Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

Онищенко І.О.

Науковий керівник к. ю. н., доц. Багай Н.О.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Сільськогосподарський кооператив: поняття та юридичні ознаки

Сьогодні в Україні сільськогосподарські кооперативи займають одне з провідних місць серед виробників сільськогосподарської продукції. Цей вид аграрних товаровиробників є специфічно-аграрним, адже вони є сільськогосподарськими за своєю суттю. Правовий статус сільськогосподарських кооперативів досить детально досліджений в юридичній літературі. Проте існує чимало дискусійних питань з приводу визначення юридичних ознак цих суб’єктів, а також немає одностайної думки щодо визначення поняття сільськогосподарського кооперативу.

Законодавче поняття та окремі ознаки кооперативу наведені в Цивільному та Господарському кодексах України, в Законі України від 10 липня 2003 р. “Про кооперацію”, Законі України від 17 липня 1997 р. “Про сільськогосподарську кооперацію”. Зокрема, згідно з Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарський кооператив визначається як юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві й обслуговування переважно членів кооперативу. Але наведене формулювання не відбиває усіх сутнісних ознак кооперативної організації. Для того, щоб з’ясувати особливості сільськогосподарських кооперативів як суб’єктів господарювання, їх сутність, соціально-економічну природу необхідно розглянути їх специфічні ознаки.

На основі аналізу законодавства та узагальнення теоретичних поглядів провідних науковців сьогодення (В.І.Семчика, В.І.Федоровича, І.М.Кучеренко, О.В.Гафурової, Я.З.Гаєцької-Колотило та інших) можна виділити загальні юридичні ознаки сільськогосподарського кооперативу.

Переважна більшість дослідників, аналізуючи сільськогосподарські кооперативи, серед їх найбільш істотних ознак виділяють: використання землі як основного засобу виробництва, ведення сільськогосподарської діяльності, його знаходження в сільській місцевості [1, с.39]. Ці специфічні риси сільськогосподарських кооперативів зумовлені аграрною галузевою належністю суб’єктів господарювання та відрізняють їх від інших організаційно-правових форм ведення господарської діяльності. Крім того, В.І. Федорович виокремлює таку ознаку сільськогосподарського кооперативу, як задоволення потреб в основному сільського населення [2, с.15]. Проте, на наш погляд дана ознака є похідною від попередніх і виокремлення її є недоцільним.

Важливою ознакою кооперативу є наявність статусу юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації. На підставі аналізу законодавства України можна зробити висновок, що кооператив – це добровільне об’єднання осіб. Проте залишається недостатньо з’ясованим характер такого об’єднання. Окремі вчені обґрунтовують необхідність віднесення кооперативів до громадських організацій [3, с.150]. Проте, на наш погляд, така думка є спірною, оскільки відповідно до Закону України “Про об’єднання громадян” його дія не поширюється на кооперативи.

Істотною ознакою сільськогосподарських кооперативів є мета їх створення та діяльності, а саме – задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу. Однак, на законодавчому рівні чітко не вказана мета об’єднання осіб у сільськогосподарський кооператив, що, на нашу думку, є причиною виникнення теоретичних дискусій з цього приводу. Так, І.М.Кучеренко вважає, що не можна вважати основною метою створення кооперативу отримання прибутку [4, с.128]. Думка вченої є прийнятною для визначення мети діяльності обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, у яких члени свій капітал у вигляді внесків вкладають у кооператив для одержання певних послуг. За нормами Цивільного Кодексу України (ст.86), законів України “Про кооперацію” (ст.1), “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст.1) обслуговуючі кооперативи не мають на меті отримання прибутку, їх можна назвати неприбутковими організаціями. Що стосується виробничих кооперативів, то вони утворюються з метою одержання прибутку. Проте отримання прибутку для них не є самоціллю, адже селяни об’єднуються у виробничі кооперативи не тільки для задоволення своїх матеріальних потреб, але й для інших потреб на основі взаємодопомоги [2, с.11]. Отже, основною метою діяльності сільськогосподарських кооперативів є забезпечення провадження основної сільськогосподарської виробничої діяльності своїми членами, зменшення їхніх видатків на споживання, та задоволення інших потреб членів кооперативу. У зв’язку з цим будь-який кооператив має яскраво виражену соціальну спрямованість.

Кооператив є персональним об’єднанням, тобто об’єднанням осіб, а не капіталів. Члени кооперативної організації зобов’язані брати участь у його діяльності. Дана ознака випливає з того, що до кооперативу приймаються особи незалежно від їхнього матеріального становища (розмір пайового внеску законодавчо не визначений і він у більшості випадків є мінімальним).

Чисельність членів сільськогосподарського кооперативу не може бути меншою, ніж три особи. Загальна кількість таких членів законодавством не обмежується. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на його юридичне існування, крім випадків, коли кількість членів не стане меншою від встановленого законом мінімуму. Чимало вчених вважає, що дуже часто успіх діяльності кооперативу залежить від кількості його членів – чим більша кількість, тим міцніший кооператив [1, с. 300]. Проте така думка не зовсім обґрунтована, оскільки в сучасних умовах рівень прибутковості кооперативів залежить не лише від кількості його членів, а й від рівня технічної оснащеності виробництва, організації праці тощо.

В якості особливої ознаки кооперативу вченими обґрунтовується членський характер об’єднання, який передбачає особливий порядок прийняття до кооперативу. При цьому членами сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки сільськогосподарські товаровиробники. На наш погляд, вимоги щодо участі в такому кооперативі лише сільськогосподарських товаровиробників є певною мірою дискусійними, оскільки законодавчі критерії віднесення таких осіб до аграрних товаровиробників є недостатньо чіткими.

Кооператив - це група рівноправних осіб. Проте, про рівноправність членів сільськогосподарських кооперативів нічого не вказано в законодавстві, що є суттєвим недоліком. Характерною рисою кооперативів, що випливає з рівноправності їх членів, є демократичний характер управління. У кооперативі розмір паю не впливає на обсяг управлінських прав і обов’язків членів. Проте слушною з даного приводу є думка І.М. Кучеренко: “члени підприємницьких кооперативів не мають однакових прав на отримання прибутку. Від розміру паю залежить розмір виплат часток на доходи паїв” [4, с.169]. Отже, рівноправність членів кооперативів не поширюється на отримання ними прибутку від паїв, а лише на здійснення своїх прав по управлінню.

На основі наведених ознак можна сформулювати таке визначення сільськогосподарського кооперативу – це добровільне персональне об’єднання осіб (сільськогосподарських товаровиробників) на підставі членства для спільного ведення сільськогосподарської діяльності з використанням земель сільськогосподарського призначення і майна, створеного, як правило, за рахунок внесків членів, для задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Література:

1. Кооперативне право: Підручник для вузів // За ред. В.І. Семчика.- К.: ІнЮре, 1998. - 332с.

2. Федорович В.І. Правове регулювання створення, реалізації і ліквідації сільськогосподарських кооперативів: Автореферат дис. канд. юрид. наук 12.00.06 / Львів. держ. ун-т. – Л., 1998. – 17 с.

3. Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні // За ред. В.І. Семчика. – К.: ІДП НАН України. – 2003. – 280с.

4. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. – К.: Атіка, 2004, - 328с.