Економічні науки/9. Економіка промисловості

Турчак Т.М.

Одеська національна академія харчових технологій

Стан і проблеми ефективності виробництва у виноробній галузі промисловості України

На території південної України виноградарство і виноробство одержали поширення ще в VI в. до н.е. Зараз усі виноробні підприємства України, як і саме виноробство, можна умовне розділити на дві категорії:

1. Виноробство традиційних виноробних районів;

2. Виноробство регіонів, де виноград не є традиційною сільськогосподарською культурою (тобто на привізній сировині) [1].

До позитивних факторів конкурентоздатності українського виноробства відноситься низька вартість робочої сили в традиційних виноградарських районах. Однак на відміну від західно- і південно-європейських країн в українських виноробів немає розкручених брендів тому серед марочних вин на світовому ринку вони конкурувати не в змозі. Серед дешевих вин конкуренція ще жорсткіше – світовий ринок переповнений вином з Чилі, ПАР, Австралії і США де активно впроваджується інтенсивне виноробство засноване на масованому застосуванні добрив і виведенні нових понадврожайних сортів.

Виноградарство і виноробство в Україні переживає зараз не кращі часи. Особливість галузі в тім, що в неї порівняно довгий цикл виробництва. П'ять років потрібно тільки на посадку винограднику і догляд за ним. Тому питання залучення в галузь довгострокових інвестицій і їхньої вартості стоїть досить гостро, тим більше що ніде у світовій практиці немає високої рентабельності у виноградарстві і виноробстві. 

Український ринок заповнений низькоякісною продукцією виноробства. Одна з головних причин цього – якість сировини, точніше, її відсутність. Кілька десятиліть назад Україна мала 250 тис. гектарів виноградників, потім їхня площа скоротилася до 55-60 тис. гектарів виноградників, якість яких залишає бажати кращого. Більшості з них уже 15-20 і більш років, причому посадки сильно проріджені: при нормі 3-3,5 тис. кущів на гектар ми маємо лише 1,2 тис. При такому віці і структурі насаджень для збереження сировинної зони вітчизняного виноробства необхідно щорічно висаджувати не менш 15 тис. га молодих виноградників. У той же час за останні три роки площі щорічних посадок досягали в середньому 2,5 тис. га в рік. Якщо врахувати, що щорічно списується і викорчовується близько 12 тис. га старих посадок, за останні сім-вісім років площа виноградних плантацій скоротилася вдвічі. Через п'ять-сім років Україна може цілком утратити сировинну базу виноробства [2].

Існуючі площі виноградників при якісній підтримці і закладка нових плантацій за умови переходу на інтенсивне ведення виноградного господарства дасть нам можливість виробити більш 1 млн. тонн вітчизняної сировини в рік. Це реальна можливість забезпечити всі українські виноробні і коньячні підприємства. Тим самим будуть створені всі необхідні умови для експортної експансії продукції галузі.

Необхідно відзначити, що вже назріла необхідність прийти до такої системи оподатковування алкогольного ринку, що уже давно застосовується в Європі. Європа випускає вина і коньяки, виробництво яких строго контролюється державою по походженню і якості, при цьому використовуються дуже гнучкі системи оподатковування.

Не можна не торкнутися проблеми фальсифікованої продукції. Численні дегустації винопродукції і коньяків, проведені в Україні останні п'ять років, показують, що 70% червоних вин, вироблених у нашій державі, не можна назвати вином. Ринок заполонили підсолоджені напої, що містять натуральні і ненатуральні компоненти, що в цивілізованому світі переслідується законом. Це створює базу для несумлінної конкуренції й обману споживача.

Проблема «тіньового» алкоголю в Україні стоїть дуже гостро. Відомі шляхи його виходу до споживача. Це – роздрібна реалізація. Ефективно спрацював би механізм тотального комп'ютерного контролю за одержуваною і реалізованою вроздріб продукцією безпосередньо на самих торговельних підприємствах. Фахівці галузі підрахували, що створення такої схеми реалізації скоротило б тіньовий ринок не менш чим на 25-30%. Це і було б кращим способом боротьби сумлінних виробників з нелегальними конкурентами [2].

Світова фінансова криза не обійшла стороною і виноробну галузь. Вітчизняні підприємства-виробники стурбовані зменшенням попиту на свою продукцію в зв'язку зі зниженням купівельної спроможності громадян. Крім того, існують проблеми у взаєморозрахунках з підприємствами, що займаються дистрибуцією продукції. Складність у грошовій масі. У тім, що не завжди вчасно надходять платежі від продавців до виробників. Банки не завжди вчасно повертають гроші. Також по кредитах складна ситуація: не можна взяти засоби в банках, а також відбувається затягування процесів розрахунку за поставлену продукцію.

Що ж стосується розвитку галузі на найближчі роки, експерти сходяться в думці, що багато чого буде залежати від державної підтримки.

У найближчі 3-4 року наш споживач буде мати можливість купувати по не дуже дорогій ціні досить якісний світовий продукт. Якщо наш уряд зможе зберегти галузь у цей складний період, то тоді перспектива дуже гарна. Тому що, з одного боку, будуть конкурентні умови, що підштовхне до розвитку галузі. З іншого боку, ми будемо мати на нашому ринку продукт, що буде змушений конкурувати по якості з нашим продуктом. Тільки якістю галузь зможе пручатися тим умовам, у які її поставили.

Література:

1. Рибак А. В., Єрмаков О. Ю. Стан та перспективи розвитку садово- виноградарського підкомплексу України // Економіка АПК. – 2008. – №2. – С. 12–17.

2. Светлая Л. Борьба за место на прилавке продолжается. Обзор украинского рынка тихих вин //Food and Drinks. – 2008. – С. 24–25.