Право/ 9. Цивільне право

Шищак О. О.

студентка IV курсу Юридичного інституту

Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ЧЕРЕЗ ПРЕДСТАВНИЦТВО

Прийняття Сімейного кодексу України (далі - СКУ) стало результатом певних соціальних змін, що мали місце в нашому суспільстві, а також підставою подальшого розвитку правового регулювання сімейних відносин. Звичайно це призвело до багатьох позитивних, рушійних змін, і, водночас ще залишається чимало проблем регулювання відносин в сім’ї в сучасних умовах, які в основному виникають на практиці.

Зокрема, це питання визначення суб’єктивного складу правовідносин законного представництва та законодавчого визначення поняття ”член сім’ї”, з’ясування позиції законодавців стосовно можливості та підстав представництва та захисту прав дітей в суді та інші.

Залежно від вирішення питання про суб’єктивний склад сім’ї визначається коло учасників сімейних правовідносин, носії комплексу сімейних особистих та майнових прав і обов’язків.

У зв’язку з конкретними питаннями, які поставали на практиці, Конституційний Суд України 3.06.1999 р. прийняв рішення про офіційне тлумачення терміну “член сім’ї” [3].

За загальним правилом, дитина отримує право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, коли вона досягає віку 14-ти років (ч. 4 ст. 152 СКУ та ч. 2 ст. 29 ЦПК). Але реально захистити свої права у суді може далеко не кожна повнолітня особа, тому для того, щоб захистити інтереси дітей, передбачено інститут законного представництва. Відповідно до основних його положень представниками у суді можуть виступати батьки, опікуни чи піклувальники чи інші особи, визначені законом (ст.39 ЦПК).

Однак не завжди інтереси дитини збігаються з інтересами перерахованих вище осіб. Правовими передумовами заміни батьків, опікунів і піклувальників є розбіжність їх інтересів з інтересами дитини і в такому випадку представником дитини має ставати представник органу опіки та піклування (ст. 43 ЦПК) або прокурор [4, с. 105; 7]

Цікавою є законодавча практика в Російській Федерації. Так, згідно з ст. 64 Сімейного Кодексу Російської Федерації органи опіки та піклування зобов’язані у разі потреби призначити представника для захисту прав та інтересів дитини. Повноваження цього представника підтверджуються мотивованою постановою органів опіки та піклування. Таке представництво носить тимчасовий характер, виступає як один із способів захисту прав та інтересів дитини, що застосовується органом опіки та піклування і водночас примусовою мірою, яка обмежує права батьків [2, с. 380].

Отже, представництво слід розглядати в трьох аспектах: як правовідношення, як засіб і як діяльність [1, с.8].

Законне представництво, передбачене сімейним законодавством, не можна розуміти як цивільно-правове представництво. Воно відрізняється від останнього змістом, метою, правовою природою, підставами виникнення та припинення. Воно охоплює реалізацію усього комплексу прав дитини. Його головні межі визначаються віком дитини та діють до набуття нею сімейної дієздатності.

В сімейно-правовому представництві законний представник, реалізуючи права дитини, вчиняє дії фактичного та юридичного характеру. Частина з них зводиться до виховання дитини та її утримання. В такому випадку представництво стосується не тільки відносин дитини з третіми особами та вчинення певних правочинів, що характерно для цивільно-правового представництва, але й виходить за межі вчинення таких правочинів. Воно може проявлятися в реалізації будь-якого права дитини, в тому числі нерозривно пов’язаних з її особистістю (наприклад, як це передбачено в ст.150 - право на аліменти, ст.181 СКУ – право на виховання) [5].

Таким чином, на основі детального аналізу норм сімейного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства України вважаємо за доцільне доповнити ч.1 ст. 39 ЦПК, ч. 2 ст. 14 СКУ та ст. 242 ЦКУ наступним: “повнолітні дочка, син, баба, дід, сестра, брат, мачуха, вітчим, патронатний вихователь, прийомні батьки та батьки-вихователі сімейного типу мають право звернутись за захистом прав та інтересів відповідно непрацездатних, немічних батьків, малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків, братів, сестер, пасинка, падчерки, прийомних дітей”.

На нашу думку, ст. 19 СКУ необхідно доповнити відповідно до ст. 254 ЦПК України, де мова йде про участь органів опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів, положенням про обов’язкову участь цих органів при розгляді судом справ не тільки позовного провадження, але і справ про усиновлення та справ про встановлення опіки (піклування) над дітьми. Орган опіки та піклування повинен представляти інтереси малолітньої та неповнолітньої дитини в суді у справах про скасування усиновлення та про позбавлення батьківських прав.

Доцільно розробити та внести до ЦПК України у розділі IV “Окреме провадження” нову главу “Розгляд судом справ про встановлення опіки та піклування”, оскільки розділ IV “Окреме провадження” ЦПК України має главу 5 “Розгляд судом справ про усиновлення”, а усиновлення, як і опіка та піклування, закріплені у розділі IV СКУ, як одна з правових форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування і ст.60 ЦКУ передбачає випадки судового порядку встановлення опіки та піклування над дітьми та призначення їм опікуна (піклувальника).

Вважаємо за необхідне прийняття спеціального закону, який би визначав правові, організаційні та фінансові засади функціонування органів опіки та піклування в Україні. Тим більше, що ст. 56 ЦКУ передбачає існування такого закону, однак на сьогодні відповідного закону не прийнято, хоча в суспільстві назріла нагальна потреба в цьому [6].

Література:

1. Гелецька І.О. Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право”/ І.О. Гелецька. – К., 2005.- 30 с.

2. Пчелінцева Л. М. Коментар Сімейного кодексу Російської Федерації/ Л.М. Пчелінцева - М. : Норма, 2002. – 680 c.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") від 03.06. 1999 № 5-рп/99// Офіційний вісник України вiд 02.07.1999 - 1999 р., № 24, стор. 180, код акту 7927/1999

4. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: науково-практичний посібник: у 2 кн// Драгнєвич Л.Ю., Пульнєва О. С., Фурса С.Я., та ін/ за заг.ред. С.Я. Фурси. – К. - 2005.- 561 с.

5. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. – К. : Велес. – 2007. – 64с.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – К. : Атіка, 2003. – 416 с.

7. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.2004 - 2004 р., № 40, (№№ 40-42), 1530 c.