Филологические науки/3. Актуальные проблемы перевода.

Сисоєва В.Ф., Урбановська А.В.

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту,Черкаси, Україна

Паралінгвістичні аспекти перекладу

Багато лінгвістів (Рецкер, Федоров, Комиссаров) визначають переклад як точну передачу іншомовного тексту засобами рідної мови. Переклад – це складне, багатогранне явище [1, 34]. Це зумовлює врахування всіх видів і шляхів реалізації інформації в процесі мовлення, використання найбільш адекватних засобів їх вираження.

Як відомо, письменник, створюючи художній твір, думає про розвиток сюжету, характери героїв і таке інше. Він не думає про читача. Перекладач будь-якого тексту весь час повинен ставити питання – чи зрозуміє читач перекладений текст. Тобто, перекладач враховує розуміння тексту не тільки на семантичному рівні, а й на комунікативному. Мети перекладу можна досягти вибором таких засобів, які викликали б таке ж враження, що й оригінал [2, 32].

Інформація в процесі комунікації передається двома способами – вербальним і невербальним. Основним шляхом вираження інформації є вербальні засоби, проте перекладач повинен враховувати і ту інформацію , що передається паралінгвістичними одиницями, як невід‘ємної частини смислової структури повідомлення. Вчені визнають, що невербальні компоненти мовної комунікації є важливим компонентом інформаційної структури [4, 17]. В деяких випадках вони навіть більш інформативні при передачі змісту тексту ніж вербальні.

Паралінгвістичні засоби комунікації відрізняються за своєю функціональною роллю в процесі спілкування. Окремі з них є лише супроводжуючими, додатковими елементами до вербольних висловлювань, і, як правило, уточнюють, інтенсифікують значення словесного тексту, повністю його повторюють. Такі невербальні компоненти не несуть великого комукнікативного навантаження, а їх переклад важливий лише в плані уточнення вербального змісту. Наприклад: “Are you OK?” “No”, she said shaking her head. (1) - З тобою все гаразд? – Ні, - похитала вона головою (2).

У наведеному прикладі паралінгвістичний елемент інтенсифікує вербальну комунікацію. Вираз to shake one’s head, як правило, вживається для вираження заперечення, яке вже передано словесно.

Інші невербальні одиниці виступають самостійними засобами комунікації, функціонують без словеснеого супроводу і мають високу інформаційну цінність. Наприклад: “I don’t think it’s so much that “, argued Lucille skeptically; “it’s more that he was a Germany spy during the war”. One of the men nodded in confirmation (1). - Як на мене це перебільшення, - скептично зауважила Люсіль. Здається, він просто був під час війни німецьким шпигуном. Один із чоловіків ствержено хитнув головою (2).

Міміка несе в собі великий інформаційний потенціал, відображає міжособистісні відносини між комунікантами. Так, коли людина у поганому настрої, її брови насуплені, очі невеселі.

Паралінгвістичні засоби спілкування іноді розходяться за своїм значенням із вербальною інформацією, з тим, що говорить людина. Наприклад: It’s very kind of you, - she said smiling scornfully (1). – Це надто люб‘язно з вашого боку, сказала вона, всміхаючись презирливо (2).

У наведеному прикладі характер посмішки надає негативного відтінку змісту попереднього висловлювання і означає, що мовець дає негативну оцінку діям співрозмовника.

Більшість невербальних компонентів є специфічними для кожного народу і залежать від культурно-національних, вікових, статевих особливостей мовця.

Окремі невербальні засоби віддзеркалюють культуру, національну специфіку людей, що розмовляють певною мовою. Один і той самий жест у різних народів може мати зовсім інше значення. Такі моменти завдають значних труднощів у роботі перекладача. Так, наприклад, у романі Кріса Ріана Land of Fire (українською мовою не перекладено) є фраза: I, - he (Yashido) pointed to his nose, - am the owner of this restaurant now” (4). При перекладі постало б питання – чого це японець показує собі на ніс. Виявляється, що говорячи про себе, європеєць показує на груди, японець – на свій ніс. Проте, як перекласти цей паралінгвістичний елемент інформації? Мабуть, потрібна виноска з поясненням, або перекласти, опустивши національну особливість жесту - Я, – він показав на себе – тепер володар цього ресторану

Ще один приклад: у романі Розмарі Роджерз The Crowd Pleasers (українською не перекладений) є таке місце: Marge watched Franz Wolf. He raised his brows. She expected this. She had known all along that he would like the design. But why Tony did the same? What was wrong now? (3).

Чому на підняті брови німця Франца Мардж реагує позитивно, а на ту ж саму міміку Тоні – з подивом, тривогою? Для перекладача це теж буде загадкою, якщо не знати, що німці часто піднімають брови, коли задоволені чиєюсь ідеєю. Те ж саме у англійців означає вираження скептицизму.

Розбіжностей у проявах невербальної комунікації значно більше ніж схожостей. Тому не рекомендується вживати жести, міміку, спілкуючись із носіями культури їх мовою. Ось деякі приклади відмінностей у мові жестів: В Америці, Англії, Шотландії, Новій Зеландії піднятий до гори великий палець означає намагання зупинити на дорозі машину, яке підвезе. В Греції той самий жест означає ”замовкни” [3, 20]. Жест, яким українець висловлює втрату, або невдачу, розводячи руками, у хорвата означає успіх і задоволення. Якщо в Голандії ви повернете пальцем біля скроні, маючи на увазі щось недобре, що верзе співрозмовник, то вас не зрозуміють. Тут цей жест означає дотепно сказану фразу. Француз або італієць стукають себе по чолу, якщо вважають ідею поганою, не вартою їхньої уваги. Німці, б‘ючи себе по чолу, кажуть ”Ти з глузду з‘їхав”. А іспанець і британець цим жестом показують, що вони задоволені собою. Стукіт пальцем по носі в італійців означає: ”Остерігайся, попереду небезпека, вони щось задумали”. Цей жест у Голандії означає ”Я п‘яний”, а в Англії – секретність.

Одже, в кожній культурі є свої особливі звички, традиції, свої особливі жести, міміка, манери розмовляти. Тому, вивчаючи мову країни, треба вивчати її історію, культуру, спосіб життя, що дасть можливість познайомитися з особливостями невербальної комунікації цієї країни. А це дає можливість постійно накопичувати фонові знання, які відіграють значну роль у професійній діяльності перекладача.

Література:

1. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты). – М.: Высшая школа, 1990. – 253 с.

2. Федоров А.В. Основы общей теории перевода. – М: Высшая школа, 1968. – 396 с.

3. Пиз А. Язык телодвижений. – Нижний Новгород: Ай Кью, 1992. – 262 с.

4. Reynolds S., Valentine D. Guide to Cross-Cultural Communication. – New Jersey: Prentice Hall, 2004. – 134 p.

Джерела фактичного матеріалу:

1. Fitzgerald, F.S. The Great Gatsby. – Harmondsworth, Middlesex, England: Penguin Books Ltd., 1950. – 189 p.

2. Фіцджеральд Ф.С. Великий Гетсбі. Ніч лагідна: Романи / Пер. з англ. М.Пінчевського. – Харків: Фоліо, 2003. – 497 с.

3. Rodgers, Rosemary. The Crowd Pleasers. – N.Y.: Book Margins, Inc., 1992. – 362 p.

4. Ryan, Chris. Land of Fire. – London: Arrow Books Ltd., 2002. – 442 p.