Дмитрєнко Ю.М., член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ У СТРУКТУРІ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проблеми правової свідомості в її безпосередньому зв'язку з діяльністю суб'єктів у сфері правового регулювання набувають особливо важливої теоретичної та практичної значимості сучасному етапі розвитку українського суспільства, що вступило в принципово нову соціальну й економічну епоху, коли саме правові засоби покликані відігравати ключову роль у відновленні всіх сторін громадського життя. Як суб'єктивний елемент правової дійсності правосвідомість має складну структуру. Її певні рівні в рамках єдиної структури включаються в різні види юридичної діяльності [1]. Вони мають різну ефективність і специфіку. Ця обставина є вихідним, ключовим для дослідження місця й ролі правосвідомості в структурі юридичної діяльності, при використанні правових засобів у різних типах правового регулювання. У вітчизняній юридичній літературі головним чином з початку 60-х років було почато спеціальне дослідження питань структурування правової свідомості. Тоді розробці цієї проблеми найбільшу увагу приділив І.Є Фарбер. Пріоритетний праксеологічних підхід до характеристики юридичної діяльності в сфері правового регулювання, місця й ролі елементів і рівнів правосвідомості в структурі такої діяльності дотепер не знайшов достатнього застосування в правових дослідженнях. Справа в тому, що, як справедливо відзначено в сучасній юридичній літературі, однієї із причин, що ускладнюють загальнотеоретичний аналіз правозастосування, є недостатня розробка категорії «діяльність». Правосвідомість і юридична діяльність не відносяться до розряду правових засобів і за позитивним правознавством не включаються в механізм правового регулювання. Однак за допомогою правосвідомості відбувається процес усвідомлення правових засобів, їх включення в структуру юридичної діяльності є певним соціальним результатом 2. Правосвідомість, функціонуючи в суспільному житті як єдина динамічна система, має складну будову. Його окремі елементи, рівні, цикли соціальної активності несуть у процесі правового регулювання різне навантаження, виконують неоднакову роль. Тому лише з урахуванням загальної структури правосвідомості, співвіднесення окремих компонентів можна в певній мері визначити місце й роль правової свідомості в структурі юридичної діяльності, у процесі реалізації права. 3. Ключове значення для правильної розробки питання про роль і функції правосвідомості в юридичній діяльності має характеристика рівнів і циків соціальної активності правосвідомості, які визначаються якістю, ступенем розвитку основних елементів суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості, глибиною відбиття в правосвідомості правових засобів, зумовлених характером предметної діяльності суб'єктів (носіїв правосвідомості) у сфері правового регулювання. 4. Юридична діяльність розглядається як один з видів соціальної діяльності з активному використання правових засобів з метою досягнення певних соціальних результатів. На основі даних психології, соціології, праксеології виявляються структура й види юридичної діяльності, її відмінність від фактичної правомірної поведінки. При цьому на відміну від сформованих у юридичній літературі понять обґрунтовується більше широкий змістовний підхід до юридичної діяльності. Остання з'являється не тільки як професійна діяльність посадових осіб з застосування права (правозастосована діяльність), але й з більше широких позицій - як діяльність всіх суб'єктів, що реалізують права й обов'язки за допомогою спеціальних правових засобів у різних типах правового регулювання: правова активність, правореалізуюча діяльність у складі дозвільного регулювання. 5. Обґрунтовуємо положення про те, що до складу фактичної правомірної поведінки та правореалізуючої діяльності громадян входить повсякденний рівень правосвідомості, що має конкретно-історичний цикл соціальної активності. Певний рівень розвитку правосвідомості, його можливості й функції в правореалізуючій діяльності, починають нормативно діяти із процесу формування суб'єктивних прав і обов'язків. 6. У розпочатому філософсько-правовому та спеціально-юридичному аналізі правової активності як найбільш ініціативної діяльності громадян з використання правових засобів переважно в складі загальнодозвільного регулювання, реально відстежити взаємозв'язок правової активності та соціальної активності правосвідомості із загальноправовими поняттями і явищами, за ними визнається характер самостійної юридичної категорії, що займає свою «вільну клітинку» у понятійному апарату юридичної науки. Правова активність і соціальна активність правосвідомості у спеціально-юридичному змісті виражає ступінь участі суб'єктів, що не володіють спеціальними повноваженнями в функціях правового регулювання на стадії реалізації права, і з'являється як внутрішньо усвідомлена, цілеспрямована, ініціативна юридична діяльність суб'єктів з самостійного вибору та використання правових засобів. 7. Діяльність з застосування права у зрівнянні із правореалізуючою діяльністю громадян вимагає більш глибокого усвідомлення правових засобів для їх практичного використання правозастосувателем, тому що застосування права носить державно-владний характер, здійснюється посадовими особами і є творчою професійною діяльністю за рішенням конкретних юридичних завдань. Тому в структуру правозастосовної діяльності безпосередньо входить професійна правосвідомість правозастосувателів. Особливості та стан основних компонентів правосвідомості визначаються загальними й специфічними рисами правозастосування. Вона ж у значній мірі зумовлює своєрідність поведінкових компонентів професійної правосвідомості, правових установок, вмінь та навичок користування юридичним інструментарієм, різними правовими засобами. 8. Професійна правосвідомість і спеціальні правові властивості в праксеологічному аспекті - необхідні компоненти соціально-психологічної готовності до правозастосовної діяльності: тривалої, стійкої та ситуативної. Вони є загальними для всіх видів і сфер такої діяльності. Однак є й особливості, зумовлені специфікою правозастосування в різних сферах правового регулювання. Необхідно обґрунтувати необхідність забезпечення поглибленого процесу спеціалізації в юридичних внзах з урахуванням сфери діяльності майбутнього юриста-професіонала. Можливості, роль і функції професійної правосвідомості розглядаємо залежно від діяльності правозастосувателів на різних стадіях правозастосовного процесу: встановлення фактичних обставин справи, вибір та аналіз правових норм, безпосереднє розв’язання юридичної справи.

Таким чином, правозастосовна діяльність на всіх її стадіях із суб'єктивної сторони вимагає використання професійного рівня правосвідомості, розвинені спеціалізовані компоненти якого разом з іншими компонентами тривалої й ситуативної готовності до правозастосування, а також спеціальними (професійними) правовими властивостями є необхідною внутрішньою передумовою творення активного, відповідного закону та процесуальної форми, цивілізованої діяльності правоприменителів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:.

1. Дмитрієнко Ю.М. Суб’єктивно-правова (позитивно-правова) форма (тип) правової свідомості та правової культури // Наукова вісник Чернівецького університету. Внп. 365. Правознавство. - Чернівці: «Рута», 2006. - С. 14-20