Економічні науки/Зовнішньоекономічна діяльність

Олєйнікова А.О.

Одеський Державний Економічний Університет,Україна

Конкурентоспроможність продукції українських підприємств на міжнародних ринках

В даній статті розглянуто проблему досягнення українськими підприємствами міжнародної конкурентоспроможності їх продукції, проаналізовано основні чинники, що впливають на міжнародну конкурентоспроможність та запропоновано напрями формування стратегії підприємств на міжнародних ринках.

Постановка проблеми. В результаті утвердження України як самостійної, незалежної держави було створено необхідні умови для формування в країні національної економіки і органічного включення її в міжнародний економічний простір.

Разом з тим, успішна перебудова національної економіки як вагомої складової частини світового господарства неможлива без радикальної трансформації всього суспільного життя країни на основі лібералізації і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Відбувається перехід від командно-адміністративної системи господарювання до системи відкритої економіки, яка характеризується тим, що ліквідується монополія держави і формується система зовнішньоекономічних відносин на основі принципу свободи конкуренції.

Усе це потребує відповідної модифікації форм і методів діяльності українських підприємств, які виступають на міжнародному ринку.

Аналіз досліджень і публікацій . Окремі питання щодо вирішення даної проблеми висвітлені в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Серед вітчизняних авторів, що займаються проблемою конкурентоспроможності українських підприємств можна виділити Осипова В.Н., Козака Ю.Г., Єханурова Ю.І., Кредисова А., а зарубіжних авторів, що досліджують проблему конкурентоспроможності підприємств в цілому – М. Портера, Фатхутдинова Р.А., Томпсона А.А.[1-7].

Постановка задачі (цілі статті). В даній статті пропонуються напрямки формування стратегії конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, яка засновується на конкурентоспроможності їх продукції.

Від правильного вибору стратегії конкурентоспроможності залежить ефективність діяльності підприємства взагалі і, особливо, на міжнародному ринку.

Основна мета статті – визначення шляхів ефективного формування стратегії досягнення міжнародної конкурентоспроможності продукції українських підприємств та аналіз чинників, що впливають на конкурентоспроможність продукції українських корпорацій.

Викладення основного матеріалу. Для ефективного включення в світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. Але не можна забувати, що поняття «конкурентоспроможність» багатовимірне. Тобто конкурентноспроможний товар підвищує конкурентоспроможність підприємства в цілому, а підприємство- галузі, галузь - краіна і таким чином ми виходимо на міжнародну конкурентоспроможність. Отже якщо будь-яка ланка буде порушена або слабка, то кінцевий результат буде негативним [5].

Це може бути досягнуто, розробивши стратегію просування національної експортної продукції на світовому ринку.

Така стратегія повинна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та стабільному розширенні і якісному поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку.

Для цього необхідно мати чітку концепцію економічної політики, яка сприяла б розширенню експорту лише в поєднанні із загальними цілями макроекономічної політики.

Матеріальною основою стратегії просування продукції українських підприємств на зарубіжних ринках є експортний потенціал країни.

Загальновідомо, що Україна має великий експортний потенціал.

Якщо площа країни становить 0,4% загальної світової суші і численність населення 0,8% загальносвітової кількості людей, то в Україні виробляється 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки[3].

У світовому виробництві марганцевої руди частка України становить 32%. Українські підприємства експортують близько 30% глин та 18% каолінів, що видобуваються[3].

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України[3]. Але також не треба забувати про галузі ,які є головуючими сьогодні. Перш за все – чорна та кольорова металургія, яка забезпечує більш 25% промислового виробництва країни, дає 40% валютних надходжень до України та більш 10% надходжень до державного бюджету країни.

Таким чином, є достатні підстави для висновку про те, що Україна має шанси для поліпшення своїх позицій на світовому ринку.

Досягнення цього можливе лише за умови проведення відповідної експорторозширюючої політики, коли поруч з розвитком традиційного експорту розвиватимуться й потенційні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку.

Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси. Більш наукоємна продукція дасть змогу українським підприємствам зайняти відповідну нішу в світовому просторі.

На основі аналізу класифікації факторів, запропонованої М. Портером, що впливають на конкурентоспроможність країни [4], визначено основні напрями формування стратегії українських підприємств на міжнародних ринках.

Перший напрямок: наука і технологія. З одного боку, Україна має певні наукові й технічні розробки в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів і в деяких інших галузях, а з іншого боку - існує досить велике технологічне відставання в харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем тощо. Наприклад, металургійна промисловість. Науковці сьогодні виділяють ряд проблем, що затримують розвиток внутрішнього ринку металопродукції Україні, серед них: несприятливе співвідношення (диспропорція) між виробництвом, внутрішнім споживанням та експортом металопродукції; незадовільне забезпечення зростаючих потреб внутрішнього ринку; диспропорція між експортом, імпортом та внутрішнім споживанням металопродукції; диспропорція між внутрішніми та зовнішніми (світовими) цінами на металопродукцію; низьке споживання металопродукції на одного мешканця (в порівнянні з розвинутими країнами); деформована структура попиту на металопродукцію на внутрішньому ринку; застосування тіньових схем у постачанні металопродукції. Усі вище названі проблему вирішуються за допомогою держави, але нажаль сьогодні в умовах кризи дані проблемі витісняються на другий або навіть третій план [1].

Другий напрям тісно пов'язаний з першим: для подолання технологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які значною мірою, можуть бути досягнуті за рахунок іноземних інвестицій.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни.

Найважливішими з них, на наш погляд, є:

· кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо;

· прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств;

· портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів.

На сучасному етапі розвитку економіки країни через великі ризики та нестабільний інвестиційний клімат країни, фактичні обсяги та частка іноземних інвестицій у реальну економіку України залишаються мізерними по відношенню до масштабів економіки [3, c.180-181]. За даними Держкомстату України в 2008 р. в Україну надійшло 10 млрд 911,1 млн долл. прямих інвестицій із 124 країн світу. В той час як потреби економіки становлять приблизно 50 млрд. долл [6].

Щодо внутрішнього ринку позичкового капіталу України, з його неймовірними відсотковими ставками за довгостроковими кредитами (які насамперед необхідні для модернізації виробництва), також є фактично недоступним для виробників джерелом кредитування.

Процес катастрофічного старіння виробничих фондів без їх заміни відбирає у виробників перспективи виходу з кризового стану, а тим більше - досягнення рівня сучасної технологічної конкурентоспроможності на світовому ринку.

Третій напрям визначається такими факторами як інфраструктура та інформація. На сьогодні рівень розвитку цих двох факторів у нашій країні є недостатнім. Експортери мають низький рівень кваліфікації і проінформованості щодо ситуації на міжнародних ринках.

В результаті, дуже часто це призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж "нечесних конкурентів".

На нашу думку, ефективному формуванню стратегії зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств заважає недостатній розвиток систем зв'язку і транспортної інфраструктури.

Ця проблема є актуальною, оскільки географічне положення України робить транспортні послуги одним з напрямів міжнародної спеціалізації в торгівлі послугами. На сьогодні в Україні діє 19 морських та річкових портів, але нажаль відсоток завантаження деяких не перевищує і 20%, ця цифра не стосується найбільших портів таких, як Одеський, Ілічівський , Юний - де відсоток завантаження більший – 60-70 %. Ще однією перевагою України є її географічне положення, що надає її статусу транзитної держави. Але нажаль ми в недостатній мірі його використовуємо, лише на 50%, а в умовах світової кризи цей показник знизився вдвічі[7].

Серед інших проблем слід назвати неефективну систему міжвідомчої статистики в Україні, дані якої досить часто дають лише загальне уявлення про певні процеси і не дозволяють зробити достовірні висновки.

Разом з тим, створення інфраструктури і забезпечення вільного та ефективного доступу до необхідної, з точки зору діяльності вітчизняних підприємств на світових ринках, інформації завжди було завданням держави.

Наступний вагомий фактор – фактор робочої сили.

За цим фактором Україна має порівняні переваги - це досить великий науковотехнічний потенціал та велика кількість дешевої кваліфікованої робочої сили.

Але залишається проблема "відтоку умів", яка може бути успішно вирішена лише шляхом створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів. Збиток від "відтоку умів" в 90-ті рр. оцінюється експертами в 50 млрд долл.[7].

Враховуючи всі ці фактори, методика розроблення стратегії виходу підприємства на світовий ринок, на наш погляд, повинні включати наступні етапи:

· фактори впливу;

· можливості галузі;

· діяльність конкурентів, їх технології;

· стан ринків, що обслуговуються;

· аналіз ситуації, в якій знаходиться підприємство;

· аналіз внутрішнього стану підприємства ;

· співставлення внутрішнього стану підприємства зі станом справ в галузі;

· стратегія розвитку підприємства.

Суттєвим елементом аналізу є також оцінювання міри зрілості галузі. При цьому беруться до уваги темпи зростання показників галузі, потенціал подальшого зростання, існуючий асортимент виробів, стан конкуренції, частка ринку, яка належить корпорації, характер застосовуваної технології.

Висновки. Отже ми бачимо, що Україна має суттєві фактори для підвищення конкурентоспроможності на кожному з рівнів, як то галузевому чи державному. Правильна зважена політика України надасть їй змогу зайняти достойне місце в світовому товаристві. Стратегію корпорації необхідно формувати таким чином, щоб її продукція зберігала високі конкурентні якості й технічну новизну протягом тривалого часу. Саме такі корпорації та підприємства зберігають лідерство у світовому виробництві. Місце підприємства та конкурентоспроможність його продукції на міжнародному ринку визначається різними чинниками, дію яких обов’язково слід враховувати.

Список літератури

1. Горбашко Е.А. Обеспечение конкурентоспособности промышленной продукции. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 2004

2. Магомедов Ш.Л. Определение показателей конкурентоспособности товаров. - СТК. - №9. - 315с.  

3. Пересада А.А.Управління інвестиційним процесом.– К.: Лібра, 2002. - 472 с.

4. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. и с предисловием В.Д.Щетинина – М.: Междунар.отношения, 2002. - 896с.

5. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: ИНФРА – М, 2000. - 312с.

6. http://www.trans-port.com.ua/

7. http://www.blackseatrans.com/