Ст. гр. ТКДН-07 «а» Дегтярьова Ю. В.

Науковий керівник: канд. філ. наук Никифорова Л.А.

Донецький національний університет економіки і торгівл

і імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Усвідомлення власного «Я» та роль самооцінки в розвитку особистості

Усвідомлення власного «Я» та розвиток самооцінки особистості є завжди актуальними для людини, яка хоче досягти у житті успіху. В наш час актуальність високої самооцінки велика, тому що саме вона сприяє кар’єрному росту, є вирішальною у спілкуванні з людьми та формуванні життєвої позиції людини. Відображаючи рівень задоволення чи не задоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

«Я-концепція» - це виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень про себе. Однак слід зауважити, що на відміну від самосвідомості, образ «Я», крім усвідомлених компонентів, містить несвідоме «Я» на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу «Я» - забезпечити інтегрованість, цілісність індивіда, його особистісну сутність досягти суб’єктивної гармонії.

Багато науковців розглядали цю проблему. Відомий психоаналітик З. Фройд вважав внутрішнім джерелом розвитку «Я» особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба «Его» та «Супер-Его»). А. Маслоу вбачав внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактулізації індивіда, його можливому рівню. В результаті суб’єкт шукає нові способи поведінки, які дозволяють йому більш самоактулізуватися. У своїх концепціях самоактулізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід[1,с.247]. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям його теорії є поняття «Я», оскільки кожна людина вирішує: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?

Отже, «Я-концепція» - це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: «Моє власне «Я» повинно бути таким самим об’єктом моєї любові, як і інша людина. Ствердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності й знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить лише інших, він загалом не може любити». Отже, образ «Я» постає як регулятор взаємин, міжособистісних стосунків людини.

У сучасних психологічних дослідженнях підкреслюють роль образу «Я» як узагальненого механізму саморегуляції особистості, зазначають, що саме образ «Я» забезпечує ідентифікацію, особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності. Механізм саморегуляції «Я-концепції» виявляється у вербалізованій формі: власного бажання – «я хочу», усвідомлення своїх можливостей – «я можу», вимогливості – «мені потрібно», цілеспрямованості – «я прагну»[2,с.184]. Слід відзначити, що центральним компонентом «Я-концепції» є самооцінка особистості. Самооцінка виконує регулювальну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми.

Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими самооцінками різного рівня. Стійка і водночас досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, - оптимальна як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативною щодо цього є надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така, що змінюється за найменших впливів.

Самосвідомість особистості чутливо реєструє за допомогою механізму самооцінки співвідношення власних домагань і реальних досягнень. Важливим компонентом образу «Я» особистості є самоповага, яка визначає співвідношення справжніх досягнень і того, на що людина претендує, розраховує. Американський психолог У. Джемс запропонував формулу визначення самоповаги, у чисельнику якої представлені реальні досягнення індивіда, у знаменнику – його домагання[3,с.310].

Ідеалом різнобічного розвинення людини є гармонійна особистість. Уявлення людини про саму себе не завжди адекватне, а саме, коли не збігаються її реальне «Я» з уявленням її ідеального «Я». Вважають, що особистість досягає самовдосконалення лише шляхом внутрішньої боротьби та криз. Проте є й інший погляд, зокрема М. Мольц вважав, що кризи можна контролювати. «Ніколи не пізно змінити образ власного «Я», а отже почати нове життя», - писав він і як шлях до щастя пропанував виробити позитивне ставлення до самих себе. Чим вищій відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, тим безпроблемніше її життя. Справжній оптиміст не сварить себе навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунки, а тому у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі коригуються. Посилюється координація «Я», що фактично означає особистісне зростання.

Тож, слід зауважити, що роль самооцінки в розвитку особистості дуже значна. Вона впливає на життя людини, її ставлення до оточуючих і до самої себе. Самоусвідомлення свого власного «Я» означає новий етап у розвитку особистості, оскільки стає можливим оволодіння процесом її розвитку, активного і цілеспрямованого виховання, і як наслідок досягнення цілей, які перед собою ставить людина.

Література

1. Маслоу А. Самоактулизация личности и образования: пер. с анг. – Киев, Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994. – 357 с.

2. Варій М. Й. Психологія: Навчальний посібник / Для студ. вищ. навч. закладів. – К.: «Центр учбової літератури». – 2007. -288 с.

3. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Волинська, З. В. Огорнійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – С. 464.