому експорті товарів готові вироби, навпаки, займають 77,5 %, сировина і напівфабрикати – 12,5 %). Частка металургійної продукції у світовому експорті товарів становила 2,3 %, продукції машинобудування – 40,5 %, тоді як в Україні – відповідно 39,7 % та 13,6 % [1, с. 10].

Отже, до справжнього інноваційного насичення вітчизняній економіці ще далеко. Про це свідчить і наукоємність промислового виробництва, частка якого на світовому ринку високотехнологічної продукції складає менше 0,1 % (Україна представлена на ньому продукцією оборонно-промислового комплексу та авіаційної промисловості). Для порівняння – частка США на ринку високотехнологічної продукції становить близько 36 %, Японії – 30 %, Німеччини – 17 %, Китаю – 6 %, Росії – 0,5 %. Це дуже прикро усвідомлювати з огляду на те, що Україна володіє потужним науково-технічним потенціалом. Ще в 1990 р. в країні було зосереджено 6,5 % світового науково-технічного потенціалу при населенні, яке становило 0,1 % світового. З кожної тисячі зайнятих 11 осіб працювало в науково-технічній сфері.

За деякими науковими напрямами, за кадровим потенціалом наша держава є однією з найсильніших. За кількістю сертифікованих програмістів Україна займає 7-ме місце у світі, поступаючись США, Росії, Індії, Китаю, Ірландії та Ізраїлю. Найбільша чисельність вітчизняних науковців зайнята дослідженнями в галузі фізико-математичних, технічних, медичних та сільськогосподарських наук.

Інтелектуальний потенціал України й дотепер залишається досить потужним (за даними ЮНЕСКО): по інтелекту нації Україна посідає 23-є місце, в той час як Фінляндія – 1-е, США – 13-те, Росія – 27-ме, незважаючи на те, що за роки незалежності науково-технічний потенціал скоротився у 2,5-3 рази.

Наукові і науково-технічні роботи в Україні виконують 1505 наукових організацій, серед яких більше половини зайнято в галузях технічних наук і близько 30 % – природничих. Виконанням наукових та науково-технічних робіт займається 106,6 тис. фахівців. Чисельність осіб найвищого рівня кваліфікації (докторів наук та кандидатів наук) становить в Україні 11,6 тис. осіб та 65,8 тис. осіб відповідно [4].

Є в Україні визнані у світі власні наукові школи та унікальні технології з розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технології у галузях інформатики, телекомунікацій і зв’язку, які здатні забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів. Інша складова цього потенціалу – наукоємне високотехнологічне виробництво. Йдеться, перш за все, про потенціал літакобудування. Лише сім країн світу, в тому числі й Україна, мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Ця галузь тільки за останні роки підняла в повітря декілька принципово нових моделей XXI ст. Це стосується і ракетно-космічної галузі, яка теж зберігає світове визнання. Широкі можливості мають вітчизняні суднобудівники, здатні виконувати будь-які замовлення на будівництво сучасних суден і кораблів як цивільного, так і військового призначення, а також забезпечувати весь комплекс послуг щодо їх ремонту. Є в Україні певні успіхи у виробництві військової техніки, зокрема реалізуються проекти розвитку танкобудування. Наша держава входить до п’ятірки країн світу із замкнутим циклом виробництва цієї надзвичайно складної високотехнологічної продукції, що в українському варіанті за своїми технічними характеристиками не тільки не поступається передовим світовим аналогам, але й за багатьма параметрами перевищує їх.

В той же час низький рівень інноваційної активності певним чином позначається на оновленні основного капіталу. Ситуація у цій сфері наближається до критичної. Так, коефіцієнт ліквідації основного капіталу на протязі останніх років становить лише 1 %. Великих розмірів досяг знос основного капіталу, який теж досяг критичної межі. Найвищий ступінь зносу основного капіталу у 2005 р. був у промисловості – 57,9 %, а найнижчий – у сфері фінансової діяльності – 29,6 %. У промисловості найвищий ступінь зносу основного капіталу має місце у виробництві електроенергії, газу і води – 59,2 % та обробній промисловості – 59,2 %, а найнижчий – у добувній промисловості – 49,6 %. Значним є ступінь зносу основного капіталу і в сільському господарстві – понад 52,0 %.

Високий ступінь зносу основного капіталу у виробництві електроенергії, газу та води підвищує ризики можливих техногенних катастроф найближчими роками та перебої у постачанні електроенергії, газу та води через застаріле обладнання.

Не краще положення зі станом основного капіталу і в інших галузях економіки. Так, у чорній металургії понад нормативний строк експлуатується 59 % коксових батарей, 89 – доменних печей, 92 – мартенів, 39 – конверторів, 86 – електропечей, 82 % – сортових і 100 % листових станів. На агрегатах із терміном експлуатації, що перевищує нормативний, виготовляється близько 50 % усієї металопродукції. Старіння основного капіталу і технологічних процесів свідчить про те, яким способом ми одержуємо першорудний метал. Якщо в Японії всю сталь варять у конверторах, а переробну заготівлю одержують у машинах безперервного лиття, то у нас майже 70 % металу варять у мартенівських печах, а 84 % експортної заготівлі виробляють у слябінгах і блюмінгах. У результаті, якщо у японців енергетична складова собівартості тонни першорудного металу не перевищує 20-25 %, то у нас – усі 60-70 % [2, с. 15]. Зрозуміло, що Україна за таких показників не зможе утримати завойовану за роки незалежності нішу світового постачальника першорудного металу. Ступінь зносу основних видів рухомого складу залізничного транспорту становить 65-70 %, за останні роки склад морського вантажного транспортного флоту скоротився майже у 10 разів, а вибуття тоннажу складає понад 90 %. У цивільній авіації із наявних 1316 повітряних суден тільки 38 % мають сертифікат льотної придатності, ступінь їхнього зносу майже 80 %. З 16 тис. транспортних одиниць, які використовуються для міжнародних перевезень вантажів, вимогам ЄС відповідають лише 23 %. Термінової заміни потребують 12,3 тис. автотранспортних засобів [5, с. 12].

Небезпечним для інноваційного розвитку України є зростання зносу обладнання у науці і науковому обслуговуванні. Близько 70 % парку наукового обладнання перебуває в експлуатації понад 10 років, а чверть – понад 20 років. До ¾ обладнання, призначеного для виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), має фізичний знос понад 50 %, а третина повністю фізично зношена. Майже 80 % організацій, що виконують НДДКР, оснащені морально застарілим і фізично зношеним обладнанням. Відсутність сучасного наукового обладнання спричиняє згортання експериментальних досліджень з ряду важливих напрямів.

Занепокоєння викликає скорочення кількості конструкторських організацій, а також кадрового потенціалу наукових організацій, що безпосередньо забезпечує здійснення наукових досліджень та розробок. Порівняно з 1990 р. він скоротився в 2,85 рази. Сьогодні в наукових організаціях працює майже 174 тис. працівників і майже 107 тис. спеціалістів.

Проведений аналіз свідчить, що в Україні є ще чимало проблем, які гальмують активізацію інноваційної діяльності підприємств. Передусім викликає занепокоєння низька активність у цьому процесі більшості промислових підприємств.

Література:

1. Гуменюк О.І. Кластери як організаційна структура інвестиційно-інноваційної моделі розвитку промисловості // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 2. – С. 9-19.

2. Інвестиційна політика в Україні: досвід, проблеми, перспективи. – К., 2003. – С. 13-20.

3. Курс на інноваційну модель економіки // Урядовий кур’єр. – 2004. – 11 березня. – С. 6.

4. Наукова та науково-технічна діяльність (www.ukrstat.gov.ua).

5. Шандра В.М. Механізми технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування: структура, задачі, функції, принципи // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 2. – С. 9-16.