Право/10.Господарське право

Кравцова К.М., Ширкова І.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського, Україна

Основні недоліки законодавства про банкрутство

Ще у другій половині минулого століття для більшості суб’єктів господарювання нашої країни процеси банкрутства були мало відомі. Такий феномен пояснювався, насамперед, наявністю планового розподілу використання грошових ресурсів. Певним чином такий стан речей дещо дезорієнтував переважну більшість населення країни, а тому лише в період реформування економіки відчутними для всіх верств населення стали такі економічні явища, як нерентабельність та неплатоспроможність підприємств.

Питання визнання боржника банкрутом регулює закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [4].

Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Закон визначає поняття «неплатоспроможності» і «банкрутства».

Неплатоспроможність, за даним законом, це - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [3].

Банкрутство визначене в законі як визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Мета цієї роботи полягає в узагальненні існуючого досвіду наукової розробки та виявленнні недоліків законодавства про банкрутство; аналізу можливості їх виправлення; формування перспектив розвитку законодавства про банкрутство.

Багато відомих юристів та економістів в своїх публікаціях піднімають тему банкрутства: Вітрянський В.В., Баренбой П., Лопач В., Зінценко С, Лівшиц Н., Нікітіна О., Світ Ю. та інші. Це говорить про те, що тема банкрутства зацікавила достатньо велике коло учасників господарського обороту.

Чинний Закон про банкрутство дозволяє збанкрутити будь-яку комерційну організацію, незалежно від стану її майна. Основну причину цього вбачають в дуже ліберальних критеріях «діагностики» неспроможності підприємства. Трьохмісячна прострочка в невиконанні безспірного грошового зобов'язання, розмір якого повинен перевищувати 300 мінімальних розмірів заробітної плати, — при наявності такої умови господарський суд порушує справу про банкрутство. Однак, в умовах становлення українського ринку невиконання боржником свого зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання дати його виконання не сприймається як щось недопустиме. Напроти, таке явище вважається звичайним. А що стосується суми заборгованості, то, наприклад, в сусідній Російській Федерації ця сума дорівнює 500 мінімальним розмірам оплати праці. В Росії, як і у нас, найбільша загальна вага учасників господарського обороту припадає на малі та середні підприємства. Такі ознаки банкрутства, як розмір та тривалість прострочки боргу, при бажанні можна знайти у будь-якої юридичної особи, тому вони повинні бути переглянуті. Однак вищеназвані критерії є тільки зовнішніми ознаками неспроможності боржника. Останнє ж та вирішальне слово залишається за господарським судом, який має виключну компетенцію по оголошенню боржника банкрутом. Тільки господарський суд встановлює дійсний критерій банкрутства — нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі (критерій «неплатоспроможність»), однак повноваження суду в справі про банкрутство вкрай обмежені.

Часто суд вимушений іти на поводу у кредиторів, що ініціювали справу про банкрутство, не маючи альтернатив. Так, отримавши оформлену належним чином заяву про порушення справи про банкрутство, суд повинен в короткий строк порушити справу. Але сам факт порушення справи про банкрутство тягне негативні наслідки для учасника господарського обороту. Тому повинні бути значно розширені права судді щодо повернення заяви про визнання боржника банкрутом без розгляду або залишенню такої заяви без руху.
Наприклад, якщо буде встановлено, що кредитор, який звернувся до господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом, не прийняв вичерпних заходів по виконанню судового акту про стягнення заборгованості, а можливості отримання боргу через виконавче провадження не вичерпані, суддя повинен мати право повернути заяву про банкрутство боржника без розгляду. Причому треба прописувати таку норму з урахуванням «чистих рук» деяких суддів, виключаючи двозначність трактування повернення заяви.
Крім того, господарський суд слід наділити також функціями контролю над діяльністю арбітражних керуючих, враховуючи їх непідготовленість, а часто і заангажованість окремих кредиторів. Згідно з чинним Законом про банкрутство, найбільш суворим заходом покарання за неналежне виконання обов'язків арбітражного керуючого є анулювання його свідоцтва. Однак якщо врахувати, що подальша доля підприємств-боржників безпосередньо залежить від арбітражних керуючих, то контроль за їх діяльністю, а також міра їх відповідальності повинні бути посилені.

Відповідно до Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства;

• розпорядження майном боржника;

• мирова угода;

• санація (відновлення платоспроможності) боржника;

• ліквідація банкрута [1].

За певних умов провадження у справі про банкрутство взагалі може бути припинено. Відповідно до ст. 40 Закону суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1. боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2. подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3. у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4. затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;

5. затверджено мирову угоду;

6. затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;

7. боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

8. кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Велика кількість ухвал, що виносяться господарським судом при розгляді справи про банкрутство, не підлягають оскарженню, тобто і перегляду, у зв'язку з чим поступає чимало дорікань. Разом з тим, необмежене розширення кола ухвал господарського суду, що підлягають оскарженню, неприпустимо, оскільки це може привести до збільшення строків розгляду справи про банкрутство і взагалі до неможливості його завершення. Як свідчить практика, для боротьби з небажаними кредиторами боржники найчастіше всього застосовують тактику нескінченного затягування судового процесу шляхом оскарження всіх процесуальних документів у справі про банкрутство [2]. У зв'язку з тим, що документів, які можуть бути оскаржені в процедурі банкрутства, не вистачає для тривалого затягування розгляду справи, боржник або «близькі» йому кредитори оскаржують процесуальні документи, які зовсім не підлягають оскарженню, наприклад, ухвали про призначення справи до розгляду або про перенесення судового засідання.

При практичному здійсненні банкрутства витікають певні проблеми у зв'язку з недосконалістю законодавства про банкрутство та іншого законодавства, що стосується банкрутства. Щоб уникнути цих проблем, законодавство необхідно постійно коригувати за умови суттєвої зміни економічного середовища. Для досягнення мети удосконалення чинного законодавства будуть внесені зміни до п. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виклавши його у такій редакції:- дії боржника з виконання угод, у тому числі тих, що укладені до винесення господарським судом ухвали про санацію, можуть бути визнані господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсними, якщо: - дії боржника здійснені на виконання угод, що укладені боржником із заінтересованими особами і в результаті яких кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; - дії боржника здійснені на виконання угод, що укладені боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надають перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язані з виплатою (видачею) частки (паю) у майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника. У випадку визнання дій боржника недійсними, кредитори зобов'язані повернути в конкурсну масу все отримане ними в результаті цих дій, а при неможливості повернути все отримане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство". Для усунення недоліків законодавства про банкрутство слід опрацювати концепцію його реформування. Логічним було б створити спільну робочу групу з практиків, представників господарських судів, департаменту агентства з питань банкрутства, вчених, які б розробили якісно новий законопроект про банкрутство.

Література:

1. Хозяйственное право // Мамутов В.К., Київ, Юрінком Інтер, 2002 ;

2. Джунь В.В. Нормативний комплекс про неспроможність як підгалузь господарського права. // Вісник господарського судочинства. – К. 2003.- №1.- С. 139- 145;

3. Фролова О.Г. Об’єктивні ознаки доведення до банкрутства. // Вісник господарського судочинства. – К. 2005.- №8. – С .227- 236;

4. Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р., що нині діє в редакції від 30 червня 1999 р. і називається “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.