Филологические науки/6.Актуальные проблемы перевода

Воловик О.О., Погрібна В.Я.

Донецький національній університет економіки і торговлі

імені Михайла Туган-Барановського

Актуальні проблеми художнього перекладу

У сучасному світі усі налаштовані на взаємообмін інформацією. Людство намагається спрямувати свій розвиток у єдине русло. Особливо охоче країни демонструють свої надбання у мистецькій сфері, тим більше, що музика й живопис є мистецтвами універсальними, тому що вони безпосередньо, через зір і слух, впливають на почуття людини. Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. Літературний твір інколи стикається із значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. На допомогу приходить переклад, вид творчості, який посідає особливе місце у літературному процесі. Переклад як літературне явище має багатовікову історію, але сучасне перекладознавство як самостійна наука сформувалося в основному у другій половині минулого століття, оскільки післявоєнне розширення міжнародних контактів у всіх сферах людського спілкування викликало зростання потреб у перекладах і перекладачах.

Завдяки широкому та активному залученню письмового та усного перекладу Україна дістала змогу успішно встановлювати і підтримувати міжнародні зв'язки і дружні відносини з зовнішнім світом в цілому, а не лише з країнами, що визнали її. Та, на жаль, цього не можна сказати про художній переклад. Економічна та фінансова криза, які мали місце одразу після розпаду Радянського Союзу, змусили припинити, або зменшити кількість видань найбільші та найголовніші видавництва країни. Як результат, художній переклад у державних видавництвах другої половини минулого століття практично опинився в застійному стані. І це незважаючи на величезний внесок у перекладацьку діяльність таких її діячів, як М. Лукаш, Г. Кочур, І. Стешенко, Борис Тен, Ю. Лісняк, А.Перепадя, О. Сенюк, В. Шовкун та ін.

Художній переклад – один з найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично він є основною частиною національно-літературного процесу. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій. Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін.

Інша проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого сприйняття її до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним обіходом), але й суб’єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації.

Ще одна проблема художнього перекладу - проблема точності і вірності, особливо це помітно у поезії. При перекладі прози перед перекладачем постає проблема неспівпадання у смисловому навантаженні і стилістичній виразності слів та зворотів різних мов. Але у прозі слово несе перш за все змістове навантаження і є виразником стилістичного тону, а в поезії слово стоїть в ритмічному ряді поетичного твору, і це призводить до певної зміни його якостей. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, тому необхідно визначити, які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші. Як зазначають науковці, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. Перекладач поетичних творів повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, і в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль.

Художній переклад має двосторонній характер: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Традиційно вважалося, що основна функція перекладу - інформативна, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла його надто односторонньо. Але нині переклад виконує дві основні функції: інформативну і творчу. Отже, художній переклад — це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми. І є одним з важливих елементів сприйняття літератури іноземною мовою.