Бриндзя І.М., Семеряк Ю.А., Шпаргало Г.Є.

Львівська комерційна академія

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРЯМИХ ТА НЕПРЯМИХ

ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Теорія і практика вирізняє дві групи інструментів, за допомогою яких проводиться необхідний комплекс заходів у реалізації головних цілей економіки. Це інструменти прямого (адміністративного) і непрямого (економічного) впливу на основні параметри грошового обігу. Методи прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу найчастіше застосовуються у країнах з перехідною економікою, де механізми непрямого впливу ще не набули достатньої зрілості. Прямий вплив на грошовий ринок набуває особливого значення у випадках, коли в економіці складається критична ситуація, розгорнута структурна перебудова, а також коли немає достатніх умов, які б забезпечували ефективне застосування інструментів опосередкованого регулювання. Прямі методи ефективні при використанні в комплексі із заходами непрямого впливу на систему грошового обігу і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Проте у цьому випадку їх інтенсивне застосування відбувається лише в обмежений період часу. Теорія і практика доводять, що тривале застосування інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу спричиняє зниження їх дієздатності. Зазначимо, що загальна роль непрямого регулювання останнім часом дедалі більше зростає, оскільки воно значно гнучкіше порівняно з прямим впливом монетарної влади на грошовий ринок і більше відповідає вимогам часу.

Система непрямого регулювання грошового обігу є іншим важливим елементом економічних методів державного управління. У неї традиційно входять: операції на відкритому ринку; регулювання норми банківських резервів; регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються центральним банком. З точки зору ефективності впливу на грошовий обіг, особливого значення набуває гнучкість встановлення ставок обов’язкового резервування залежно від виду активів і пасивів, їх строків і розмірів. Значною мірою рівень резервних вимог визначається національними особливостями економіки країн, стану грошового обігу, рівня інфляції та ринкової ставки відсотка. Рівень обов’язкових резервів в останнє десятиліття має тенденцію до зниження в наслідок стабілізації та вдосконалення національних банківських систем, і свідчить про поступове зменшення ролі обов’язкового резервування як інструменту грошово-кредитного регулювання на користь інших важелів монетарної політики. Пояснення цьому слід шукати в особливостях впливу даного інструменту, адже через можливість швидких і потужних змін у грошовій масі внаслідок зміни в нормах резервування, виникає загроза непрогнозованих ситуацій на грошовому ринку в короткостроковому періоді. Даний важіль неефективний, коли необхідно зробити невелику корекцію грошової маси. Крім того, якщо зміни в нормах резервування відбуваються за різними видами депозитів у неоднаковому напрямі, це дезорієнтує та дестабілізує роботу комерційних банків. Більш гнучко впливати на резерви комерційних банків монетарній владі вдається за допомогою операцій на відкритому ринку. Сучасна тенденція до зростання ролі монетарного регулювання шляхом купівлі–продажу цінних паперів зумовлена також суттєвим розширенням можливостей ефективного передбачення змін у монетарній базі.

Як прямий учасник операцій на відкритому ринку центральний банк має змогу безпосередньо впливати на розміри резервів банківської системи і, отже, на рівень ставки відсотка. Зміна в ціні кредитних ресурсів, своєю чергою, безпосередньо впливає на попит на гроші. На сьогодні в більшості країн найпоширенішими є операції з короткостроковими державними цінними паперами, що дає змогу монетарній владі швидко змінювати співвідношення між попитом і пропозицією грошей у бажаному напрямі. Грошово-кредитне регулювання за рахунок операцій на відкритому ринку, як і регулювання обов’язкових резервів, належить до інструментів опосередкованого впливу на грошовий ринок.

Дисконтна політика передбачає органічне поєднання впливу центральних банків на ставки відсотка, за якими монетарна влада може при потребі кредитувати комерційні банки, з диференціацією умов надання кредитів та обумовлення напрямів їх використання, а також обсягів кредитних ресурсів. Зниження облікової ставки центрального банку заохочує комерційні банки до розширення своїх позичок. З часом це активно сприяє зростанню грошової маси внаслідок збільшення банківських резервів та обсягу кредитних грошей у господарському кругообігу. Зворотна реакція грошового ринку виникає в разі підвищення облікової ставки. Водночас вплив на відсоткові ставки розглядається як недостатньо гнучкий інструмент монетарного регулювання через несинхронність руху облікової ставки та ринкових відсоткових ставок. Адже часто підвищення відсоткової ставки центральним банком відбувається повільніше, ніж зростають відсоткові ставки за кредитами, що можуть надаватися приватними структурами. У результаті комерційні банки знаходять альтернативні джерела отримання позичок. У таких випадках підвищення облікової ставки не спроможне вирішити проблему стримування грошової маси.

Ефективність впливу регулювання ставки відсотка може знижуватися також під впливом психологічних факторів, передусім – інфляційних очікувань учасників грошового ринку. Позичаючи в центральному банку гроші, комерційні банки порівнюють рівень встановленої ставки відсотка зі сподіваннями відносно майбутнього, тому в умовах прогнозування швидкого зростання номінальних відсоткових ставок на грошовому ринку навіть за підвищеної облікової ставки попит на кредитні ресурси з боку комерційних банків може залишатись високим. Отже, кількісне регулювання відсоткової ставки потребує доповнення у вигляді впливу на якісні показники рефінансування комерційних банків.