Мартинюк В.К., аспірант

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Образ Ісуса Христа в ранній поезії Павла Тичини

У Новому Заповіті образ Ісуса маю багату парадигму значень. Він Сам Себе виявляє як Бога, Боголюдину, істину, саме життя, свободу, любов, добро і світло. Крім того, автори Нового Заповіту творять образи Ісуса, зупиняючись на одній Його якості чи сукупності якостей, що, розкривають Його трансцендентну природу, називаючи Його, наприклад, Христос, Слово-Бог [3, 409].

Щодо образу Ісуса в ранній поезії Павла Тичини, то це стрижневий образ художньої системи поета. Трактуючи його, автор не виходить за межі євангельської традиції, хіба що в деяких своїх поезіях піддає сумніву божественність Ісуса Євангелій в іронічних натяках.

Ім’я „Ісус” ми знаходимо в поемі „Скорботна мати” „Сонячних кларнетів” Павла Тичини. Наведемо випадки його вживання і з’ясуємо, яке змістове навантаження воно має в контексті твору. У другій частині поеми йдеться про те, що учні Ісусові на шляху в Еммаус зустрічають Марію і кажуть їй: ”Возрадуйся, Маріє! \ Шукаємо Ісуса”. Цей рядок – алюзія на євангельську подію воскресіння Ісусового, який наказав своїм учням іти в Галілею, де мав їм з’явитися воскреслий. Звідси їхнє радісне вітання до Марії – „Возрадуйся”, що виявляє відродження надії учнів побачити свого Учителя живим. Але Марія завертає їх в Україну зі словами: „Агей вам там покажуть хоч тінь його розп’яту”, які також є алюзією на євангельську подію розп’яття Ісуса на хресті на горі Голгофі в Єрусалимі. В даному контексті розп’яття Ісуса символізує страждання і безславну смерть, а образ розп’ятої Ісусової тіні – став символом крайньої зневіри, повного розпачу Марії, абсолютної втрати надії на добро в Українській державі (Марія в поемі уособлює Україну), який можна інтерпретувати: не залишилося й тіні надії на добро, на мир, на свободу, які уособлює Ісус, - вона розіп’ята.

Євангельські Еммаус, Юдея, Галілея, апостоли поглиблюють асоціативні зв’язки фабули поеми з новозавітними подіями і підтверджують „християнську основу її образної системи” [2, 329].

У четвертому вірші „Скорбної матері” лірична героїня розпачливо вигукує: „І цій країні вмерти?- \ Де Він родився вдруге, - / Яку любив до смерти?” „Він” – це Ісус. Звичайно, за християнським каноном, Ісус народився один раз у Віфлеємі, другого народження не було, як і не було другого розп’яття, про яке говорить Марія: „За що Тебе розп’ято? \ За що Тебе убито?” Але серед християн побутує поняття другого народження Ісуса, що означає навернення людини до Ісуса, яке знаходить своє вираження у фразі „ у його серці народився Ісус”. Так само побутує і поняття другого розп’яття Ісуса, що означає зневіритися в Ньому і грішити: ”...Відпали... вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають” (Євр.6:6). Тому вище наведене голосіння Марії можна інтерпретувати так: ”Невже ця християнська держава перестане існувати?”

Згадані рядки, крім усього, потверджують глибоке розуміння євангельських істин в їх автора.

Друге народження й розп’яття Ісуса в Україні як метафора народження надії на незалежну Україну і її розп’яття в серцях українців, яких уособлює Марія.

Євангельському Ісусу відповідає ряд імен, які П.Тичина використовує в своїх творах, - Христос, Месія, Божий Син, Син.

Серед наведених імен, які стосуються Ісуса і часто виступають його синонімами, слово „Христос” Тичина вживає найбільш охоче. Воно має грецьке походження і означає „помазаний, відділений на виконання особливого завдання” і в Старому Заповіті Біблії стосувалося майбутнього царя Ізраїлю, який мав прийти, щоб визволити його від рабської залежності навколишніх народів і покорити їх, а в Новому Заповіті – стосується Ісуса як визволителя від рабства гріха.

У рецепції Тичини образ Христа відповідає євангельському, іноді набирає символічності. Наприклад, в одному зі своїх найперших віршів „Горе матері”, написаному в 1908 році, поет ужив ім’я Христос у традиційному сенсі, без образного, тим більше символічного навантаження. Вкладені в уста матері хворої дівчинки слова „Христос, моя люба, з тобою” вказують на побожність жінки, а саме словосполучення „Христос з тобою” – стало за своїм поширенням сталим виразом, що означає „не тривожся, заспокойся”. В уривку з поеми „Чистила мати картоплю Христом проголосив себе божевільний селянин. Але його висловлювання: ”Ребер пречистих моїх доторкніться./ Рани від гвоздій ось бачте в долонях? – За вас я розп’явся” звучать дуже по-євангельськи, бо відбивають історію страждань Христа і їх суть, що є одним з багатьох свідчень глибокого розуміння християнства Тичиною. Не знаходимо ми авторських трансформацій образу Христа і у вірші „Мадонно моя”: „А все ж, як Петро від Христа, відректися від тебе не можу”. Тут ми маємо пряме посилання на євангельську подію відречення апостола Петра від Ісуса, коли він грівся біля вогню у дворі первосвященика і його пізнала як учня Христового одна зі служниць.

У поемі „Золотий гомін”, в якій зображено калік, що „повзають, гугнявлять, сонце проклинають, \ Сонце і Христа” [4, 61] образ Христа сприймається реципієнтом як символ світла і свободи, тим більше, що він поставлений перед образом Сонця як рівнозначний.

Набуває значення символу образ Христа і в сьомому розділі поеми ”В космічному оркестрі”, де він протиставляється образу Робесп’єра: „Не перший в нас Христос; не останній Робесп’єр” [4, 145]. У даному контексті Христос символізує проповідника смирення, любові, а Робесп’єр – проповідника революційного терору, жорстокості. Наголосивши на тому, що Христос і Робесп’єр не перші і не останні в українському суспільстві, автор підкреслює їх антагоністичність.

Символу проповідника, учителя смирення і любові набрав образ Христа і в Антистрофі до вірша „Шовіністичне” збірки „Замість сонетів і октав”, але з деяким іронічним підтекстом; „Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив і приймав осанну” [4, 124]. Насамперед, ми маємо яскраву алюзію на євангельську подію в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим, коли Він справді їхав на ослах і приймав осанну (див. Мт.21:7.9). А підтекст дає нам змогу інтерпретувати цей рядок таким способом: „Які б політики не були добрі, як би вони не сповідували смирення і скільки б не говорили про мир і любов, вони переслідують корисливу мету: хочуть комфорту і слави.

В антистрофі до вірша „Іспит” рядок „Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне „Христос воскрес!” [4, 126] викликає асоціації з євангельською подією воскресіння Ісуса Христа, а також з християнським святом Великодня і почуттями, які його супроводжують. Христове воскресіння – символічно – воскресіння надії, любові, повернення до справжнього життя або ж визволення від безнадії, зненависті і смерті, що одне і те саме. Тобто, в даному разі образ Христа несе в собі традиційне євангельське символічне навантаження. Автор цим образом утверджує велику потребу сучасного йому суспільства в згаданих чеснотах – в любові, надії, мирі і доброзичливості.

Але вже у вірші „Перше травня на Великдень” циклу „Вулиця Кузнечна” збірки „Вітер з України” (1924) протиставлено Христовому воскресінню „воскресіння” робітничого класу”: „Не Христос воскрес – Робітничий Клас” [4, 205], якому надається перевага. Але однак Христове воскресіння асоціюється з явищами, дорогими серцю людини: з весняним дощем і першою шовковою травою, великодніми пісне співами і дзвонами, коли робітничий клас – з гуком оркестру, червоними прапорами, тупотом ніг і стоптаною травою, від чого віє штучністю, неприродністю, й викликає асоціації іншого ряду – кров, руйнування, громи війни.

Молодий Павло Тичина приймав серцем євангельські істини, що виявилося в активній рецепції новозавітних образів, зокрема образу Ісуса Христа. Загалом, біблійна образність і християнська складова його мислення відбилися на всій творчості поета, а його самого сформували як творчу особистість.

ЛІТЕРАТУРА

1.Біблія: Переклад проф. І. Огієнка. – К.: УБТ, 2004. – 1376 с.

2.Новиченко Л. Тичина і його час: незайві доповнення // Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті. – К.,1991. – С. 314-366.

3.Словарь библейских образов. Под общей редакцией: Лиланд Райкен, Джеймс Уилхойт, Тремпер Лондман. – С.-Птрб.: «Библия для всех», 2005. -1424 с.

4.Тичина П. Сонячні кларнети: Поезії. – К.: Дніпро, 1990. – 399 с.