Студент Шульгін С. О.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Поняття законного інтересу в кримінальному процесі

         Проголошуючи людиною її права та свободи найвищою соціальною цінністю, надавши особистості значну кількість прав, наша держава передбачає можливість їх реалізації, причому з урахуванням інтересів особи. Проте без ефективного механізму захисту інтересів особи, зазначені конституційні норми матимуть суто декларативний характер.

         Деталізація Конституційних положень, про можливість захисту законного інтересу знаходить своє відображення у чинних процесуальних кодексах. Зокрема ст. 3 ЦПК України встановлює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, подібна ситуація має місце в ст. 6 ГПК відповідно до якої підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. Згідно зі ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Перелічені законодавчі положення свідчать про гарантованість державою звернення до відповідних органів за захистом законних інтересів. Дещо інакша ситуація склалася у сфері кримінального процесу. Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Зазначена стаття вказує швидше на обов’язок держави, ніж на право особи здійцснювати захист законих інтересів учасників кримінального судочинства, що є цілком логічним з огляду на те що кримінально-правова охорона має публічний характер. Проте це положення не обмежує, а навпаки, розширює можливість якісного захисту охоронюваного законом інретесу.

         Проте нажаль, практична реалізація можливості захисту охоронюваного законом інтересу ускладнюється декількома чинниками  - це зокрема відсутність нормативного закріплення дефініції такої категорії як нітререс, та її багатозгранним значенням. Офіційне тлумачення терміна «законний інтерес» уперше дано Конституційносм Судом України в рішенні від 1 грудня 2004 року щодо окремих положень ЦПК України. Рішення констатує, що зміст інтересів у широкому розумінні Конституція України не розкриває. Вона вказує на «національні інтереси», «ін­тереси національної безпеки», «політичні, економічні, соціальні, культурні інтереси, інтереси громадянина», «інтереси держави» тощо. Указуючи на наявність таких інтересів, Конституція підкрес­лює необхідність їх забезпечення (ст. 18), задоволення (ст. 36) або захисту (статті 44, 127). У рішенні Конституційного Суду значить­ся, що з урахуванням змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує в суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюєть­ся загальним змістом такого права та його складником [1, 108].

         Як уже зазначалося, під правовою охороню держави знаходиться саме  законний інтерес, під яким розуміється  відображене в об’єктивному праві, або витікаючи із його загального змісту та в певній мірі гарантований державою простий юридичний дозвіл, який виражається в прагненні суб’єкта користуватися конкретним соціальним благом, а також у деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів, з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним [2, 25].

         На відміну від цивільного, господарського та адміністративного судочинства, у кримінальному існують певні особливості – це зокрема можливість безпосереднього захисту, яка проявляється у тому що особа, вправі звертатися не лише до суду, з метою захисту законного інтересу, а й до інших учасників, зокрема до слідчого прокурора та прокурора.

В науці широко поширена думка про те що закріплення інтересу має місце лише в нормах матеріального права. З цією думкою можна погодитися частково, оскільки проводячи класифікацію за формою нормативного закріплення можна виділити процесуальний інтерес, який  полягає у використанні можливостей, наданих суб’єкту правом у застосуванні певного порядку, процедур та процесу з відновлення або задоволення певних потреб та мод живостей [3, 25] та буде породжувати (стане підставою виникнення) матеріального інтересу. Процесуальний інтерес виражатися у порушенні (відмові у порушенні) кримінальної справи, винесенні виправдовувального (обвинувального вироку) тощо. Не сприяє також практиці захисту законного інтересу у кримінальному судочинстві відсутність правової позиції Верховного Суду з даної проблеми.

Підсумовуючи вищевикладене слід зробити наступні висновки, КПК України гарантує право захисту законного інтересу, порчу з тим визначення цієї категорії не дає. Під законним інтересом в кримінальному процесі слід розуміти закріплені в КПК норми, або за безпосередньо витікаючи з них, які виражаються в  бажанні суб’єкта кримінальних правовідносин користуватися конкретним соціальним благом, а за необхідності звертатися за захистом до компетентних органів.

Література:

1.                 Богословська Л.О. Законний інтерес особистості в кримінальному судочинстві у світлі положень Конституції України // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: Тези доп. та наук. повідомл. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. (29-30 черв. 2006 р.).- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006.- C.108-112.

2.                 Малько А.В. Субъективное право и законный интерес // Известия Высших учебных заведений. Правоведение.- 2000.- № 3.- C.30-48

3.                  Самбор М. Щодо класифікації інтересу в праві // Право України.- 2007.- № 7.- C.21-26