Клименко Л.В., Салюк А.Ю.

Уманський державний аграрний університет

Вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств АПК України

В контексті євроінтеграційного вектора державної політики постають проблеми ефективного використання механізму взаємодії вітчизняної економіки зі світовим господарством в умовах глобалізації. Тому одним з пріоритетних напрямів державної економічної політики визначається розвиток та регулювання зовнішньоекономічної діяльності регіонів України, який полягає в розширенні взаємовигідних відносин з іншими країнами та рівноправному входженні національної економіки до світового економічного простору.

Сутність управління тривалий час залишається предметом досліджень багатьох вчених-економістів. Вагомий внесок у вивчення теорії і практики менеджменту внесли Й. С. Завадський, В. С. Сухарський, В. Андрійчук, О. Є. Кузьмін, Ф. Хміль, Л. Федулова та інші. Проблематиці зовнішньоекономічної діяльності присвячені дослідження В.Д. Андріанова, П.Ю. Геєць, С.М. Кваші, А.І. Кредісова, С.Р. Маккінон, А.І. Мокій, А. Ніколас, Н.М. Пархоменка, Л.Г. Чернюк, Ю.С. Ширяєва, Д. Шнейдера та інші вчених-економістів.

Відповідно до чинного законодавства України зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [1]. Відповідно до рівнів світового господарства визначаються такі рівні управління: глобальний (МВФ, ВБ, ООН та ін.), наднаціональний (ЄС, АСЕАН, СНД й ін.), національний, субнаціональний (або регіональний), муніципальний.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності України найбільш значущим рівнем регулювання продовжує залишатися держава, яка визначає орієнтири зовнішньоекономічної політики, форми проведення операцій, їхнє правове регулювання й ін., відповідно до яких регіони визначають і вибудовують свою стратегію дій.

Система механізму державного регулювання зовнішньої торгівлі і зовнішньоекономічних відносин України, що діє нині, є вельми дуже складною і недостатньо ефективною. Найбільш вагомими елементами цієї системи є: Міністерство економіки, Міністерство закордонних справ, Державна митна служба України. Головне їх завдання у сфері зовнішньоекономічної діяльності – координація і регулювання зовнішньоторговельної діяльності відповідно до рішень найвищих органів державної влади і управління, розробка спільно з іншими федеральними органами виконавчої влади пропозицій щодо проведення єдиної державної зовнішньоторговельної політики і забезпечення її реалізації, розробка напрямів експортної політики, реалізація механізму держпідтримки промислового експорту, зокрема в рамках регіональних програм, захист економічних інтересів України, її суб'єктів, учасників зовнішньоекономічної діяльності на зовнішньому ринку тощо [2].

Стосовно термінологічного апарату регулювання зовнішньоекономічної діяльності, на думку Л.Б. Вардомського і Е.Е. Скатерщикової, «регулювання зовнішньоекономічної діяльності є прерогативою центральної влади, оскільки ця діяльність, будучи складовою частиною міжнародних зв'язків, відноситься до сфери зовнішньої політики, що проводиться від імені держави» [3]. Г.М. Цукатова зазначає «державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є складовою частиною загальногосподарського регулювання в усіх країнах, незалежно від їх соціально-політичної орієнтації» [4].

Важливим напрямом формування ефективного механізму зовнішньоекономічної діяльності України є проведення певної децентралізації зовнішньої торгівлі, що є об’єктивною вимогою переходу національної економіки до регульованого ринку. Істотне значення має розширення прав і самостійності безпосередніх учасників міжнародної торгівлі-підприємств, об’єднань, окремих фізичних осіб. У процесі формування прогресивного механізму інтегрування України значну роль відіграють орієнтація суб’єктів безпосередніх міжнародних економічних відносин на світові ціни, більш раціональне використання валютних коштів, отримання довгострокових кредитів [5].

Професор А. Ослунд стверджує, що на сьогодні в Україні виробничі досягнення практично не залежать від галузі та величини підприємств –«вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля» [6]. У зв’язку з цим, значну увагу слід приділити кваліфікації менеджерів компаній.

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребує дотримання насамперед національних інтересів. Слід розробити оптимальну і реальну програму державної підтримки АПК із системою спеціальних економіко-правових, фінансових і адміністративних заходів, які дозволили б оперативно вирішувати питання доцільності тих чи інших галузей сільськогосподарської продукції, планувати або програмувати, як це має місце в інших країнах, агропромислове виробництво та структурні перетворення в ньому з урахуванням як національних, так і міжнародних аспектів [7].

Сучасні умови економічного розвитку потребують проведення активної політики із залученням прямих іноземних інвестицій. Реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу потребує практично все агропромислове господарство України. Тут вкрай необхідно підвищити продуктивність праці та зменшити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини для значного збільшення виходу кінцевої продукції праці та підвищення її споживчих якостей.

Для виходу на зовнішній ринок підприємствам слід максимально враховувати особливості регіональної конкурентоспроможності та можливості індивідуальних і колективних виробників у виробництві певних видів сільськогосподарської продукції [8]. З метою підвищення конкурентоспроможності АПК необхідно вирішувати наступні завдання: забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою; створення новітніх технологій вирощування та підвищення урожайності сільськогосподарських культур, забезпечення приросту поголів’я худоби; фінансування сільськогосподарського виробництва та забезпечення фінансової підтримки виробників насіннєвого матеріалу, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій; підготовка висококваліфікованих кадрів для села; удосконалення цінової політики; урахування специфіки виробництва сільськогосподарської продукції у регіонах.

Отже, одним із чинників, що може вплинути на швидкий розвиток управління та подолання економічної ситуації в Україні, є запровадження сучасної методики управління. Зусилля держави повинні концентруватись на сприянні розвитку і збільшенні обсягів продукції аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки, необхідно прискорити проведення робіт із формування і гармонізації національної бази стандартів якості та безпеки продуктів харчування до вимог країн-членів ЄС.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність України» // www.rada.gov.ua – електронна законодавча база Верховної Ради України.

2. www.kmu.gov.ua – Урядовий портал.

3. Вардомский Л., Скатерщикова Е. Внешнеэкономичская деятельность регионов. – М.: Аркти, 2002. – 320 с.

4. Цуканов Г. Проблемы совершенствования механизма регулирования внешнеэкономической деятельности субъектов РФ. Автореф. дисс. канд. экон. наук. – Москва. – 2000. – 24 с.

5. Кваша С. Першочергові завдання аграрної науки зі вступом України до СОТ // Пропозиція, 2008, № 6.-С. 16-20.

6. Ослунд А. Реструктуризація підприємства починається з менеджменту // Київські відомості. 1995.-№11.- С. 2.

7. Ющенко В. А. Розвиток агропромислового комплексу України в контексті світового продовольчого ринку // Економіка АПК, 2001, № 4.

8. Кваша С. М. Удосконалення аграрних зовнішньоекономічних відносин та особливості регулювання аграрного ринку в країнах ЄС // Економіка АПК, 2000, № 6.-С.12-16.