Історія / 3. Історія науки і техніки

К. і. н. Вовкотруб Ю. М.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Роль Києво-Могилянської академії в становленні прикладних знань в Україні у першій половині XVIII ст.

В Україні наприкінці XVII – початку XVIII ст. почали закладатися технічні передумови переходу від мануфактурного виробництва до заводської та фабричної промисловості, що стимулювало розвиток просвітництва та освіти. Важливим етапом становлення природничонаукових та прикладних знань у цей період було заснування низки вітчизняних центрів освіти – Львівської академії (1661), Київської академії (до 1708 р. – Києво-Могилянський колегіум), Харківського колегіуму (1726) та його додаткових класів (1765).

Стан освіти, в тому числі й технічної, в Україні у першій половині XVIII ст. визначався рівнем викладання в Києво-Могилянській академії. У натурфілософських трактатах, які читалися у цьому навчальному закладі, було започатковано зближення філософії з природознавством, розуміння необхідності пізнання природи та закономірностей її розвитку, виявлення інтересу до дослідних знань і застосування експериментальних методів [1, 692].

Діяльність професорів Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича, Г. Кониського, Г. Щербацького відбувалася в період, коли розбудова флоту, заснування залізоробних заводів, будівництво шляхів, фортифікаційних споруд стимулювало передусім розробку елементів прикладної механіки, тим більше, що механічне мистецтво, втілене в найрізноманітніші пристрої й механізми, було дуже поширеним в Україні. Це механізми з обертальними і поступальними кінематичними парами (колесо, шарнір, повзун, клин), важільні інструменти, підйомні механізми, в яких використовувалися блоки, коловороти та різні варіанти систем блоків та коловоротів. Значного поширення набули верстати (токарні, свердлильні, ткацькі), ручні та водяні млини, вітряки. На базі водяного колеса створювалися механізми, за допомогою яких рух двигуна передавався до робочого інструмента: механічний важільний молот, точильні пристрої (перетворення обертального руху в перервно-поступальний), порохові млини з кулачковим валом (перетворення обертального руху в зворотно-поступальний). Серед механізмів із складними кінематичними ланцюгами та великими передаточними відношеннями використовувалися зубчасті передачі між осями, які оберталися й перетиналися між собою. Застосування вогнепальної зброї зумовило винахід великої кількості нових механізмів, які використовувалися на порохових млинах [2, 61 – 62].

В Києво-Могилянській академії на початку XVIII ст. філософський курс, до якого входили елементи механіки (причому розглядалися в основному практичні відомості), читав Ф. Прокопович (1681 – 1736). Державний і церковний діяч, філософ, природодослідник, у 1711 р. – ректор Києво-Могилянської академії. Він належав до найбільш видатних діячів вітчизняного просвітництва початку XVIII ст., першим на терені Російської імперії сформулював філософський принцип збереження матерії і руху (1708), пропагував геліоцентричну систему будову світу М. Коперника [3].

В 1707 – 1709 рр. Ф. Прокопович відновив у Києво-Могилянській академії викладання курсу математики: “Два перші й найщедріші джерела математики – арифметика і геометрія, викладені студентській молоді в роках Господніх 1707 – 1708-му”, до якого поряд з арифметикою та геометрією додав механіку [4]. В його лекціях є численні посилання на досліди в галузі оптики, механіки, гідродинаміки, гірничої, артилерійської та інженерної практики, додаються поради щодо виготовлення барометрів і найпростіших геодезичних інструментів. Як приклади практичного застосування математики та статики він наводив виготовлення водяних та сонячних годинників, розрахунок рівноваги та дії сил простих машин, відшукання центрів ваги різних тіл, їх форм рівноваги й осей обертання. Він широко посилався на твори Архімеда, Вітрувія, Г. Галілея, М. Коперника, Д. Бореллі, О. Геріке, Р. Бойля та І. Ньютона [1, 699]. Ф. Прокопович та інші професори Києво-Могилянської академії пояснювали принципи будови різноманітних інструментів та їх використання на практиці, зокрема в будівельних і геодезичних роботах [5, 41].

Таким чином, якщо до початку XVIII ст., в Україні проходив процес накопичення природничонаукових знань, тобто відомі на той час машини (млини, підйомно-транспортні машини тощо) не аналізувалися, а вузли різноманітних машин описувались стільки раз, скільки вони зустрічались в даних машинах. То вже з початком XVIII ст. на теренах України починається більш інтенсивне нагромадження прикладних механічних знань у Києво-Могилянській академії, де прикладні аспекти механіки, зокрема статика “простих машин” поступово включаються у програму викладання технічних наук.

Література:

1. Історія української культури. Том 3. Українська культура другої половини XVII – XVIII століть. – К.: Наук. думка, 2003. – 1248 с.

2. Вовкотруб Ю. М. Нариси історії розвитку прикладної механіки в Україні в XIX ст.: монографія. – Черкаси: “Вертикаль”, 2007. – 200 с.

3. Вовкотруб Ю. М. Стан технічних знань в Україні в XVII – XVIII ст. та особливості становлення вітчизняної науки про машини в XIX ст. // Наука про машини в Україні (до 100-річчя з дня народження С. М. Кожевнікова). – К.: Фенікс, 2006. – С. 35 – 41.

4. Прокопович Ф. Філософські твори. – К.: Наук. думка, 1980. – Т. 2. – С. 157.

5. История механики в России / Под ред. А. Н. Боголюбова, И. З. Штокало. – К.: Наук. думка, 1987. – 392 с.