Історія /3. Історія науки і техніки
К.і.н. Бородай І.С.
Інститут розведення і генетики тварин, Україна
Серед галереї знакових постатей,
які на теренах колишнього Союзу заклали міцний фундамент для розвитку
племінного тваринництва, ім’я непересічного вченого-селекціонера, талановитого
освітянина та організатора племінної справи, державного й громадського діяча
Михайла Федоровича Іванова (1871-1935) посідає чільне місце. Враховуючи високий
авторитет вченого як серед вітчизняної, так і зарубіжної наукової спільноти,
історичній реконструкції його життєвого та творчого шляху присвячено низку
розвідок [1, 4, 6, 7, 8, 9]. На сучасному етапі, коли відбувається
активний процес породотворення, аналіз наукової спадщини вченого не втрачає
своєї актуальності, відкриваючи широкі можливості для творчого використання
його окремих напрацювань. З огляду на зазначене, дане дослідження
спрямовувалося на висвітлення основних віх діяльності вченого, узагальнення
окремих наукових напрямів, що знайшли розвиток його зусиллями. Виконання
поставлених завдань вбачалося можливим на основі використання історичних та
загальнонаукових методів дослідження.
Формування наукових пріоритетів М.Ф. Іванова розпочалося в Харківському землеробському училищі, де він у 1891-1893 роках навчався на бонітерських курсах. Отримавши спеціальність бонітера-вівчара, продовжив освіту в Харківському ветеринарному інституті, який закінчив у 1897 році з відзнакою. Наступного року Міністерство внутрішніх справ відряджає молодого фахівця за кордон для вивчення передового досвіду ведення тваринництва та ветеринарії у Німеччині, Голландії, Італії, Франції, Швейцарії, Угорщині. У Берлінському сільськогосподарському музеї він знайомиться зі зразками вовни овець усього світу та моделями домашніх тварин різних порід, колекцією приладів та інструментів для молочного господарства. Відвідує знамениту молочну ферму у Боллі, розраховану на 14 тисяч корів. Приємні спогади у вченого залишив візит до Німецького сільськогосподарського товариства та Зоологічного саду з величезною колекцією диких і свійських тварин усіх видів. Передусім його зацікавили метисні вівці, виведені на основі складного схрещування чотирьох і більше вихідних порід. Із Берліна М.Ф. Іванов вирушив до Сільськогосподарського інституту в Галле, де на лекціях знаменитого професора Кюна вивчав окремі проблеми схрещування овець. Свої теоретичні знання також поглибив на лекціях у відомих професорів Кіршнера та Фішера. У Лейпцигу відвідав Сільськогосподарський та Ветеринарний інститути, тваринницький двір, де вже на той час утримували 11 порід великої рогатої худоби. У господарстві Заттегаста обстежив корів остфризів і ольденбургів, а також помісних йоркширських свиней. За клопотанням Департаменту землеробства відбуває до Цюріху, де його зараховують слухачем на сільськогосподарське відділення Політехнікуму. Упродовж кількох семестрів відвідує курси тваринництва кращих професорів зоотехнії – Бехлера, Кремена, Моос, Цшокке. Своє перше закордонне відрядження завершує візитом до Всесвітньої паризької виставки, де знайомиться з досягненнями тваринництва [6].
Після повернення на батьківщину М.Ф. Іванов значну частину свого життя присвячує педагогічній діяльності. У 1900 році його затверджують приват-доцентом кафедри скотарства і годівлі Харківського ветеринарного інституту, де він читає курси спеціальної та загальної зоотехнії, загальної гігієни і зоогігієни. Під науковим керівництвом професора-біохіміка В.О. Мостинського проводить дисертаційне дослідження за темою: “До питання про зміну азотистих речовин у пліснявілих кормах”, яке в 1903 році успішно захищає і отримує вчений ступінь магістра ветеринарних наук. Цього ж року його затверджують у вченому званні доцента, а ще через три роки – професора кафедри тваринництва і зоогігієни.
Разом з викладацькою активно розгортає дослідницьку діяльність. Зокрема в 1902 році виїздить до різних губерній Росії для вивчення стану тваринництва. У 1905 році для поглиблення спеціальних знань та вивчення досвіду організації роботи зоотехнічних станцій відвідує Німеччину.
Упродовж 1906-1914 років Михайло Федорович читає курс зоотехнії на фізико-математичному факультеті Харківського університету. У січні 1914 року отримує звання професора кафедри спеціальної зоотехнії Петровської (нині Тімірязєвської) сільськогосподарської академії, куди його запрошують як провідного вченого у галузі тваринництва. Викладання у московському вузі не перешкоджає продовжувати активну діяльність в Україні. За завданням Харківської губернської земської управи влітку 1913 і 1914 років він вивчає стан тваринництва Лебединського та Куп’янського повітів. У 1916 році обстежує поголів’я волоських овець, які у кінці ХІХ – на початку ХХ століть були досить поширеними в багатьох районах Росії. У відповідь на запрошення великого землевласника Таврійської губернії Ф.Е. Фальц-Фейна періодично проводить бонітування овець у його маєтку [1].
Видатні організаторські здібності вченого проявилися у влаштуванні дослідних станцій у Харкові, Полтаві, Катеринославі. За його участі також було створено ряд племрозплідників свиней, які стали основою структури трестового типу “Держплемкультура”. За дорученням цього товариства він відправляється до Англії, Швейцарії, Америки та Німеччини, де особисто добирає кращих племінних бугаїв, овець, свиней, призначених для комплектування створюваних розплідників та заводів. Після розформування “Держплемкультури” основну діяльність зосереджує в м. Асканії-Новій [4].
За ініціативи М.Ф. Іванова у заповіднику “Асканія-Нова” організовано зоотехнічну дослідну і племінну станцію, відкрито перші в СРСР річні бонітерські курси, на яких здійснювали інтенсивну підготовку висококваліфікованих бонітерів для основних вівчарських районів СРСР [12]. За його клопотанням також створено дослідну станцію та інкубаторій при Тімірязєвській сільськогосподарській академії. У 1926 році у зв’язку з її реорганізацією вченого переводять до Московського зоотехнічного інституту, де він завідує кафедрами свинарства, вівчарства та колективною роботою з вивчення каракульських смушків, веде племінну роботу з двома стадами овець при інституті, організовує експедицію з вивчення вівчарства у Середній Азії. На цьому етапі М.Ф. Іванов уперше у світі започаткував нову галузь знань – смушкознавство.
Після реорганізації Московського зоотехнічного інституту у 1930 році свою викладацьку діяльність продовжує на кафедрі вівчарства і свинарства Всесоюзного комуністичного сільськогосподарського університету та на факультеті каракулівництва Ветеринарного інституту [7].
Зі створенням у 1929 році Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна (ВАСГНІЛ) на вченого покладено керівництво секцією тваринництва. Цього ж року за визнання видатних заслуг у галузі тваринництва йому присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки. У зв’язку з пропозицією Наркомзему УСРР учений також бере на себе наукове керівництво Всесоюзним інститутом гібридизації і акліматизації тварин, створеним за його ініціативою у 1931 році.
У 1934 році Михайлу Федоровичу присвоєно вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук, а наступного року обрано академіком ВАСГНІЛ. У 1935 році на повістку жовтневої сесії академії винесено обговорення основних положень наукової методики виведення нових порід, розробленої вченим. Утім, задуманому не судилося здійснитися, 29 жовтня вчений помирає. Після його смерті новаторську програму, спрямовану на широкомасштабне перетворення тваринництва на півдні України, розширення ареалу перших вітчизняних порід, продовжили його учні та послідовники [8].
Академік М.Ф. Іванов залишив значний науковий спадок: понад 200 робіт, у тому числі підручники “Вівчарство”, “Свинарство” та “Сільськогосподарське виробництво”, які виявилися настільки вдалими та актуальними, що були перевидані 5, 7 і 6 разів, відповідно.
Найбільш плідним періодом наукової діяльності М.Ф. Іванова був асканійський, а вершиною його наукової творчості стала методика породотворення, апробована при виведенні асканійської тонкорунної породи овець та української степової білої породи свиней. Учений уперше у вітчизняній практиці тваринництва організував масштабні дослідження і отримав достовірні результати з ефективності поєднання 14 грубововнових порід овець з 6 тонкорунними та напівтонкорунними. Вивчивши продуктивні якості помісних тварин, намітив шляхи перетворення низькопродуктивного грубововнового вівчарства у високопродуктивне. Окрім асканійської тонкорунної породи овець вивів і передав у виробництво радянських корриделів як результат схрещування лінкольна з асканійськими мериносами; гемпшир-цигайських овець, отриманих шляхом добору із потомства помісей цигайських овець з гемпширами. На основі гібридизації дикого муфлона з асканійськими мериносами отримав гірських мериносів. Обґрунтував концепцію створення нових порід у свинарстві та скотарстві на основі складного відтворного схрещування. Цей цінний фонд його наукового спадку став вихідним матеріалом для розгорнутих у світовому масштабі заходів з виведення нових порід сільськогосподарських тварин [10, 11].
Принциповий стратегічний підхід академіка М.Ф. Іванова до місцевих порід полягав не лише в їхньому удосконаленні на основі поліпшених методів годівлі та утримання, акліматизації кращих іноземних порід, а й у їх рішучій реконструкції за рахунок складного відтворного схрещування з більш продуктивними породами зарубіжної селекції, міжвидової та міжродової гібридизації, акліматизації й одомашнення ще неосвоєних диких видів тварин.
Ще на початку 30-х років в Асканії-Новій за ініціативи вченого започаткували досліди з гібридизації сірої української і червоної німецької худоби з індійським та аравійським зебу. Отримані гібриди вирізнялися добре розвинутими ознаками молочності та м’ясності, міцною конституцією. Також здійснювали гібридизацію сірої української худоби з яком, гаялом і бантенгом, при цьому передбачали виведення м’ясо-молочної породи з підвищеною жирномолочністю. На основі метизації сірої української та червоної степової худоби з остфризами, шортгорнами і герефордами створювали м’ясний тип худоби, пристосованої до засушливих степових районів України [12].
Своєрідність методики породотворення М.Ф. Іванова полягала у широкому застосуванні інбридингів, посиленому бракуванні та ґрунтовній селекційній роботі. Учений наголошував, що споріднені парування є надійним методом швидкого закріплення спадкових якостей тварин. Для послаблення інбредної депресії він завжди добирав тварин здорових і з міцною конституцією.
Надмірну однорідність породи вважав перешкодою для її подальшого прогресу, для її запобігання розробив схему закладення і формування ліній, удосконалив прийоми лінійного розведення. Оптимальне число ліній у породі, на думку вченого, визначається не лише можливістю виключення споріднених парувань, а й кількістю бажаних господарських ознак. Так у «зачинающейся» породі необхідно мати 5-6 ліній, у породі «установившейся» – 10-15. Протяжність лінії визначав не за числом поколінь від родоначальника, а на основі відповідності тварин стандарту лінії. Як важливу умову прогресу породи розглядав витіснення менш цінних ліній більш продуктивними [3].
Родоначальників майбутньої лінії зазвичай добирав серед кращих помісних плідників, не виключаючи можливості ведення лінії на видатного плідника поліпшувальної породи. Цінність такого прийому полягала у прискореному розвитку лінії, від якої згодом відділялися нові гілки, закладені на помісних плідників. Михайло Федорович апробував оригінальний прийом одночасного використання кількох плідників з диференціацією лінії на дві-три гілки, що сприяло підтриманню гетерозиготності та запобіганню інбредної депресії.
Розробками вченого доведено ефективність проведення відтворного схрещування одночасно в кількох масивах худоби. З цією метою у кожній із ліній він застосовував один і той самий варіант схрещування, але так, щоб тварини вихідних порід однієї лінії були неспорідненими аналогам інших ліній. Такі лінії окрім походження мали дещо різнитися і за якостями. Їх ізольований до певного часу розвиток сприяв прискореному формуванню спадкової стійкості бажаних ознак у кожній з них. Подальше парування плідників однієї лінії з матками іншої давало змогу запобігати ймовірному зростанню інбридингів. Окрім того, з’являлася можливість швидкого поєднання бажаної спадковості, накопиченої в окремих лініях [13].
Учений володів неординарним умінням добирати потрібний селекційний матеріал як серед тварин поліпшувальної, так і поліпшуваної порід. Навіть за тогочасних складних умов, коли можливості бракування із суто господарських причин були вкрай обмеженими, він вибраковував із стада до 9/10 помісних тварин першого покоління. Його досвідчений погляд завжди підмічав в окремих тваринах навіть незначні, але бажані зміни, і він залишав їх на плем’я. Створюючи для них сприятливі зовнішні умови, за порівняно короткий час отримував нових тварин з високою продуктивністю [5].
На різних етапах породотворного процесу М.Ф. Іванов широко застосовував індивідуальний добір за фенотипом, наголошуючи, що кращі генотипи треба шукати серед кращих фенотипів. Важливе значення приділяв підбору, який давав можливість через кращих тварин здійснювати вплив на всю породу, закріплюючи бажані ознаки однорідним паруванням та відповідними умовами зовнішнього середовища.
Іншим раціональним зерном методики породотворення була багатократність оцінки. Кожна тварина вивчалася на різних фазах розвитку, що зумовлювалося різночасністю тривалості її індивідуального розвитку та формування тих особливостей, за якими здійснювали оцінку.
На думку академіка М.Ф. Іванова, організація заходів у справі поліпшення порід худоби повинна, передусім, спиратися на відповідність кормової бази, без чого племінна справа є безрезультатним витрачанням часу та коштів. Він неодноразово відмічав, що «что главный неуспех нашего массового улучшения животноводства кроется в недоброкачественности и количественном недостатке кормов» [2, c. 298].
Одне із концептуальних положень вченого полягало у запровадженні районування порід. Для кожного району з певними кліматичними, ґрунтовими, кормовими та господарськими умовами необхідно створювати свої породи, найбільш пристосовані до даної місцевості. Михайло Федорович також був прибічником комбінованого напряму у тваринництві, наголошуючи повсякчас на більшій рентабельності ведення м’ясо-вовнового вівчарства, м’ясо-сального свинарства та молочно-м’ясного скотарства [14].
Як одну із першочергових умов селекційної
роботи розглядав оцінку тварин за конституціональними особливостями, оскільки
саме конституцію вважав основою їх здоров’я та продуктивності. Учений суттєво
доповнив класифікацію типів конституції, розроблену П.М. Кулєшовим, увівши
міцний тип, який у племінній справі став основним.
Таким чином, життєвий та творчий шлях академіка М.Ф. Іванова охоплює кілька періодів: харківський, зарубіжний, московський, асканійський, кожен з яких пов’язаний з опрацюванням окремих наукових напрямів. Найбільш плідним видався асканійський період, позначений розробкою першої вітчизняної методики породотворення. Принциповий стратегічний підхід до місцевих порід полягав не лише в їх подальшому удосконаленні на основі оптимізації методів годівлі й утримання, а також в рішучій реконструкції шляхом складного відтворного схрещування з більш продуктивними породами зарубіжної селекції, міжвидовій і міжродовій гібридизації, акліматизації та одомашненні ще неосвоєних видів диких тварин. Учений також удосконалив вчення про типи конституції сільськогосподарських тварин, запропонував ефективні методи їх оцінки за фенотипом та основи бонітування. Основні концептуальні положення запропонованої методики не втратили свого теоретичного та практичного значення і на сучасному етапі, коли відбувається інтенсивний селекційний процес. Їх творче переосмислення покладено в основу методик створення низки вітчизняних спеціалізованих порід худоби.
Література:
1.
Гребень, Л. К. Академик М.Ф. Иванов и его работы по выведению новых пород
животных / Л. К. Гребень. –
М.: Учпедгиз, 1949. – 128 с.
4. Иванова, Н. К.
Академик М.Ф. Иванов (1871-1935). Жизнь и деятельность /
Н. К Иванова. – М.: Сельхозгиз, 1953. – 78 с.
5.
Летучев, К. П. Академік
М.Ф. Іванов і його праці з породотворення та селекції тварин /
К. П. Летучев. – К.: Аграрна наука, 1996. – 48 с.
8. Смольянинов,
М. А. Михаил Федорович Иванов / М. А. Смольянинов. – Воронеж,
1950. – 47 с.
9. Трухина, Е. П.
Академик М.Ф. Иванов и его учение / Е.П. Трухина. – Свердловск, 1950.
– 44 с.
11. ЦДАВО України. – Ф. 27. – Оп. 8. –
Од. 921.
12. ЦДАВО України – Ф. 27. – Оп. 9. –
Спр. 607.
13. ЦДАВО України. – Ф. 27. – Оп. 10.
– Од. 374.
14. ЦДАВО України. – Ф. 27. – Оп. 11.
– Од. 270.
15.
ЦДАВО
України. – Ф. 27. – Оп. 15. – Од. 186.