Педагогічні науки, підсекція «Проблеми підготовки спеціалістів»

Непорожній Богдан

Магістр педагогічно-індустріального факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Погляди Софії Федорівни Русовії на проблему становлення трудового навчання в народних школах України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Значний інтерес для істторико-педагогічних досліджень мають педагогічні ідеї тих українських педагогів, які багато уваги приділяли питанням трудового виховання в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., тобто в дореволюційні часи і продовжували цікавитися цими питаннями в період визвольних змагань українського народу.

Особливо великий внесок в цю проблему належить видатному українському педагогу Софії Федорівні Русовій (1856-1942). Так, за її глибоким переконанням, праця є одним з основних джерел матеріального і духовного багатства народу і суспільства, фундаментом виховання особистості.

Розкриваючи роль, місце і значення праці для формування особистості, С.Русова у своїх ранніх працях зазначала, що праця – це основа такого виховання, яке мусить збудити в дитячій душі найбільше самостійної творчості, дати вільно розвинутися цільній самостійній індивідуальності. „Праця в сучасному вихованні є метод, яким кожне знання зафіксовується в дитячій свідомості тим, що воно здобувається дитячою рукою: через руку в розум”.

С.Русова подала цілий ряд цікавих і корисних порад щодо ефективної організації дитячої праці в школі, де має панувати цікава, вдумлива, потрібна людині та суспільству праця, яка б підносила, виховувала і розвивала учня і водночас слугувала б засобом долучення його до активної участі у виробництві. Кожен вид праці, наголошувала вчена, треба свідомо і цілеспрямовано використовувати для всебічного виховання особистості. Завдання школи полягає в тому, щоб не тільки навчити учнів основам наук, дати їм відповідну освіту, сформувати практичні уміння і навички, а й викликати глибоку внутрішню потребу до трудової діяльності. „Треба, щоб школа обгорнула дитину ласкою, – писала С.Русова, – викликала усі її творчі сили, зацікавила до науки, до праці, розвинула етичну громадську свідомість; треба щоб за шкільні роки учні навчалися працювати не з-під погрози екзамену, або свідоцтва, або інших зовнішніх приман, а через те, що робота є природна потреба їх здорової вдачі; треба, щоб робота завше їм була цікавою й приємною”.

Сучасний дослідник творчої спадщини С.Русової І.Зайченко, узагальнюючи її погляди, відзначає, що головними завданнями школи в галузі трудового навчання Софія Федорівна вважала виховання у дітей глибокої любові до праці та до людей праці; ознайомлення з основами сучасного їм промислового і сільськогосподарського виробництва; формування у процесі навчання і громадсько-корисної праці певних трудових умінь і навичок; сприяння усвідомленому виборові майбутньої професії. Вона підкреслювала, що лише за дотримання певних педагогічних вимог дитяча праця виявляє свої виховні якості: усвідомленість учнями трудового завдання і його значення; посильність праці і відповідність її віковим та індивідуальним особливостям; взаємозв’язок і взаємообумовленість фізичного, морального та інтелектуального розвитку особистості; колективний характер певних видів праці; спільна трудова діяльність учнів, з одного боку (для нетворчих видів праці), і самостійна, індивідуальна діяльність учнів у процесі творчих видів праці; доведення кожного трудового завдання до свого логічного завершення; керівництво і контроль дитячої праці з боку вчителя; наступність у наростанні складності трудових завдань.

Не залишилися поза увагою вченої питання творчої праці учнів. Вона зазначала, що „взагалі дитячу працю треба так провадити, щоб творча робота могла якнайкраще індивідуалізуватися, а більш механічна щоб провадилася в спільних зусиллях класу, гуртка”.

Софія Федорівна наголошувала на необхідності „розвивати самодіяльність дитини, звичку до праці й до праці громадської”, так організувати навчально-виховний процес у майбутній школі, щоб праця й навчання йшли у нерозривному зв’язку, „захоплювали дитину й давали їй радощі”.

Більш глибоке розуміння ролі трудового навчання в загальній освіті дає Софія Русова у своїх працях еміграційного періоду, тобто після 1920 року. Вивчаючи досвід західних країн, вона переконалась, що трудовий принцип – це основа, на якій потрібно будувати нову національну школу. У своїй книзі „Єдина діяльна (трудова) школа” (1923) педагог знайомить читачів з організацією навчання в школах інших країн, сподіваючись, що це може допомогти точніше зорієнтуватися українським освітянам і дасть можливість впровадження нових педагогічних ідей у практику. Аналіз напрямів розвитку нової зарубіжної педагогіки Софія Русова зробила також у своїй праці „Сучасні течії в новій педагогіці” (1932) і дійшла висновку: „Придивляючись до головних виявів нової педагогіки, ми ясно бачимо, що вона, відповідно до дослідів психології й потреб життя, виставляє такі загальні вимоги: по-перше, у виховання мусить бути внесена можлива інтенсивніша індивідуалізація; по-друге, виховання має бути соціалізоване відповідно до соціальної психології; по-третє, навчання має бути відповідно до потреб життя – індустріалізоване, має викликати в учневі найбільшу творчу активність; і на-останнє, і навчання, і виховання мусять спиратися на глибокому певному психологічному дослідженні як окремої особи учня, так і цілого гуртка, колективу дітей, а також їх оточення”.