Дмитрєнко Ю.М., член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЖИТЕЛІВ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ

Правова свідомість є ваєливам, навіть головним, чиннком правотворення, правозастосуання та правореалізації. Особливу значимість правова свідомість набуває на переломних, переходних етапах розвитку держави, коли губляться усталені правові стереотипи, традиції, правові цінності, а процес формування нових ще далекий від завершення [1]. На той час як історичний розвиток нашої країни свідчить про те, що правові знання саме в такі періоди переходу суспільства з одного стану в інший має найбільш важливе значення. Запропонована в ході економічної реформи програма перетворення інституту власності в нашій країні спричинила необхідність переосмислення багатьох фундаментальних економічних і правових концепцій. В Україні вперше на конституційній основі закріплене право приватної власності, у тому числі й на землю. Крім того, проголошена її рівність із іншими формами власності, що є вкрай важливим, оскільки визнання приватної власності - неодмінна умова вільної ринкової економіки. Ефективна дія ринкових механізмів, важке проведення реформ, становлення приватної власності багато в чому залежить від того, як до перетворень, що відбуваються, буде ставитися суспільство в цілому, його окремі групи та індивіди, тобто від їхньої правосвідомості. Саме тому важливе наукове значення мають дослідження в галузі формування правосвідомості різних соціально-демографічних і професійних груп.. Правосвідомість жителів сільської місцевості за специфікою жттєдіяльності об'єктивно виділяється в особливий вид, з особливим місцем у соціальній структурі суспільства, а також соціальними, економічними, культурними особливостями. Окрім того, саме жителі сільської місцевості, на наш погляд, найбільшою мірою відчули на собі наслідку соціально-економічних і правових реформ. Здійснена в рекордно короткий термін у ході реформ програма реорганізації держави, а також введення приватної власності, у тому числі на землю, хоч і одержала підтримку значного числа сільських жителів, однак ця підтримка не є настільки активної як це очікувалося. Більше того, у деяких з них дана програма реформ викликає негативне відношення. Для того щоб сучасні зумилля Уряду з приводу прозорого продажу земель ефективно набули своєї дії, вони повинні сприйматися правосвідомістю. Обрана модель аграрних відносин, насаджувана зверху, не враховує особливості правосвідомості сільських жителів: високий ступінь міцності стереотипів соціалістичного способу життя, низький рівень правових знань, неоднорідність правосвідомості. Також не враховується історичний та реальний досвід ведення сільськогосподарського виробництва. У русі перетворень ігноруються ціннісні переваги сільського населення, значна частина якого зорієнтована, як і колись на колективні форми ведення господарства, корпоративну солідарність, державну форму власності. У результаті головні ідеї прозорого продажу змлі (введення приватної власності на землю, її вільна купівля-продаж, реорганізація колективних господарств, свобода підприємництва, розвиток фермерства та ін.) не сприймаються основною масою сільських жителів, що підтверджують соціологічні опитування та наші дослідження. Але слід додати, що здавна споконвічно метою будь-якої аграрної реформи за будь-яких часо-простороів було формування приватних власників, зацікавлених і відповідальних хазяїв, однак зміна форм власності, як така, не забезпечила економічної зацікавленості та не виховала економічної відповідальності в значній частині товаровиробників, оскільки для кардинального реформування аграрного сектора економіки, викликаного потребою прозорого та справедливого продажу земель, поки ще не створено ні економічних, ні технічних, ні психологічних основ. Окрім того, держава, що має надавати підтримку сільськогосподарським виробникам, врешті-решт, звело цю допомогу практично нанівець. Сучасна матеріально-технічна база агропромислового комплексу перебуває в катастрофічному стані, практично повністю зруйновані постачальницькозбутові зв'язки. У сформованій ситуації далеко не всі жителі сільської місцевості розраховують на власні сили в подоланні економічних труднощів, які помітно стримують цивільну й соціальну активність населення. Значна частина громадян відчуває потребу в державній опіці, думаючи, що суспільство повинне гарантувати їм задоволення основних потреб. Однак, справедливості заради, слід зазначити, що реорганізація господарств і можливість вибору форми здійснення підприємницької діяльності на селі, у цілому мала прогресивне значення: селянинові було надано реальне право на самовизначення, чим і скористалася та частина населення, що не злякалася труднощів і змогла реалізувати себе, виявити ініціативу, самостійно визначивши напрямки своєї діяльності. Крім цього, слід зазначити, що успіх будь-якої справи залежить від
ступеня зацікавленості в ньому самої людини. А на самому початку реформ при здійсненні реорганізації колгоспів і радгоспів, як звісно, фермерському укладу господарювання віддали перевагу люди, багато хто з
яких не мали ні професійної, ні психологічної підготовки. Значна частина з них не мала вищої або навіть середньоспеціальної освіти, досвіду здійснення підприємницької діяльності. Згодом ситуація покращилася не набагато. У ході проведеного дослідження виявився низький рівень правових знань жителів сільської місцевості, яких перетворення форм власності торкнулися безпосередньо. Незнання ними основних початків інституту приватної власності спричиняє те, що вони не використовують наявні в них можливості у своїх інтересах, і, відповідно, не вбачають для себе позитивних моментів у проведених реформах, а

зауважують лише на негативні фактори й труднощі, з якими ним доводитися зіштовхуватися в ході здійснення своєї діяльності за умов ринкової економіки, заснованої на приватній власності. Більша частина опитаних респондентів неправильно вузько трактує приватну власність як майно, що належить тільки громадянам і призначене для використання ними в особистих цілях. Багато сільських жителів не знають, які об'єкти можуть перебувати в приватній власності, які права вони мають як власники майна. А сільське господарство, як й будь-яка інша діяльність, має потребу в людях, які його знають і бажають ним займатися. Таким чином, один з парадоксів перехідного періоду розвитку нашої держави полягає в тому, що соціальним підсумком проведених перетворень в аграрному секторі, споконвічно спрямованих на поліпшення соціально-економічного положення на селі, з'явилося різке зубожіння сільського населення, деградація соціальної сфери села. Настільки висока ціна реформ на селі привела до розчарування населення, втраті впевненості в її доцільності. У результаті збільшується ностальгія по колишньому життю. Окрім радикальних перетворень у сфері відносин власності, одним з основних наслідків зміни суспільно-економічного й політичного ладу з'явилось збільшення злочинності та істотне послаблення правової захищеності населення. За цих умов великий інтерес викликає дослідження змісту правосвідомості українських громадян, як первинних суб’єктів правосвідомості – виробників всіх масових форм правосвідомості та для інших суб’єктів правосвідомості, на сучасному етапі з метою з'ясування їхніх домагань на охорону прав і законних інтересів у зв'язку з порушеннями законності, найбільш гострі з яких відбуваються в сфері застосування права. Отримані в ході нашого опитування результати свідчать про вияв у громадян ознак «процесуального ригоризму», що виражається в негативному відношенні до процесуальних гарантій, що мають своїм завданням охорону особистості від необґрунтованих примусових заходів і від можливості необґрунтованого осуду. У значного числа жителів сільської місцевості при опитуванні були виявлені установки на посилення карального впливу в боротьбі зі злочинністю, що допускають можливість зневажити правами та свободами інших громадян з метою забезпечення своєї безпеки. Проведене дослідження свідчить про необхідність підвищення ефективності процесу правового виховання, немаловажна роль у якому належить засобам масової інформації, у тому числі телебаченню й газетним публікаціям. Це підтверджують і дані проведеного нами соціологічного опитування, де як основні джерела правової інформації на них указало більшість опитаних. На той же час опитування показало зниження рівня використання такого джерела правової інформації як газети. Вартість передплати на настільки необхідну будь-якій людині, і особливо юристові «Урядовий кур’єр”, наприклад, робить її недоступною багатьом громадянам. Окрім того, зміст газетних публікацій залишає бажати кращого. У досліджені нами виданнях досить слабко висвітлюються питання юридичної допомоги населенню, факти співробітництва громадськості з органами правопорядку, найчастіше відсутнє об'єктивне відбиття позитивних підсумків і негативних моментів проведених у країні нових перетворень. Для більше ефективного використання преси як джерела правової інформації уявляється необхідним, у першу чергу, більшою мірою залучати до спільної роботи як авторів публікацій професійних юристів, особливо в тій галузі, яка стосується консультацій з правових питань і коментарів до законодавства. При цьому виклад правової інформації, що надходить через ЗМІ, варто здійснювати мовою, доступною для громадян і в такому обсязі, що дозволяв би їм орієнтуватися в будь-яких життєвих ситуаціях. У вигляді низького рівня правових знань з питання про приватну власність, а також основних норм, що закріплюють права та свободи громадян, уявляється необхідним зобов'язати керівників підприємств через свої внутрішні служби періодично інформувати своїх працівників про ті положення законодавства, які безпосередньо зачіпають їхні інтереси. Орім того, як регіональним, так і республіканським органам влади варто приділити особливу увагу розв’язанню правовой информированности жителів сільської місцевості. Одним з таких рішень може стати створення на селі інформаційно-правових центрів, основною метою яких буде правове інформування простих громадян, забезпечення потреб у правових знаннях сільських жителів і підприємців, зайнятих у сфері сільськогосподарського виробництва. Окрім цього, варто покласти на ці центри, а також на керівництво сільськогосподарських підприємств і керівників відділів з роботи із селянськими (фермерськими) господарствами, контроль за своєчасним надходженням правової інформації до громадян, оскільки незнання сільськими жителями законів знижує їх активність у трудовій та громадській діяльності, не дозволяє вчасно приймати ті або інші рішення у зв'язку з відсутністю необхідної правової інформації. Безумовно, проведене нами дослідження правосвідомості сільських жителів не можна визнати вичерпним. Але ми сподіваємося, що воно привернить (пригонить) до себе увагу та послугує базою для подальших наукових досліджень реального стану правосвідомості жителів сільської місцевості за умов корінних перетворень українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні аспекти української правосвідомості як категорії правознавства // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. Збірник наукових праць. Вип. 2 (6). – Харків: ХДУХТ, 2007. - C. 430-436