Право/10. Господарське право

Руцинська Т.П.

ДОГО «Центр законодавчих ініціатив»

Найменування як ознака громадської організації

Однією з ознак громадської організації є право на власне найменування. Найменування є засобом індивідуалізації будь-якої організації, який дає можливість відокремити її з поміж інших організацій осіб. Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України „Про об’єднання громадян” громадська організація повинна бути легалізована шляхом реєстрації чи повідомлення про заснування. Стаття 3 Закону Україні „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” наголошує, що об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації, а Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію (легалізацію) громадських організацій та видають свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене державним реєстратором у відповідному виконавчому комітеті міської ради за місцезнаходженням юридичної особи. Обов’язковою вимогою для легалізації громадської організації є наявність її найменування.

Стаття 12-1 Закону України „Про об’єднання громадян”, ч.1 ст.23 Закону Україні „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” та ч.1 ст.90 ЦК України передбачають вимоги до структури та змісту назви об’єднання громадян. Назва об'єднання громадян повинна складатися з двох частин – загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, об'єднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою у різних об'єднань громадян. Індивідуальна назва об'єднання громадян є обов'язковою і повинна бути суттєво відмінною від індивідуальних назв зареєстрованих в установленому порядку об'єднань громадян з такою ж загальною назвою. Отже, загальна частина назви повинна містити вказівку на організаційно-правову форму громадської організації, а індивідуальна – на її власну назву.

Щодо організаційно-правових форм громадських організацій, то згідно ст.ст.1 та 12-1 Закону України „Про об’єднання громадян”, об’єднання можуть створюватися у будь-яких формах, зокрема, таких як рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка, а також союз, об’єднання, фундація, товариство, тощо, перелік яких, до речі, не є вичерпним.

Індивідуальна (власна) назва громадської організації може бути визначена декількома способами: по-перше, шляхом вказівки на коло дестинаторів (членів такої організації або осіб, на надання допомоги яким спрямована її діяльність), вид їхньої діяльності, рід занять, належність до певної соціальної групи або інші ознаки, наприклад, „Всеукраїнське об’єднання ветеранів”, „Всеукраїнська спілка молодих підприємців та бізнесменів”, „Всеукраїнська студентська спілка”, а по-друге, шляхом зазначення найменування, без вказівки на ознаки дестинаторів, наприклад, Асоціація „КВН України”, Фонд „Молода Україна” тощо. Але незалежно від способу визначення індивідуальних назв громадських організацій, вони повинні містити суттєві відмінності. У випадку наявності спору між двома юридичними особами щодо використання подібних найменувань, питання про суттєву відмінність індивідуальних назв сторін може мати юридичне значення для правильного вирішення спору, якщо їх загальні назви є ідентичними, на чому спеціально наголошується в Оглядовому листі Вищого Господарського суду України від 17.04.2006 р. №01-8/845 [4]. Найменування організації визначається рішенням її вищого колегіального органу, зокрема, назва об’єднання громадян має бути визначена рішенням установчого з’їзду (конференції) або загальними зборами об’єднання громадян (абз.1 ст.12-1 Закону України „Про об’єднання громадян”).

Так, у ч.1 ст.23 Закону Україні „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. [2] прямо зазначений обов’язок юридичної особи мати найменування (інформацію про її організаційно-правову форму та назву), який стосовно об’єднань громадян конкретизований у ст.12-1 Закону України „Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р. [3].

Право на найменування означає, що юридична особа може від власного імені набувати майнові і немайнові права, нести обов’язки, а також виступати позивачем та відповідачем у суді. З моменту державної реєстрації юридичної особи вона зобов’язується виступати у господарському обігу лише під власним найменуванням, а всі інші особи не мають права неправомірно використовувати це найменування (ч.5 ст.90 ЦК України). Право на використання власної назви є виключним правом організації. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних із діяльністю цього об'єднання, забороняється. Отже, з моменту державної реєстрації у юридичної особи виникає абсолютне за своїм характером та захистом особисте немайнове право на власне найменування, яке усі інші суб’єкти господарсько-правових відносин не мають права порушувати, тобто зобов’язуються не вчиняти дій, що можуть завдати шкоди даному суб’єктивному немайновому праву юридичної особи.

При цьому, не слід ототожнювати поняття „найменування” та „комерційне (фірмове) найменування”, оскільки останнє не може бути застосоване щодо громадських організацій, виходячи з їх некомерційного статусу.

Зважаючи на тотожну спрямованість, на практиці комерційне (фірмове) найменування досить часто ототожнюють із найменуванням (назвою) юридичної особи. Так, Молодіжна громадська організація „Асоціація...” звернулася до господарського суду з позовом до К...ої міськрайонної молодіжної організації „Асоціація...” про заборону використання назви „Асоціація...” та спонукання змінити індивідуальну назву, яка виключала б поєднання слів „Асоціація...”, шляхом внесення та реєстрації відповідних змін до статуту, посилаючись на ч.2 ст.90, ст.489 ЦК України та статті 33, 159 ГК України, які передбачають права суб’єкта господарювання на комерційне найменування та його захист. За результатами розгляду спору в задоволені позовних вимог позивачеві було відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що положення вищезазначених статей щодо спірних відносин сторін не можуть бути застосовані [5]. Подібне рішення Вищого господарського суду України є цілком правомірним, оскільки комерційні (фірмові) найменування можуть мати лише підприємницькі товариства, які здійснюють господарську діяльність з метою отримання прибутку, а не громадські організації, діяльність яких спрямована на задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів громадян, і за своєю правовою природою є некомерційними організаціями.

Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що найменування громадської організації є її індивідуалізуючою ознакою, тому воно за індивідуальною (власною) назвою повинно суттєвим чином різниться від найменувань інших громадських організацій. Найменування надає право громадській організації використовувати його у будь-яких відносинах, набувати під ним прав та обов’язків, виступати в суді, а також захищати власне найменування у разі неправомірного його використання з боку інших суб’єктів господарського права.

Література:

1. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.37; Господарський кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. – С.34; Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – С.115-116.

2. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №31. – Ст. 263.

3. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №34. – Ст.504.

4. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування: Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 17.04.2006 р. №01-8/845 // Вісник господарського судочинства. – 2006. - №3.

5. Там само.