Економічні науки/ 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Гончар О.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Інноваційні технології в економіці підприємства

Сучасний стан розвитку економіки в країні потребує нових підходів до управління діяльністю підприємств, і, перш за все, досконалих інноваційних механізмів. Це викликає необхідність не тільки пошуку нових шляхів підвищення ефективності діяльності підприємств, а й розробки наукових основ з урахуванням універсальних закономірностей розвитку систем, що надає можливість обґрунтувати і застосувати ефективне моделювання інноваційного механізму управління, прогнозувати розвиток підприємства в найбільш вигідному для нього і суспільства напрямі.

Сучасне інноваційне управління має базуватись на виявленні причин і взаємозв’язків, які виникають у діяльності систем, урахуванні швидкоплинних змін навколишнього середовища, а також глобальних явищ і подій, які так чи інакше впливають на розвиток підприємства. Без постійного впровадження нововведень у діяльність будь-якого підприємства його життєвий цикл різко скорочується і практично стає неможливим досягнення поставлених цілей взагалі та на кожному етапі діяльності зокрема [2].

Проблемам інноваційної діяльності підприємств присвячені роботи вітчизняних дослідників та економістів. Авторами наукових праць із вказаної проблеми є В. Александрова, О. Амоша, Г. Андрощук, Ю. Бажал, О. Біловодська, О. Бойко, С. Бреус, В. Геєць, М. Єрмошенко, Е. Ковалишин, В. Корда, О. Лапко, М. Пашута, В. Семиноженко, Л. Федулова та інші.

Метою даної статті є дослідити та визначити суть і зміст поняття інновації, як необхідної умови виживання, збереження конкурентоспроможності та процвітання підприємств України, а також визначити необхідність інтенсифікації інноваційного процесу, створення мотиваційного механізму активізації інноваційної діяльності.

Термін «інновація» став активно використовуватися в перехідній економіці України як самостійно так і для позначення низки споріднених понять: «інноваційна діяльність», «інноваційний процес». Категорія «інновація» в економічних працях тлумачиться по-різному. Деякі дослідники під інноваціями в широкому значенні розуміють прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, або іншого характеру. Інші вважають, що нововведення зводиться до розвитку технології, техніки, управління на стадіях їх зародження, освоєння та ін. Інновація – це процес, в якому винахід, або ідея набувають економічний зміст, як вважає Б. Твісс. Інновація – це такий суспільно-техніко-економічний процес, який шляхом практичного застосування ідей та винаходів призводить до створення кращих за властивостями виробів, технологій, а у випадку, якщо інновація орієнтована на економічну вигоду, прибуток, її поява на ринку може принести додатковий продукт, як вважає Б. Санто. За І. Шумпетером, інновація – нова науково-організаційна комбінація виробничих факторів, які мотивовані підприємницьким духом [5].

Дійсно, дослідження вищезазначених учених дають можливість зробити висновок, що інновації та інноваційні процеси стають основним джерелом підвищення конкурентоспроможності підприємства і держави зокрема.

Інновація – новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами. Інновації дозволяють здобути не лише конкурентну перевагу, але й тимчасову монополію.

Досвід розвинутих країн показує – інноваційний шлях є найбільш перспективним як для окремих господарюючих суб’єктів, так і для економіки країни в цілому. В Україні високі оцінки наукового потенціалу поєднуються з низьким ступенем його залучення до вирішення завдань економічного зростання, що свідчить про неефективне використання національного багатства. У практиці науки різних країн світу склались певні співвідношення між елементами наукового потенціалу, підтримання яких визначає потужність науки та місце країни у світовій ієрархії. Зазначене наочно ілюструється даними міжнародної статистики, наприклад у 2006 р. США витратили на дослідження та розробки 252,9 млрд. дол. США, це у 2,6 раза більше аналогічних витрат Японії, у 5,3 – Німеччини, у 8,2 – Франції, в 10,3 – Великобританії, у 15,7 – Канади та понад в 550 разів більше, ніж витрачається в Україні [5].

Інноваційний потенціал України – важлива складова економічного успіху. За цим успіхом країна посідає 39-те місце в під рейтингу інновацій. Доводиться визнавати, що Україна практично не має вигоди з придбання технологій за кордоном тому, що займає 97-ме місце за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій.

У рейтингу нових інформаційних і телекомунікаційних технологій Україна посідає 76-те місце, тому що не використовує повною мірою ці нові інструменти зростання.

Все це підтверджує обґрунтованість стратегічного вибору інноваційного шляху розвитку країни. Основою інноваційного стратегічного курсу, його визначальним пріоритетом мають стати опрацювання та реалізація державної політики, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави [1].

Тому, реалізація завдань інноваційного розвитку української економіки має передбачати:

ü застосування у високотехнологічних виробництвах програмно-цільових методів економічного управління;

ü реалізація завдань комплексної державної програми з енергозбереження;

ü розвиток на основі сучасних та світових досягнень національної інформаційної структури, створення та використання перспективних інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж, інформаційних засобів систем зв’язку;

ü утворення промислово-фінансових груп, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків тощо;

ü здійснення урядом заходів щодо стимулювання експортної орієнтації високотехнологічних виробництв;

ü удосконалення чинної та розробка нової нормативно-правової бази щодо забезпечення ефективного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Звичайно, що всі напрямки технологічного прориву реалізувати не вдасться. Тому необхідна державна вибіркова інвестиційна підтримка, в першу чергу тих технологій, де є вже перші напрацювання [3].

Все вище наведене дає підстави стверджувати, що сьогодні інноваційна політика повинна бути спрямована на створення економічних, правових, організаційних основ для розвитку інноваційної діяльності в усіх секторах економіки та галузях матеріального виробництва, забезпечення ефективного використання результатів науково-технічного прогресу подолання енерго- та ресурсовитратного характеру виробництв та їхнє технологічне оновлення підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, вирішення завдань соціально-економічного розвитку.

Для цього необхідно реалізувати такі важливі заходи інноваційної політики :

ü звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, який спрямовується підприємствами, організаціями, приватними особами до інноваційних фондів, галузевих та інших фондів технологічного розвитку та реконструкції виробництва;

ü створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткування коштів, які інвестуються до цих структур;

ü встановлення для комерційних банків, які здійснюють пільгове кредитування інноваційних проектів, зниження ставки норми обов’язкового резервування коштів;

ü запровадження механізмів державного страхування кредитів, виданих малим підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію і діяльність яких пов’язана зі значним інвестиційним ризиком.

Тому, створення ефективної інноваційної економіки повинно бути стратегічним напрямком розвитком нашої країни в першій половині XXI століття. Тільки тоді, коли даній проблемі буде приділена належна увага, наша країна зуміє перебороти всі труднощі й одержати статус держави з конкурентоспроможною економікою, бути рівноправним партнером у світовому інноваційному процесів, а реалізація розглянутих заходів значною мірою буде сприяти інноваційному спрямуванню економічного розвитку.

Література:

1. Завгородня О. Теорія інновацій: проблеми розвитку категоріальної визначеності//Економічна теорія. – 2006. - №4. – с.27-39.

2. Касян С. Інноваційні складові управління фінансуванням технологічних перетворень у промисловості Укераїни//Проблеми науки. – 2007. - №2. – с.8-13.

3. Космидайло І. Інноваційна спрямованість як засіб економічного росту//Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №6. – с.112-118.

4. Круп’як Т. Інноваційний процес: аналіз у рамках теорії інформаційної економіки // Науково-технічна інформація. – 2006. - №3. – с.25-29.

5. Паламарчук Г. Організаційні інновації як чинник підвищення конкурентоспроможності економіки // Г. М. Паламарчук, М. М. Шевченко // Проблеми науки. – 2007. - №2. – с.2-8.