Економічні науки

СкоромцоваТ.О.

Національний університет державної податкової служби

Формування та розвиток конкурентноспроможного вовно переробного комплексу України.

З переходом до ринкових відносин, аграрні перетворення в Україні стали важливою складовою економічної реформи. Про це свідчать ряд нормативних документів, особливо за останні роки, щодо важливості проведення реформування в АПК країни. Так, проектом постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Комплексної програми підтримки розвитку українського села на період до2015 року" розробленою робочою групою за участю спеціалістів міністерств, відомств та наукових установ на виконання доручення Президента України від 21.03.2005 року № 1-1/147 та Указом Президента України від 28.12.2005 року № 1867/2005 "Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року "Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України" основоположним пунктом визначено створення високоефективного конкурентоспроможного аграрного сектору на внутрішньому і зовнішньому ринках. Досягнення таких змін має відбуватися, перш за все, шляхом реформування економічних відносин і створення на цій основі нових організаційно - правових структурних формувань, здатних ефективно діяти як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Система виробничих відносин розвивається у всіх сферах суспільного відтворення, тобто, у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні. Кожна з цих сфер відносно самостійною підсистемою цілісної сукупності виробничих відносин з властивою їй структурою, під системними якостями і властивостями.

Домінуючими серед фаз є виробничі відносини між людьми у безпосередньому виробництві та привласненні засобів виробництва. Вони становлять основу виробничих відносин, формують їх тип і є важливою їх підсистемою, яка визначає характер наступного розподілу створених матеріальних благ, обмін продуктами і спосіб споживання. З цього боку не правомірно було б розглядати відносні розподілу, обміну і споживання як самостійно існуючі, незалежні від виробництва, які стоять поряд з ним. Але ж водночас треба враховувати, що і вони мають зворотний вплив на відносини безпосереднього виробництва, можуть або стимулювати, або гальмувати їхній розвиток.

Розгляд АПК, з одного боку, як єдиної, інтегрованої природноекономічної системи, а з другого – у розрізі окремих його сфер і виробничих ланок, необхідний для правильного розуміння закономірностей їх розвитку та цілеспрямованого й компетентного вирішення проблем формування ресурсних потенціалів, удосконалення міжгалузевих економічних відносин у межах національного агропромислового комплексу.

Теоретично кожна з цих сфер, що охоплює кілька галузей і велику кількість підприємств, об’єднань, фірм, має бути, по-перше, взаємо збалансованою та взаємо узгодженою як технологічно, так і економічно. Практично в індустріально розвинутих країнах усі сфери національних АПК настільки тісно й нерозривно поєднані між собою, що такий поділ має суто умовний характер. Іншими словами, у цих країнах дані сфери є типовими складовими частинами єдиного цілого, а саме – АПК.

За цих умов головним чинником вирішення проблеми ефективного розвитку національного АПК, формування в ньому технологічно досконалого, екологічно безпечного та високопродуктивного виробничого потенціалу є, на наш погляд, радикальне вдосконалення взаємозв’язків між промисловістю, яка переробляє сільськогосподарську сировину (продукцію) та забезпечує агарний сектор необхідними засобами й предметами праці і безпосередньо сільським господарством, як специфічною в усіх відношеннях галуззю економіки.

Дослідження вітчизняних вчених, П.Т. Саблука, В.М. Трегубчука та інш. показують, що як і раніше, так і тепер між різними сферами АПК в Україні відсутні раціональні економічні відносини, збалансованість економічних інтересів. Агропромислове виробництво не розглядається як єдиний соціально-економічний процес інтеграції та координації діяльності підприємств і галузей, що здійснюють виробництво, переробку та реалізацію агропромислової продукції. Адже тільки при такому підході створюються необхідні техніко-економічні й організаційно-технологічні передумови для поступового і високоефективного поєднання сільського господарства з промисловістю на основі методів та форм, які притаманні сучасній ринковій економіці.

Відновлення та стабілізація розвитку ринку одного із основних секторів АПК України – вовно переробного, нами вбачається у розробці на рівні держави програми розвитку цього важливого напрямку вітчизняної економіки, наприклад, Концепції з проблем становлення ринку вовни в країні.

Сутність розробленої концепції формування ринку вовни має полягати в тому, що з організаційних структур на ринку вовни, який формується, одне з ключових місць, цілком імовірно повинні зайняти регіональні акціонерні аграрно-промислові об’єднання (ААПО): фабрики первинної обробки вовни (ПОВ) та вівчарські господарства з їх сировинною базою. У цьому зв’язку основним напрямом функціонування підприємств ПОВ є передача їх контрольного пакету акцій вівчарським господарствам, їх сировинної зони (виробникам сільськогосподарської продукції) і створення на їх базі акціонерних агропромислових об’єднань по виробництву і первинній обробці вовни (ААПО), або кооперативних сільськогосподарських асоціацій (КСТА) з можливістю залучення в них підприємств текстильної промисловості і посередницьких організацій.

Власником контрольного пакету акцій повинні виступати, за дорученням вівчарських господарств, обласні управління (департаменти) сільського господарства.

Ефективність спільної діяльності учасників ААПО і КСТА буде залежати від того, як тісно сполучається економічні інтереси і настільки повно відповідає одержаний кожним учасником дохід величині його вкладу в кінцеві результати роботи.

Поряд з цим важливим елементом таких відносин має бути створення ринкової інфраструктури, яка має забезпечити підвищення мобільності всіх видів ресурсів інтегрованої системи завдяки поліпшенню підсистем заготівель, транспортування, зберігання, розподілу, маркетингу готової продукції та її продажу.

Поки що купівля-продаж вовни в країні здійснюється посередниками по цінах які визначаються не за мите волокно, а за фізичну вагу брутто без випробування її технологічних якостей і сертифікації, в результаті чого вівчарські та фермерські господарства несуть значні втрати в доходах.

Тому в країні є необхідність організувати один постійно діючий або періодичний оптовий продаж вовни, який відпрацює механізм регулювання і координації робіт з питань виробництва і продажу вовни, підвищить її конкурентноздатність і захист економічних інтересів вітчизняних товаровиробників.

Міжнародний досвід розвитку оптових ринків по продажу такого виду товару як вовна та каракульські смушки свідчить, що майже 80% її продається через систему аукціонів.

Основним факторами, які дають змогу можливості організації оптового збуту вовняної сировини, на наш погляд, є:

- висока концентрація попиту і пропозиції;

- оперування реальним сертифікованим товаром;

- специфічність такого товару як вовна, потребує лише оптового
продажу, що не порушує оптовий ланцюг інфраструктурної системи.

Але не дивлячись на те, що аукціони є найбільш ефективними оптовими ринками продажу вовни, для України, слід визнати, великі потужні елементи ринкової інфраструктури такого типу, навіть якщо їх створювати на інтеграційній основі, є мало придатними.

Об'єктивними причинами неприйнятності такого типу інфраструктурних формувань у вовняній галузі є, перш за все те, що серед вітчизняних сільськогосподарських виробників переважають тенденції прямих зв’язків з переробниками, заготівельниками та торгівельними підприємствами. По-друге, організація потужних елементів ринкової інфраструктури обходиться надто дорого і крім того, треба платити за послуги по зберіганню, за користування торгівельною площею тощо. Наявні економічні можливості України поки що не дають змоги для створення такого типу інфраструктурах формувань. По-третє, - і на наш погляд головне ринок вовни та шкір сировини ще не відповідає одному із елементів ринкової інфраструктури - високій концентрації попиту та пропозиції. Виходячи з цього треба віддавати перевагу мало ресурсним видам реалізації сировини галузі. Одним із різновидів інфраструктури ринку вовни та шкір сировини можуть бути торгові доми. Це своєрідні агентські контори, які виконують доручення засновників по реалізації сировинних ресурсів та продукції. Торгові доми за ознаками оптового ринку відповідають двом його елементам: концентрації пропозиції реальної сільськогосподарської продукції та концентрації попиту на техніку, паливно-мастильні матеріали, засобів захисту рослин і тварин і т.п. Використання таких агентських можливостей торгових домів сприяє створенню конкурентного середовища і виявленню реальних ринкових цін. Учасниками створення торгового дому можуть бути всі юридичні особи, розміщені в зоні його дії.

Для вівчарства України характерне природноекономічне розміщення порідного складу поголів'я згідно напрямку продуктивності. Тому найбільш реальним і ефективним оптовим ринком збуту вівчарської сировини, на нашу думку, можуть бути регіональні торгові доми. Засновниками таких домів повинні бути зональні союзи кооперативів та інші підприємства по розведенню вівчарства, переробні підприємства, бази зберігання продукції, агротехсервісні підприємства, банківські, страхові установи, інші юридичні особи, які мають бажання займатися виробництвом, переробкою чи реалізацією продукції вівчарства.

Торгові доми створюються на акціонерній чи кооперативній основі зі
збереженням статусу юридичних осіб і мають такі основні права: ,j

- брати участь в управлінні справами торгового дому;

- брати участь в розподілі прибутків торгового дому;

- вийти з членства товариства торгового дому.

Вищим органом управління торгового дому, що утворений на
асоціативних засадах, є загальні збори його членів. Загальні збори приймають
рішення з найважливіших питань діяльності асоціації, стратегічних напрямків і
розвитку виробництва в даній зоні і напрямків розвитку різних ринків. Вони
визначають можливі розміри комісійних зборів, відсотків за посередницьку
діяльність, порядок розподілу кінцевого прибутку. Для оперативного керівництва загальні збори обирають правління торгового дому, і голову і ревізійну комісію. Правління формує виконавчу дирекцію, яка складається з такої кількості одиниць, яка відповідає кількості напрямків діяльності та її обсягам.

Статутний фонд торгового дому може створюється за рахунок засновників. Частка будь-якого з засновників не може бути більшою 25%.

Основними видами діяльності регіональних торгових домів є: торговельно-посередницька, організаційно-виробнича, організаційно-координаційна, аналітико-консультативна, інші види діяльності, що передбачені Статутом.

Регіональні торгові доми повинні бути універсальними за призначенням, де крім товарних потоків вівчарської продукції (вовни, овчин, каракулю, баранини, овечих сирів та бринзи) повинна реалізовуватися і інша продукція сільськогосподарських товаровиробників та продавців засобів виробництва.

Як показує міжнародний досвід країн, що займають ведучі позиції з виробництва продукції вівчарства, крім крупних оптових ланок продажу товаропотоків галузі, в інфраструктурі ринку функціонують незалежні лабораторії та регіональні центри по випробуванню та сертифікації основних видів продукції вівчарства: вовни, овчин, каракульських смушок.

Тому нами вбачається, що з метою підвищення конкурентноздатності продукції галузі та захисту вітчизняних товаровиробників як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, необхідно вирішити питання і перейти на обов’язкову сертифікацію вовняної сировини в системі Держстандарту України.

На наш погляд, організація вищевикладених структурних формувань сприятиме створенню «вертикально» інтегрованих виробничо-споживчих відносин та сприятиме відновленню і подальшому розвитку такої невимогливої та прибуткової галузі агропромислового комплексу України як вівчарство.

Накреслені основні напрями відновлення вовно переробного комплексу країни є реальними шляхами подолання кризи у виробничому та переробних галузях економіки України.