Лукаш А.П.

Науковий керівник: Руденок О.Ю., ст. викл.
Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михаила Туган-Барановського

ЕТАПИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Актуальність проблеми фінансової стабілізації в Україні залишається предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні вважають, що вона повинна завершувати перший етап трансформаційного процесу [1], інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації [2].

Однак існує багато розбіжностей щодо критеріїв, показників, індикаторів фінансової стабілізації. Фінансова макроекономічна стабілізація є одним з першорядних завдань ринкової трансформації. Це пов'язане, з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишніх соціалістичних країнах сформувались серйозні фінансові диспропорції, з другого - фінансова нестабільність посилювалася внаслідок розпаду раніше єдиного економічного комплексу СРСР та господарських зв'язків між країнами, формування власних економічних і політичних систем у нових незалежних державах.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди: перший - з 1992 по 1996 рр., другий - з 1996 по 1998 рр. і, нарешті, третій етап розпочинається з серпня 1998 р.

Завданням фінансової стабілізація в Україні на даному етапі с в гамуванням гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовка передумов для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки НБУ, подолання платіжної кризи тощо.

Характерними ознаками першого етапу були запровадження купонокар-бованця, вихід з рубльової зони, суттєве зменшення інфляції у 1993 р. Стабілізувався обмінний курс карбованця протягом 1995-1996 рр. на рівні 1,7-1,8 грн. за 1 долар США. Водночас посилювалась платіжна криза, вимивались оборотні кошти підприємств і організацій. Спостерігається збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості.

Отже, за станом на другу половину 1996 р. у цілому були підготовлені головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці - гривні і переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Відмітною особливістю другого етапу фінансової стабілізації стало закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчили подальше зниження рівня інфляції, стабілізація обмінного курсу гривні, зниження облікової ставки НБУ, стабілізація цін, поступове зростання зарплати і доходів населення. Розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед з гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та портфельні інвестиції приватних компаній). Очевидною стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних і фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств та диверсифікації доходів населення.

Фінансова ситуація у 1998 р. відзначалася девальвацією гривні, обривом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання третього етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках та прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Останнім часом внутрішні дестабілізуючі чинники підсилюються негативним впливом світової фінансової кризи на економічній події в Україні. Світова фінансова криза зумовлює необхідність внесення коректив до сфери як міжнародної, так і національної економічної політики.

На третьому етапі фінансова криза негативно впливає на банківську систему, яка може бути зміцнена шляхом підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, санації з боку НБУ, диверсифікації банківських операцій, залучення іноземного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків з виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп і компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.

Практика ринкового реформування в Україні на цьому етапі свідчить про те, що самі по собі монетарні методи можуть дати короткочасний ефект. Розкол економіки на дві автономні сфери - фінансову і реальну мають свої наслідки високі відсоткові ставки, спекулятивні операції у першій та бартеризацію, платіжну кризу і стагнацію - у другій. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може призвести до остаточного занепаду.

Досвід останніх років свідчить, що дійсна фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Усе це з повною очевидністю обумовлює необхідність зміщення акцентів у економічній політиці. Його суть полягає в тому, щоб у межах поглиблення ринкової трансформації спрямувати ринкові механізми та інститути на відновлення і розвиток національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, здійснення радикальних структурних перетворень у галузевій та територіальній структурі господарства. Таким чином, головним пріоритетом економічної політики на даному етапі є стимулювання виробництва як гаранта національної економічної безпеки.

Література

1. Тарасович. В. [Фінансова стабільність України] // Економіка України. - 2006. - № 3. – С. 47-54.

2. Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. – К. : «Знання України», 2002. – С. 190