Гостра А.М.
К. е. н. Соляник Л.Г.
(науковий керівник)
Національний гірничий
університет, Україна
Оцінка та шляхи підвищення
конкурентоспроможності України
в умовах глобалізації.
В умовах
глобалізації та поглиблення інтеграційних процесів України до світової
спільноти вкрай важливим стає її імідж серед інших країн. Це пояснює
актуальність питання рейтингового статусу України з-поміж інших держав світу.
Огляд публікацій за
даною проблемою показав, що процеси конкурентоспроможності знаходяться в центрі
уваги вітчизняних і західних вчених – економістів: Д. Басюк, В. Бурлаки, Ю.
Гончарова Б. Данилишина, І. Ковача, М.
Портера, С. Соколенка.
Загальновідомий
рейтинг конкурентоспроможності національних економік щорічно репрезентується
Світовим економічним форумом[12], що укладається за індексом глобальної
конкурентоспроможності. Починаючи з 2006 року суттєво змінилися не тільки
кількість країн, що приймали участь у дослідженні (у 2006 – 125 країн, а в 2007 – 131 країна), а й фірмовий продукт
форуму. Тепер головним показником, що визначає місце національних
економік у світовій системі координат є індекс глобальної
конкурентоспроможності, який включає 12 складових, що представлені у Табл. 1.
Аналіз результатів ранжування складових індексу глобальної
конкурентоспроможності свідчить, що до сильних позицій України слід віднести:
розмір ринку, вищу освіту та професійну підготовку, ефективність ринку праці.
Таблиця 1
Місце України за складовими
індексу глобальної конкурентоспроможності.
|
№ |
Складова індексу |
Місце (серед 131 країни) |
|
1 |
Розмір
ринку |
26 |
|
2 |
Вища о Вища
освіта та професійна підготовка |
53 |
|
3 |
Ефективність
ринку праці |
65 |
|
4 |
Інновації |
65 |
|
5 |
Охорона
здоров’я та освіта |
74 |
|
6 |
Інфраструктура |
77 |
|
7 |
Рівень
розвитку бізнесу |
81 |
|
8 |
Макроекономічна
стабільність |
82 |
|
9 |
Розвиток
фінансового ринку |
85 |
|
10 |
Технологічна
готовність |
93 |
|
11 |
Ефективність
товарного ринку |
101 |
|
12 |
Якість
державних та суспільних організацій |
115 |
Задля отримання
більш об’єктивної картини щодо позицій конкурентоспроможності нашої країни у світовій системі координат
слід оцінити її рейтинг з-поміж країн – членів та кандидатів* до
вступу у Європейську спільноту(Табл. 2)
Таблиця 2
Рейтинг
країн за індексом глобальної конкурентоспроможності
у
2007-2008 роках.
|
Країна |
Місце(серед
131 країни) |
Бали |
|
Данія |
3 |
5,55 |
|
Швеція |
4 |
5,54 |
|
Німеччина |
5 |
5,51 |
|
Фінляндія |
6 |
5,49 |
|
Великобританія |
9 |
5,41 |
|
Нідерланди |
10 |
5,4 |
|
Франція |
18 |
5,18 |
|
Австрія |
19 |
5,17 |
|
Бельгія |
20 |
5,1 |
|
Ірландія |
22 |
5,03 |
Продовження Таблиці 2
|
Люксембург |
25 |
4,88 |
|
Естонія |
27 |
4,74 |
|
Іспанія |
29 |
4,66 |
|
Чеська Республіка |
33 |
4,58 |
|
Литва |
38 |
4,49 |
|
Словенія |
39 |
4,48 |
|
Португалія |
40 |
4,48 |
|
Словакія |
41 |
4,45 |
|
Латвія |
45 |
4,41 |
|
Італія |
46 |
4,36 |
|
Угорщина |
47 |
4,35 |
|
Польша |
51 |
4,28 |
|
Турція* |
53 |
4,25 |
|
Кіпр |
55 |
4,23 |
|
Мальта |
56 |
4,21 |
|
Греція |
65 |
4,08 |
|
Україна* |
73 |
3,98 |
|
Румунія* |
74 |
3,97 |
|
Болгарія* |
79 |
3,93 |
Низький у порівнянні
з іншими країнами індекс глобальної конкурентоспроможності України свідчить про
відсутність позитивної динаміки в області інноваційного розвитку в останні роки.
Як відомо, основою
успішної та ефективної економічної стратегії розвитку та досягнення високої
конкурентоспроможності будь-якої країни є чітке розмежування сфер компетенції
та відповідальності гілок влади, а також їх скоординована робота, тому
складові індексу
глобальної конкурентоспроможності доцільно розподілити на три групи за
критерієм розмежування сфер компетенції і відповідальності влади та бізнесу,
наочно представлених у вигляді «Трикутнику успіху в досягненні високої
конкурентоспроможності країни» на Рис.1
Показники групи В Зона відповідальності держави і підприємців
ЗЗЗ
Рис. 1 Трикутник успіху в досягненні високої конкурентоспроможності країни
Група А, показники якої характеризують основні необхідні умови для
забезпечення високої конкурентоспроможності країни:
-
якість державних та суспільних організацій;
-
інфраструктура;
-
макроекономічна стабільність;
-
охорона здоров’я та початкова освіта.
Група Б, що включає показники ефективності:
-
вищу освіту та професійну підготовку;
-
ефективність товарного ринку;
-
ефективність ринку праці;
-
розвиток фінансового ринку;
-
технологічну готовність;
-
розмір ринку.
Група В, до складу
якої входять фактори інновацій та розвитку:
-
рівень розвитку бізнесу;
-
інновації.
Так, згідно «Трикутнику успіху в досягненні високої конкурентоспроможності
країни» складові групи А є сферою компетенції виключно держави. Складові групи
Б (окрім вищої освіти та професійної підготовки, які, на нашу думку, є сферою
взаємного співробітництва, як держави, так і підприємців) слід віднести до зони
відповідальності підприємців.
Третя
група, складовими якої є фактори розвитку бізнесу та інновації, є головною
умовою «трикутнику успіху». Так, об’єднання зусиль держави та підприємців у
сфері поліпшення умов розвитку бізнесу та впровадження інновацій стане ключем у
ланцюгу Держава – Наука – Бізнес і
допоможе Україні зайняти найвищі сходинки у світовій ієрархії конкурентоспроможності.
Задля
визначення напрямів взаємної співпраці уряду та підприємців і окреслення зони
їх взаємної відповідальності слід з’ясувати основні проблеми та позиції України
з-поміж інших за цими показниками.
Так,
за матеріалами щорічного звіту конкурентоспроможності Всесвітнього економічного
форуму станом на 2008 рік до основних проблем, які перешкоджають ефективному веденню
бізнесу в Україні, слід віднести політичну нестабільність, корупцію та
податкове регулювання, що продемонстровано на Рис.2
Рис. 2 Основні
проблеми ведення бізнесу в Україні
Серед основних проблем у
сфері інновацій слід віднести такі:
1. збереження
високого рівня ресурсо- та енерговитратності економіки.
2. відсутність
мотивації підприємств щодо здійснення інноваційної діяльності.
3. зниження попиту
промисловості на інноваційні продукти.
4. поглиблення
деформацій у структурі промисловості.
5.
несформованість внутрішнього ринку, який не став активним споживачем
інноваційної продукції.
6.
недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державного науково –
технологічної та інноваційної політики.
7.
закріплення існуючої технологічної структури економіки України за рахунок
надходження іноземного капіталу.
8.
недостатність рівня розвитку ринкових інститутів, що стримує інноваційний
потенціал економіки.
9. нестратегічна
модель міжнародної спеціалізації економіки України.
В
контексті співробітництва держави й бізнесу щодо впровадження інновацій,
позиції України значно відрізняються від європейських.
Так, у провідних
країнах світу левову частину у фінансуванні інновацій займає держава, а в
Україні – власне самі підприємці. Яскраво продемонстровано це на Рис. 3, де
наша країна порівнюється із державами – членами Євросоюзу, а також кандидатами
до вступу(Румунія, Болгарія), тобто двадцятьма сімома державами у загальному
підсумку за валовими внутрішніми витратами на дослідження та розробки, у
відсотках до ВВП.
Рис. 3 Джерела фінансування іновацій в Україні та країнах
Эвросоюзу, % від ВВП
Очевидною є і відсутність мотивації підприємтсв щодо здійснення іноваційної
діяльності, про що свідчать доволі низький показник питомої ваги підприємств,
що впроваджували інновації у порівнянні з країнами – членами та кандидатами до
європейської спільноти, що наочно демонструється на Рис. 4
Рис. 4 Питома вага інноваційних підприємств
Покращення умов, які впливають на підприємницьку
діяльність та підвищення іноваційного потенціалу нашої країни згідно «Трикутника
успіху в досягненні високої конкурентоспроможності країни» має бути зоною загальної відповідальності, як
підприємців, так і держави. Конкурентоспроможність – явище динамічне, а, отже,
потребує постійних якісних змін та нововведень. Саме тому між профільними
фірмами й університетськими інститутами необхідно забезпечити налагоджені прямі
науково – дослідницікі звязки.
На нашу думку, впровадження кластерної моделі
економіки сприятиме взаємовигідному співробітництву влади, бізнесу та наукових
інституцій.
Вперше теорію кластерів була обгрунтувана одним із
основоположників теорії конкурентоспроможності країни М.Портером. Ефективність
практики інтенсивного інноваційного розвитку економіки на основі кластерної
моделі підтверджена у багатьох країнах із розвиненою ринковою економікою. Так,
наприклад в Німеччині утворився надзвичайно потужний кластер, основою якого
була галузь із виробництва друкарських машин, яка бере початок з 1817 року. Слід
зазначити, що значна залежність даної галузі від суміжних, таких, як
виробництво типографських фарб й паперу, системи набору й виготовлення матриць
стало ключем до успіху останіх. Так, суміжні виробництва росли й розвивалися
паралельно із підйомом індустрії німецьких друкарських машин.
У наш час результатом розширення діяльності кластерів
високотехнологічних виробництв, стало значне структурне зрушення світового
експорту на корсить продукції високо- і середньотехнологічних галузей у ряді
країн: Японії, США і більшості каїн Європейського Союзу.
Отже, цілком очевидно, що держава має бути вкрай
зацікавлена у підтримці кластерів, зокрема вона має забезпечити:
1.тісну співпрацю між кластерами та науково –
дослідницькими організаціями, вищими навчальними закладами.
2. фінансування технологічних інновацій та їх впровадження.
3. створення відповідної підтримуючої та стимулюючої законодавчої бази.
Однією
із основних умов ефективного функціонування таких об’єднань є їх висока
конкурентоспроможність. Таким чином, кластерний розвиток – передумова
інноваційно орієнтованої економіки.
Світовий
і невеликий український досвід демонструють певні переваги виробничої системи
на основі кластерної моделі:
- кластери здатні забезпечувати поєднання у виробництві конкуренції з
кооперацією
- кластери будуються на використанні ефекту масштабу
- кластери – це точки росту, стимулятори технічного процесу
- кластери являють собою механізм підвищення національної та регіональної
конкурентоспроможності.
Кластери
дозволяють:
- посилювати процеси спеціалізації й розподілу праці між компаніями
- ширше приваблювати клієнтуру, створюючи тісну взаємодію покупців і продавців
- знижувати вартість одиниці технічної послуги та продукції, що
виготовляється на основі спільної діяльності
- посилювати потоки міжфірмових ідей та інформації
- підносити інноваційність виробництва
- створювати нові робочі місця
- формувати баланс ринкової ефективності та соціальної гармонії.
Найбільш
яскравим прикладом кластерних утворень в Україні є такі регіони, як Поділля,
Прикарпаття, Полісся, Крим, Севастополь.
Одним
із найперших міст, що успішно застосувало кластерну модель був Кам’янець – Подільський.
В результаті об’єднання таких компонентів виробничого, технологічного,
маркетингового, науки та проектування, підготовки кадрів та управління
рекреаційним та історико – архітектурних об’єднань був сформований потужний
туристичний кластер.
Успішне
функціонування кластеру було б неможливе без відповідних програмних документів
органів самоврядування, а також державного фінансування численних
реставраційних робіт, що були проведені на території Національного історико –
архітектурного заповідника.
Членами
кластера Кам’янець, представниками якого є підприємства туристичної галузі, а
також суміжні організації: ресторан, газета, поліграфічне підприємство та інші,
була проведена масштабна рекламна кампанія.
Слід
зазначити, що серед членів кластера міста є й економіко – правовий факультет у
Кам’янець – Подільському Київському університеті туризму, економіки й права.
У
2007 році було завершено реалізацію проекта «Запровадження інноваційної системи
забезпечення безпеки туристів та охорони пам’яток архітектури у місті Кам’янець
– Подільському », а також проект «Створення інноваційної моделі збереження та
раціонального використання природно – рекреаційних ресурсів Смотрицького каньйону
міста Кам’янець – Подільський для розвитку туризму».
Це
далеко не всі результати співпраці організації кластеру й подальший розвиток
туристичної галузі передбачає реалізацію низки інвестиційних проектів за
рахунок різних джерел фінансування.
Отже,
даний приклад доволі яскраво демонструє переваги кластерного об’єднання, яке
сприяє підвищенню конкурентоспроможності як регіону, так і країни в цілому. В
даному випадку поєднання зусиль влади (як місцевої адміністрації, так і уряду),
зацікавлених організацій та Вищих навчальних закладів вилилося у ефективну
співпрацю, результатом якої стало утворення потужного туристичного центру, цікавого
і вкрай привабливого не тільки для мешканців України, але й іноземних туристів.
Пропонується
створити необхідні умови для впровадження кластерної моделі економіки, зважаючи
на її очевидні переваги. Це сприятиме не тільки зростанню
конкурентоспроможності кожної окремої галузі, а й економіки в цілому.
З
метою впровадження кластерної моделі в Україні ми пропонується:
1. створити відповідні органи місцевого самоврядування, які будуть
посередником між урядом та конкретними регіонами і всіляко сприятимуть
підтриманню діяльності кластерів.
2. мобілізувати частину коштів із Держбюджету і направити ці гроші у
вигляді трансфертів до місцевих бюджетів на розвиток і підтримання кластерів.
3. утворити спеціальні комісії при Кабінеті Міністрів, які будуть
контролювати цільове використання коштів за цією статтею.
4. реформувати податкове законодавство: запровадити пільгові ставки
оподаткування для організацій, що є учасниками кластеру.
5. забезпечити тісну співпрацю між вищими навчальними закладами регіонів та
органами місцевого самоврядування щодо визначення пріоритетних напрямків
виробничих кластерів.
6.залучити до розробки та впровадження кластерної моделі економіки
науковців з різноманітних науково – дослідних інституцій України.
Результати,
представлені Всесвітнім економічним форумом мають бути орієнтиром для
українського уряду, політика якого досить впевнено націлена на інтеграцію до
Європейського Союзу.
Так,
посідаючи 73 – ій щабель із 131 країни, Україна навряд чи може бути привабливою
для іноземних інвесторів чи серед національних бізнес – кіл.
Аналіз
позицій України за окремими складовими індексу глобальної
конкурентоспроможності, свідчить про те, що пріоритетними напрямами для нашої
країни на шляху підвищення її конкурентоспроможності мають бути поліпшення умов
ведення бізнесу й рівня розвитку інноваційного потенціалу. На нашу думку, це
можливо лише за умови ефективної співпраці бізнесу і влади за умови переходу
України від ресурсо – орієнтованого виробництва до інноваційного. Отже, діалог
влади та бізнесу в даному випадку буде конструктивним і взаємовигідним.
ЛІТЕРАТУРА
1. Басюк Д. Кластерна модель як фактор підвищення конкурентоспроможності
туристичного продукту міста Кам’янця – Подільського// Економіст. – 2008. –№10.
– С.40-42
2. Бороненко
В. Изучение роли кластеров в повышении конкурентоспособности региона//Економіст. – 2008. –№10. – С.50-51.
3. Бурлака В. Проблемы
и пути повышения конкурентоспособности экономики Украины//
Актуальні проблеми економіки . – 2007. –№12(78). – С.5-11.
4. Войнаренко М. Кластер як полюси зростання конкурентоспроможності
регіонів// Економіст. – 2008. –№10. – С.27-30.
5. Денисюк В. Відкриті інновації: новітні реалії у комерціалізації
результатів досліджень, розробок та технологій// Економіст. – 2008. –№12. –
С.34-37.
6. Назаренко В. Концепция кокурентоспособности Украины: основне положения//
Економіст. – 2005. –8. – С.63-65
7. Портер
М. Международная конкуренция. – Москва: Международные
отношения, 1993.
8. Ромусік Я. Відтворювальні процеси в промисловості та забезпечення
конкурентоспроможності національного виробництва// Економіст. – 2008. –№12. –
С.46-48.
9. Соколенко С. Проблеми і перспективи посилення конкурентоспроможності
економіки України на основі кластерів// Економіст. – 2008. –№10. – С.31-35.
10. Сотнічук О.С. Оцінка впливу інновацій на економічне зростання//
Формування ринкових відносин в Україні . – 2008. –№4(83). – С.77-82.
11. www.weforum.org