Політологія / 3Теорія політичних систем

К. політ. н., доцент Скомаровський В. О.

Європейський університет Уманська філія

СУСПІЛЬНА ВОЛЯ В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Ідея демократії передбачає, що політичні рішення передбачають вибір волі громадян. Демократія у сучасному цивілізованому світі, головним змістом якої є захист прав і свобод громадян, по різному вирішує проблеми демократичного розвитку. Ліберали зводять ідею демократичного вибору до неможливості обрання правителів диктаторів. Але виборча процедура, як довела практика, не гарантує неможливості їх появи. Демократія, за К. Поп пером, це обрання такого типу правителя, “від якого суспільство може позбавитись без кровопролиття, завдяки виборам. В цьому випадку суспільні інститути забезпечують засоби за допомогою яких, уряди можуть бути замінені своїми громадянами” [1; 144]. Відповідно, “в якості принципу демократичної політики можна назвати принципи демократичної політики створення, розвиток і охорону політичних інститутів, що дозволяють уникнути тиранії” [1; 145].

Прихильники ліберальної демократії вважають, що виборці впливають не тільки на склад уряду, усуваючи не популярних лідерів, але й можуть визначити суспільну політику, обираючи конкретний політичний курс. “Політика завжди переслідує дві мети: мир в середині спільноти і захист від інших спільнот” [2; 51]. Надаючи перевагу спільному голосуванню, виявляється спільна воля, це оди із варіантів суспільної згоди, яка реально спрямовує політику. Опускаючи бюлетені до урни, виборці виражають свої інтереси у вигляді вимог до майбутніх лідерів; їх рішення подібні актам вибору щодо удосконалення, чи консервації політичної системи. Політики, дбаючи про підтримку своїх громадян, вимушені здійснювати курс накреслений спільною волею, водночас, підбираючи команду для успішної її реалізації. Суспільна воля може бути викладена у програмі політика і якщо вона співпадає з очікуваннями виборців, і вони відчувають, що політик здатний її реалізувати, успіх виборчої компанії забезпечений.

Парадокс полягає в тому, що індивідуальний вибір, виборець здійснює раціонально, виходячи з власних переконань і інтересів, але колективне рішення, розуміється як проста більшість поєднана випадковою перевагою і формується незалежно від індивідів. В умовах демократичного процесу не можливо усунути плюралізм різноякісних цінностей і інтересів, тому політичні переваги громадян неминуче різняться, закладаючи майбутнє непорозуміння. Саме в цьому пункті, особливо у країнах молодої демократії, закладається майбутній конфлікт між політиками і громадянами у реалізації спільної волі. Подолання цього конфлікту можливе через чітко визначену і зрозумілу стратегію розвитку країни для більшості її громадян. Якщо такої стратегії немає, дезорієнтоване не тільки суспільство, а й сам політик зі своєю командою, що врешті призводить до поразки його політичної діяльності.

В умовах плюралізму інтересів, цінностей, переконань не переконливо виглядає теорія Руссо про можливість єдиної і неподільної “спільної волі”, яку громадяни знаходять одразу, ставши на позицію суспільного інтересу [3; 398]. Якщо допустити, що немає якісних відмінностей між особами у розумінні спільного інтересу, постає питання: яким чином він виникає? Сучасна демократія не намагається нівелювати погляди, а збереження плюралізму думок є одним із головних її принципів. Демократичне розуміння законів і дієві колективні програми можливі у тому випадку, якщо розглядати демократичний розвиток як процес формування суспільної думки. Суспільна воля можлива тільки в ході публічного, вільного і аргументованого обговорення суспільних проблем.

Таке розуміння політичного процесу витікає із самої ідеї демократії – ідеї самоорганізації, асоціації вільних і рівноправних громадян. В інший спосіб сформувати спільну волю по тим, чи іншим політичним проблемам не можливо. Наприклад, підкуп виборців грошовими заохочуваннями, чи роздачею продовольчих пайків перед виборами незаможнім верствам населення, спотворює свідомий вибір і не може вважатися спільною волею. Суспільна думка складається на ґрунті обговорення. Це не сума окремих суб’єктивних думок, а спільне утворення породжене комунікативною взаємодією індивідів. Демократичне переконання суспільної думки формується в процесі вільного аргументованого обговорення, націленого на досягнення раціонального обґрунтованого консенсусу завдяки якому, відбувається трансформація початкових індивідуальних уявлень учасників дискусії, чи обговорення, яке обов’язково враховує всі точки зору. У випадку, коли кожний абсолютизує свою власну думку, не поступаючись “принципами”, більше того, не дається можливість висловити іншу думку, говорить про те, що учасники дискусії не володіють культурою, а тим паче – політичною.

Отже, довіра кожного громадянина до суспільної думки полягає у реальному суспільному обговоренні, де кожний має можливість не тільки висловити свою думку з певних проблем як власного, так і суспільного життя, а й бути почутим іншою стороною з відмінними поглядами на ті ж самі проблеми, де суспільство має бажання, волю і вміння синтезувати різнобарв’я думок. В іншому випадку перемагає арифметична більшість де будуть переможені і переможці. А це вже не буде суспільна воля, яка ґрунтується на якісній політичній культурі.

Література:

1. К. Поппер Відкрите суспільство і його вороги. Т. 1: У полоні Платонових чар. – К.: Основи, 1994. – 444 с.

2. Арон Р. Демократия и тоталітаризм. Пер. з фр. – М., 1993. – 303 с.

3. Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре: Трактаты. – М.: Терра – Книжный клуб; КАНОН-пресс-Ц, 2000. – 544 с.